Протокол на месте

ЕСПЧ объяснил, почему нарушителя ПДД нельзя содержать в полицейском автомобиле

Если личность подозреваемого в совершении административного правонарушения установлена, его содержание в полицейском автомобиле во время оформления протоколов может противоречить Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод.

Рінгольд Зельчс є громадянином Латвії. Він народився в 1971 році та проживає в Ризі. Справа стосувалася скарги на те, що чоловік був незаконно затриманий в поліцейському автомобілі в той час, коли правоохоронці складали протокол про адмінправопорушення за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, і йому було відмовлено в справедливому судовому розгляді.

У листопаді 2015 року працівники поліції помістили Р.Зельчса у свій автомобіль. Вони склали протокол про адміністративне затримання та два протоколи про адмінправопорушення, один — за рух заднім ходом у стані алкогольного сп’яніння, інший — за спричинення ДТП під час руху заднім ходом, коли його автомобіль вдарив інший транспортний засіб. Громадянин не погодився з протоколами й заявив, що в той момент за кермом перебувала його дружина.

Р.Зельчса звільнили з поліцейського автомобіля менш ніж за 2 год.

У лютому 2016 року Зіємельський районний суд м.Риги виявив, що заявник учинив правопорушення, яке полягало в русі заднім ходом у стані алкогольного сп’яніння. Йому призначили адмінзатримання на 5 днів, штраф у розмірі €850 та заборонили керувати транспортним засобом на 2 роки. Суд виніс вирок після заслуховування заявника, його дружини, працівників поліції та подружжя, авто яких було вдарено.

В апеляції Р.Зельчс стверджував, що його затримали незаконно: для цього не було підстав відповідно до ст.252¹ кодексу про адміністративні правопорушення, оскільки протоколи були складені на місці події, його нікуди не відвозили, його особа була встановлена й не було потреби перешкоджати продовженню адмінправопорушення. Натомість його помістили в автомобіль поліції без права виходити з нього або спілкуватися з іншими. Чоловік також стверджував, що свідчення іншого подружжя та працівників поліції були ненадійними, їх не слід було допускати.

У червні 2016 року Окружний суд м.Риги підтримав рішення першої інстанції, визнавши, що відповідальність заявника була встановлена на основі всіх доказів у справі, у тому числі показань свідків, протоколів поліцейських і тесту на алкоголь, зробленого в той час. Друга судова ланка відхилила його твердження про порушення процедури працівниками поліції.

Заявник скаржився на те, що його адміністративне затримання в поліцейському автомобілі було незаконним і, таким чином, суперечило §1 ст.5 («Право на свободу та особисту недоторканність») конвенції. Він також стверджував про порушення §1 та п.«d» §3 ст.6 (право на справедливий судовий розгляд та право на присутність та допиті свідків) міжнародної угоди. Зокрема, не було можливості вдруге допитати поліцейських під час провадження у справі про адмінправопорушення.

У рішенні від 20.02.2020 у справі «Zelčs v. Latvia» Європейський суд з прав людини встановив порушення §1 ст.5 конвенції. Адже положення ст.252¹ кодексу дають право на затримання для складання протоколу про адмінправопорушення в разі, «якщо цього не можна зробити на місці». З огляду на відсутність у рішеннях латвійських судів жодних пояснень щодо того, наскільки така юридична підстава для адмінзатримання застосовувалась у справі заявника, ЄСПЛ уважає, що громадянин не міг передбачити, що його затримають на місці правопорушення.

Більше того, різні норми, на які посилалися органи влади, щоб виправдати адмінзатримання, свідчать про відсутність ясності щодо фактично чинної правової бази. Тому Суд дійшов висновку, що в цій справі застосування ст.252¹ кодексу було недостатньо передбачуваним, отже, воно не відповідало стандарту «якості закону», якого вимагає конвенція.

Зазначених міркувань було достатньо для того, щоб Євросуд пристав на думку, що тримання заявника з 8:46 до 10:24 у поліцейському автомобілі не було передбачено законом з огляду на §1 ст.5 конвенції. Адже вимога про те, що будь-яке позбавлення волі має бути законним, є загальною. Це стосується й усіх винятків, викладених у пп.«а» — «f» §1 ст.5.

Разом з тим ЄСПЛ не виявив порушень §1 та п.«d» §3 ст.6 конвенції. Адже заявник мав реальну можливість перехресно допитати тих свідків, показання яких уважав важливими для свого захисту. Також він міг подати клопотання до районного суду, але цим правом не скористався.

Так само, попри те, що апеляційний розгляд таких справ передбачав, як правило, письмове провадження, він міг подати заяву про усне слухання та попросити викликати свідків, якщо надавав їхнім показанням важливого значення. Проте й цією можливістю чоловік не скористався.

Урешті-решт Суд постановив, що виявлення порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією. Таким чином питання щодо моральної шкоди, завданої Р.Зельчсу, було вичерпано.