Куда крестьянину податься?

Почти все споры о земле и недвижимости могут передать хозсудам

Наверное, юрисдикционные споры надоели как гражданам, так и судьям. Часто только добравшись до Верховного Суда, можно узнать, что время упущено и нужно все начинать сначала, потому что спор, оказывается, частноправовой или наоборот. Исправить ситуацию можно, если более четко выписать подведомственность споров.

Юрисдикційна «війна»

З огляду на недавно прийнятий закон щодо обігу земель сільськогосподарського призначення питання юрисдикції буде лише загострюватись. Адже до цих правовідносин матимуть стосунок і органи місцевої влади, і державні реєстратори, і фермерські господарства — орендарі та власники ділянок. Отже, кількість таких спорів вочевидь зростатиме, і вони потребуватимуть якнайшвидшого вирішення.

Проте останніми роками дуже часто лише на касаційному рівні стає відомо, суд якої юрисдикції повинен розглядати справу і чи є в ній «спір про право». Причому не виключено, що з часом на найвищому рівні відступлять від попередньої правової позиції та справа повернеться на друге коло до суду першої інстанції. Але ж природа не буде чекати: землю слід обробляти, щось саджати і збирати врожай…

Так, у п.1.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 №6 сказано, що органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізує повноваження власника цих ділянок. Тому спори за їх участю, а також інші спори, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідного складу сторін підвідомчі саме господарським судам.

Натомість роком раніше Конституційний Суд у рішенні від 1.04.2010 №10-рп/2010 констатував, що «вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб᾽єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення».

Згодом у п.7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1.03.2013 було сказано, що земельні відносини, суб᾽єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об’єктами — землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, зокрема на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством. Тому спори, що виникають із земельних відносин, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб᾽єкта владних повноважень, розглядаються за правилами цивільного судочинства. Зокрема, це стосується позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування стосовно видання дозволу на розроблення проекту землеустрою, вирішення інших питань, які відповідно до закону необхідні для набуття та реалізації прав на землю, про надання чи передання земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності або користування землею.

Проте не минуло і трьох місяців, як у п.12 постанови пленуму Вищого адміністративного суду «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 №8 з’явилося протилежне твердження. Зокрема, що управління та розпорядження державним і комунальним майном є організаційно-правовою діяльністю суб᾽єктів владних повноважень. Тому на земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб᾽єктом владних повноважень, що пов’язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, поширюється юрисдикція адмінсудів.

Така війна видів юрисдикції не призводила ні до чого продуктивного. Адже, пройшовши всі рівні однієї юрисдикції, можна було на вищому рівні (нині — у Великій палаті ВС) спіймати облизня й повернутися до первісної позиції.

Усе буде приватноправовим

Тож група народних депутатів, переважно з фракції партії «Слуга народу», запропонувала розірвати це зачароване коло і зареєструвала проект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості спорів, що виникають у сфері земельних відносин та спорів щодо нерухомого майна» (№3296).

Так, пропонується визначити у ГПК, що господарським судам підвідомчі спори, зокрема, щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (у тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права. Також пропонується віднести справи у спорах, що виникають у сфері земельних відносин, до юрисдикції госпсудів незалежно від складу учасників провадження.

Щоправда, у такої предметної юрисдикції також передбачені винятки для:

• спорів щодо житлового фонду, ділянок для ведення садівництва та присадибних ділянок, будівництва дач та гаражів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

• спорів щодо нерухомого майна та ділянок, які виникли із сімейних та спадкових правовідносин;

• спорів щодо вилучення майна або ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Крім того, у компетенції госпсудів залишаться справи щодо права власності чи іншого речового права на рухоме майно, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

На обґрунтування саме такого підходу автори посилаються на практику ВП ВС, яка раз у раз висновує, що той чи інший спір стосовно набуття, реалізації, розпорядження, припинення власності на земельні ділянки є саме приватноправовим. Навіть якщо позивач формально оскаржує дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Тобто можна такі правові позиції ввести в ранг закону й остаточно вивести із цього юрисдикційного трикутника адміністративні суди.

Чим госпсуди кращі?

Проте автори йдуть далі й наголошують, що майже всі земельні спори варто передати до компетенції госпсудів. Це пояснюється тим, що місцеві загальні суди і без того перевантажені справами. Тому якщо навантажити їх ще й земельними питаннями, то на оперативне вирішення спору годі й сподіватися.

Натомість, за оцінкою авторів документа, «загальновідомою є обставина, що господарські суди найшвидше з-поміж інших юрисдикцій розглядають справи та показники завантаженості господарських судів дозволяють передати їм на розгляд ці категорії спорів». При цьому, знову ж таки за твердженням нардепів, найшвидші з-поміж інших видів юрисдикції темпи провадження демонструють як місцеві господарські суди, так і Касаційний господарський суд. Адже в останнього найменше залишків нерозглянутих касаційних справ серед інших видів юрисдикції.

Аби не бути голослівними, автори нагадують, що це не таке вже й ноу-хау. Адже подібне мало місце 14 років тому, коли законом від 15.12.2006 №483-V до компетенції господарської юрисдикції були передані всі корпоративні спори та спори з питань приватизації, незалежно від складу учасників процесу. І це, за оцінками як практиків, так і науковців, мало позитивний результат.

Причому встановлення юрисдикції господарських судів щодо земельних спорів не потребуватиме внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства чи Цивільного процесуального кодексу.

Сильна сторона зі слабким місцем

З огляду на кількість нардепів з монобільшості (15), які підписали цей проект, та підтримку одного з представників фракції «Голос» можна припустити, що ця ініціатива має значні шанси не тільки дістатися сесійної зали, а й бути схваленою. До того ж серед авторів значаться два очільники комітетів — Андрій Костін (правової політики, який є профільним) та Микола Сольський (аграрний та земельної політики).

Водночас, за наявною інформацією із соцмереж, ця ініціатива викликала неабияке обурення у керівництва Касаційного цивільного суду, який може позбутися доволі привабливої частки справ. Адже після відкриття ринку землі, а особливо коли до нього допустять юридичні фірми, ціна питання та кількість справ значно зростуть.

Єдине слабке місце такої ідеї — нерозгалуженість системи госпсудів. Адже сторони земельних спорів, як правило, мешкають далеко від обласних центрів, де розташовані усі установи першої ланки. Не кажемо вже про те, що апеляційний розгляд може відбуватися взагалі в іншій області — у межах територіальної юрисдикції одного із шести АГС. Хоча з урахуванням теоретичного запуску вже до 1 травня цього року «е-суду» це не становитиме нездоланих труднощів.

Урешті-решт у прихильників перерозподілу завжди є можливість пожертвувати частиною спорів (щодо майна), аби вибороти право на землю. 

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Чи зарадять запропоновані норми зменшенню кількості юрисдикційних спорів?

Олена БЕЛЯНЕВИЧ,
експерт ГО «Координата», професор, д.ю.н.

— Як ви оцінюєте цей проект? Чи є різниця для сторони провадження, за яким процесуальним кодексом — цивільним чи господарським — буде розглянутий спір?

— Будь-яка законодавча ініціатива, спрямована на забезпечення правової визначеності учасників земельних відносин, заслуговує на підтримку. Практика Великої палати Верховного Суду свідчить, що питання визначення юрисдикції земельних спорів було і залишається каменем спотикання. І це значно ускладнює доступ до правосуддя. 

Навряд чи можна назвати правосуддям ситуацію, коли з підстав неправильного визначення юрисдикції земельного спору ВС скасовує рішення, яке набрало законної сили, і направляє справу на новий розгляд. І навряд чи таке правосуддя можна назвати ефективним. Особу, право якої порушено, напевне, не надто цікавить, суд якої юрисдикції буде вирішувати по суті спірне питання. Для неї важливо отримати справедливе рішення по суті спору в розумні строки.

Цю проблему і покликана подолати концентрація предметної і суб’єктної юрисдикції в одній судовій спеціалізації. Позитивним прикладом є концентрація розгляду корпоративних спорів у господарській юрисдикції.

Ступінь уніфікації господарського та цивільного судочинства на цей час є таким, що для споживача судових послуг не є серйозною перешкодою перехід від застосування одного процесуального кодексу до іншого.

Цей проект має поставити, на мій погляд, крапку і в дискусії про публічно-правову чи приватноправову природу спорів із суб’єктом владних повноважень щодо прав на земельну ділянку. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження землями державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника. Відносини ж, пов’язані з реалізацією права власності, незалежно від форми останньої (державна, комунальна, приватна), не ґрунтуються на засадах влади та підпорядкування.

Наталія БОГАЦЬКА,
голова Асоціації суддів господарських судів України, голова Південно-західного апеляційного господарського суду.

— Чи сприятимуть запропоновані норми зменшенню кількості юрисдикційних спорів?

— Нині парламент прийняв закон про ринок землі, тому очікується залучення інвестицій у сільське господарство та прогнозоване збільшення кількості судових спорів у сфері земельних відносин. Тож учасники земельних правовідносин, чиї права та інтереси порушені, мають чітко усвідомлювати, до якої юрисдикції належить той або інший судовий спір та до якого суду вони мають звернутися по відновлення своїх порушених прав.

У судах різних видів юрисдикції немає єдності щодо розмежування питання підсудності земельних спорів. Позивачі роками очікують судового захисту і нерідко стикаються із ситуацією, коли справедливе, обґрунтоване рішення скасовується судом касаційної інстанції саме через неправильне визначення юрисдикції на етапі звернення до суду. Така ситуація є вкрай небезпечною через те, що її причиною дуже часто стає відсутність єдиних підходів до визначення юрисдикції цих спорів з боку самих судів, що ставить під загрозу саму суть судового захисту.

Можливість захисту порушеного права не повинна залежати від зміни правових позицій касаційного суду з приводу юрисдикції спору.

Якщо вивчити питання визначення юрисдикції інших категорій спорів, зокрема пов’язаних із порушенням антимонопольного законодавства чи, наприклад, корпоративних спорів, то стане очевидним, що тільки після чіткого окреслення у законі та/або процесуальному кодексі юрисдикції цих спорів практика їх розгляду набула сталого характеру. У першу чергу це іде на користь самим учасникам спірних правовідносин, оскільки прогнозованість застосування судом тієї чи іншої законодавчої норми сприяє зменшенню кількості звернень до суду та збільшенню частки досудового врегулювання спорів чи взагалі попереджає їх виникнення.

Я впевнена у готовності судів господарської юрисдикції до впровадження запропонованих законодавчих змін. Можу відзначити, що притаманні господарським судам ознаки, такі як висока якість правосуддя, максимальне дотримання процесуальних строків, а також застосування інноваційних технологій, що має важливе значення для учасників процесу, збережені та вдосконалюються щодня.

Крім того, така законодавча ініціатива сприятиме розвантаженню судів загальної та адміністративної юрисдикції.

— Єдиним очевидним недоліком цієї ініціативи стане необхідність для сторони процесу звертатися до обласного центру (а в разі подання апеляції, можливо, їхати до іншої області).

— Дійсно, один з контраргументів до законопроекту — це адміністративно-територіальна побудова господарських судів. Але сьогодні їх технічне забезпечення дає змогу організувати засідання з учасниками судового процесу на належному рівні та у зручному для них форматі, у тому числі в режимі відеоконференцзв’язку.

Останні зміни до процесуального законодавства також передбачають проведення судового засідання з учасником справи, який перебуває за межами суду. Відповідний порядок проведення судового засідання у такому форматі вже затверджений ДСАУ, і буде впроваджений найближчим часом. Упевнена, що саме господарські суди будуть одними з перших у впровадженні такого порядку проведення судового засідання.

Крім того, учасник може представляти свої інтереси в суді як самостійно, так і через адвоката. Останні ж мають усі технічні можливості для використання інноваційних засобів електронного процесу. У цьому контексті є необґрунтованим висновок, що місце розташування суду та необхідність звернення навіть до іншого обласного центру буде розцінено учасниками процесу як «незручність»  і це стане перешкодою для реалізації права на судовий захист.

— Чи не переобтяжить зміна підвідомчості цих спорів систему судів господарської юрисдикції?

— Спори, пов’язані із земельними правовідносинами та щодо права власності чи іншого речового права на майно, завжди були одними з основних категорій господарських справ на рівні з корпоративними спорами, спорами, які виникають із договірних правовідносин між суб’єктами господарювання і банкрутством. Виняток стосувався лише суб’єктного складу сторін.

Навіть якщо земельний спір, пов᾽язаний з організаційно-правовою діяльністю суб’єктів владних повноважень — органів державної влади та органів місцевого самоврядування, але він зумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права, такий спір був предметом розгляду в господарських судах.

Звісно, передання частини земельних спорів до госпсудів призведе до збільшення навантаження. Утім, упевнена, що кількісний показник не вплине на якість судочинства.

При цьому спори щодо житлового фонду, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, спори щодо нерухомого майна, які виникли із сімейних та спадкових правовідносин, залишаться в юрисдикції  загальних судів, а спори щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності — адміністративних.