«Остановка запрещена»
Действие знака распространяется на всю дорогу, элементом которой является тротуар, именно внешний край которого ограничивает ее по ширине. Такое заключение сделал ВС в постановлении №686/13619/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
19 грудня 2019 року м.Київ №686/13619/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача — БІЛАК М.В.,
суддів: ЄРЕСЬКО Л.О., КАЛАШНІКОВОЇ О.В. —
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління патрульної поліції в м.Хмельницькому департаменту патрульної поліції на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.08.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 у справі за позовом Особи 1 до УПП в м.Хмельницькому ДПП про скасування рішення.
I. Процедура
1. Особа 1 звернувся до суду з позовом до УПП в м.Хмельницькому ДПП, в якому просив скасувати постанову інспектора роти №4 УПП лейтенанта поліції Мазуренок Р.В. від 15.07.2017 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ч.1 ст.122 КпАП у вигляді штрафу в розмірі 225 грн.
2. Постановою Хмельницького міськрайсуду від 14.08.2017, залишеною без змін ухвалою ВААС від 11.10.2017, позов задоволено. Постанову інспектора ПП від 15.07.2017 скасовано, справу закрито.
3. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, УПП подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, у задоволенні позову Особи 1 відмовити.
II. Обставини справи
4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою інспектора ПП від 15.07.2017 Особу 1 притягнуто до адмінвідповідальності за ч.1 ст.122 КпАП у вигляді штрафу в розмірі 225 грн. за порушення п.8.4 «в» Правил дорожнього руху.
5. Згідно з даними вказаної постанови Особа 1 15.07.2017 здійснив зупинку автомобіля в м.Хмельницькому на вул. Вайсера поблизу будинку №28 в зоні дії знака 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушив п.8.4 «в» ПДР.
6. Також судами попередніх інстанцій установлено, що автомобіль позивача перебував не безпосередньо на проїзній частині на вул. Вайсера в м.Хмельницькому, а на тротуарі.
7. Вважаючи спірну постанову інспектора ПП від 15.07.2017 протиправною, Особа 1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
III. Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій.
8. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дорожній знак 3.34 поширює свою дію виключно на дорогу на вул. Вайсера в м.Хмельницькому, а не на тротуар, на якому стояв автомобіль позивача.
9. Також суди виходили з того, що інспектор ПП протиправно здійснив розгляд справи про адмінправопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке порушення.
10. Дійшовши висновку щодо протиправності оспорюваної постанови інспектора ПП, суд першої інстанції закрив справу про адмінправопорушення, чому суд апеляційної інстанції правової оцінки не дав.
IV. Доводи касаційної скарги
11. УПП у своїй касаційній скарзі наполягає на тому, що дія дорожнього знака 3.34 поширюється на той бік дороги, на якому він установлений, у тому числі й на тротуар, оскільки тротуар є елементом дороги.
12. Зазначає, що інспектор ПП правомірно згідно з положеннями ст.258 КпАП розглянув справу про адміністративне правопорушення та прийняв оспорювану постанову стосовно позивача саме на місці вчинення такого правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції.
13. Також вказує, що рішенням суду першої інстанції закрито провадження у справі про адмінправопорушення з порушенням вимог процесуального законодавства. Своєю чергою суд апеляційної інстанції безпідставно не звернув уваги на вказане порушення.
14. У запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується з її доводами, уважає касаційну скаргу необґрунтованою. Натомість уважає законними та обґрунтованими оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та погоджується з мотивами ухвалення цих рішень.
V. Оцінка Верховного суду
15. Верховний Суд, перевіривши й обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у ст.341 Кодексу адміністративного судочинства, уважає за необхідне зазначити таке.
16. Згідно із ч.1 ст.122 КпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год., порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
17. Відповідно до пп.«в» п.8.4 ПДП, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 №1306, дорожні знаки поділяються на групи, зокрема заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
18. Згідно з розд.33 ПДР знак 3.34 забороняє зупинку та стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу). Дія знаків 3.9, 3.10, 3.34—3.37 поширюється лише на той бік дороги, на якому вони встановлені.
19. Таким чином, зупинка/стоянка транспортного засобу в зоні дії знака 3.34 створює об’єктивну сторону правопорушення, відповідальність за яке передбачена в ч.1 ст.122 КпАП.
20. З обставин справи вбачається, що сторони по-різному розуміють і трактують саме зону дії знака 3.34.
21. Відповідно до п.1.10 ПДР терміни, що наведені в цих правилах, мають таке значення:
автомобільна дорога, вулиця (дорога) — частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу;
край проїзної частини (для нерейкових транспортних засобів) — видима умовна чи позначена дорожньою розміткою лінія на проїзній частині в місці її прилягання до узбіччя, тротуару, газону, розділювальної смуги, смуги для руху трамваїв, велосипедної або пішохідної доріжки;
проїзна частина — елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги;
тротуар — елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
22. У ст.1 закону «Про автомобільні дороги» визначено, що вулиця — автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів; проїзна частина — частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів; смуга відведення — земельні ділянки, що надаються в установленому порядку для розміщення автомобільної дороги.
23. Аналіз змісту значення вказаних вище термінів дає підстави для висновку, що тротуар, як і проїзна частина, є складовими елементами дороги загалом, а в межах спірних відносин — вул. Вайсера в м.Хмельницькому.
24. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що дорожній знак 3.34 поширює свою дію виключно на дорогу на вул. Вайсера в м.Хмельницькому. Проте дорога — це не лише проїзна частина, по якій рухається автомобільний транспорт, а й пішохідна зона, у тому числі й тротуар.
25. Водночас позивач, як і суди попередніх інстанцій, помилково вважають, що дія знака 3.34 поширюється виключно на проїзну частину вулиці (дороги) Вайсера в м.Хмельницькому, оскільки дія заборонного знака поширюється на всю дорогу (той бік дороги, де встановлено знак), елементом якої є тротуар, саме зовнішній край якого обмежує дорогу по ширині.
26. Отже, дії позивача, які полягали у тому, що він залишив автомобіль на тротуарі в зоні дії дорожнього знака 3.34, складають об’єктивну сторону адмінправопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КпАП.
27. Щодо процедури розгляду інспектором ПП справи про адмінправопорушення стосовно Особи 1 та прийняття оспорюваної постанови на місці вчинення правопорушення, то Суд звертає увагу на таке.
28. Згідно з ч.2 ст.258 КпАП (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) протокол не складається в разі вчинення адмінправопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції НП, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
29. Відповідно до чч.4 та 5 ст.258 КпАП (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у випадках, передбачених чч.1 та 2 цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адмінправопорушення відповідно до вимог ст.283 цього кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адмінправопорушення особа оспорить допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов’язана скласти протокол про адмінправопорушення відповідно до вимог ст.256 цього кодексу, крім випадків притягнення особи до адмінвідповідальності за вчинення адмінправопорушення, передбаченого ст.1853 цього кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
30. У ст.222 КпАП (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) чітко встановлено, що органи НП розглядають справи, зокрема, про адмінправопорушення, передбачені чч.1, 2 і 3 ст.122 КпАП. Від імені органів НП розглядати справи про адміправопорушення й накладати адмінстягнення мають право працівники органів і підрозділів НП, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
31. Таким чином, розглядаючи справу та приймаючи постанову від 15.07.2017 на місці вчинення правопорушення, інспектор ПП діяв відповідно до чинних на час виникнення спірних відносин положень КпАП.
32. Водночас колегія суддів звертає увагу на безпідставність посилання судами попередніх інстанцій на рішення Конституційного Суду від 26.05.2015 у справі №25-рп/2015 у цьому випадку, оскільки після вказаного рішення було внесено законодавчі зміни до ст.258 КпАП.
33. Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) компетенція адмінсудів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
34. До правових актів індивідуальної дії належать також рішення (постанови) про притягнення фізосіб до адмінвідповідальності, які прийняті суб’єктами владних повноважень (крім суду).
35. Відповідно до припису п.2 ч.1 ст.18 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), який кореспондується з положеннями п.3 ч.1 ст.288 КпАП, оскарження рішень (постанов) суб’єктів владних повноважень у справах про адмінправопорушення здійснюється шляхом подання адмінпозову до місцевого загального суду як адмінсуду.
36. У ст.221 КпАП закріплено перелік справ про адмініправопорушення, які розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, серед яких відсутня ч.1 ст.122 КпАП.
37. Системний аналіз норм КпАП та КАС щодо компетенції судів у справах про адмінправопорушення дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що право закрити провадження у справі про адмінправопорушення належить лише органу, який розглядає таку справу або ж суду, у передбачених ст.221 КпАП випадках, та не належить до компетенції адмінсуду, який перевіряє законність винесення суб’єктом владних повноважень постанови про притягнення до адмінвідповідальності.
38. Таким чином, закриваючи провадження у справі про адмінправопорушення, суд першої інстанції діяв з порушенням вимог процесуального законодавства.
39. З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову та скасування оспорюваної постанови інспектора ПП від 15.07.2017.
40. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
41. Відповідно до ст.351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
42. За вказаних обставин ВС дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового — про відмову в задоволенні позову.
Керуючись стст.341, 345, 351, 356 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Управління патрульної поліції в м. Хмельницькому департаменту патрульної поліції задовольнити.
Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.08.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.