Закон і Бізнес


Когда болезнь — не помеха


№6 (1096) 09.02—15.02.2013
9140

Понятие «расторжение трудового договора по инициативе собственника» не касается какого-либо другого увольнения, основание которого не указано в статьях 40, 41 КЗоТ.


Верховний Суд України

Постанова

26 грудня 2012 року м.Київ №6-156цс12

 

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Патрюка М.В.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні заяву Кіровоградського міського голови Саінсуса Олександра Дмитровича про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.06.2012 у справі за позовом Особи 9 до Кіровоградського міського голови Саінсуса Олександра Дмитровича, комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства №3, Кіровоградської міської ради, третя особа — Головне управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради, про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2011 року Особа 9 звернувся до суду з позовом до Кіровоградського міського голови Саінсуса О.Д., Комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства №3, Кіровоградської міської ради, третя особа — Головне управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради, про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що розпорядженням Кіровоградського міського голови від 3.09.2009 був призначений на посаду начальника Комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства №3 з 3.09.2009 до 13.09.2010 на умовах контракту. Дію контракту було продовжено з 13.09.2010 до 31.08.2015. Розпорядженням Кіровоградського міського голови від 28.03.2011 його звільнено із займаної посади з 28.03.2011 за невиконання умов, зазначених у контракті.

Посилаючись на те, що його звільнення здійснено з порушенням процедури, передбаченої умовами договору, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Кіровоградського міського голови від 28.03.2011 №120-к, поновити його на посаді начальника КРЕП №3, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 29.03.2011 до дати ухвалення судом рішення у справі й відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 тис. грн. та судові витрати.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 8.08.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25.10.2011 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Особи 9 задоволено частково: визнано незаконним та скасовано розпорядження Кіровоградського міського голови від 28.03.2011 №120-Л «Про звільнення Особи 9», поновлено Особу 9 на посаді начальника КРЕП №3 з 28.03.2011, стягнуто з КРЕП №3 на користь позивача 40 тис. 981 грн. 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначений без утримання податків та інших обов’язкових платежів; у решті позову відмовлено. Стягнуто з КРЕП №3 на користь держави 409 грн. 81 коп. судових витрат та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою судді ВСС від 19.06.2012 касаційну скаргу Кіровоградського міського голови Саінсуса О.Д. відхилено, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25.10.2011 залишено без змін.

У вересні 2012 року до ВСС надійшла заява Кіровоградського міського голови Саінсуса О.Д. про перегляд ухвали судді ВСС від 19.06.2012.

У заяві про перегляд ухвали судді ВСС від 19.06.2012 Кіровоградський міський голова Саінсус О.Д. порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п.8 ст.36, ч.3 ст.40 та ч.3 ст.41 КЗпП, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обгрунтування заяви Кіровоградський міський голова Саінсус О.Д. надав ухвалу ВС від 3.06.2009, рішення ВС від 19.11.2008, від 3.02.2010 та від 28.04.2010 й ухвалу ВСС від 28.09.2011 та рішення ВСС від 15.06.2011, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 15.10.2012 зазначену цивільну справу допущено до провадження ВС в порядку гл.3 розд.V ЦПК.

21.11.2012 ухвалою ВС відкрито провадження у справі в порядку ст.353 ЦПК.

Ухвалою ВС від 23.11.2012 витребувано цю справу з Кіровського районного суду м.Кіровограда та надано доручення голові науково-консультативної ради при ВС підготувати відповідними фахівцями науково-консультативної ради висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом касаційної інстанції в подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Кіровоградського міського голови Саінсуса О.Д. доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

За змістом ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що згідно з розпорядженням Кіровоградського міського голови від 3.09.2009 №223-к Особу 9 призначено з 3.09.2009 до 13.09.2010 на посаду начальника КРЕП №3 на умовах контракту з випробувальним терміном 3 місяці. Цим самим розпорядженням доручено першому заступнику директора департаменту житлово-комунального господарства укласти контракт із начальником КРЕП №3 Особою 9.

13.09.2010 укладено вказаний контракт, відповідно до якого Особу 9 призначено на посаду начальника КРЕП №3 на строк з 13.09.2010 до 31.08.2015.

Розпорядженням Кіровоградського міського голови від 28.03.2011 №120-к Особу 9 звільнено з посади начальника КРЕП №3 з 28.03.2011 за невиконання умов, передбачених п.1.1 контракту, а саме щодо зобов’язання ефективно використовувати та зберігати закріплене за підприємством комунальне майно, організовувати роботу зі збереження та утримання житлового фонду у відповідності з правилами та нормами технічної експлуатації, забезпечувати безперебійну роботу обладнання та механізмів у житлових будинках на підставі п.8 ст.36 КЗпП.

Пунктом 4.2 контракту передбачено, що за невиконання умов контракту, указаних у пп.1.1, 2.2, 2.4, 2.9, 2.10, з керівником може бути достроково розірвано контракт, він може притягуватись до дисциплінарної відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п.1.1 керівник зобов’язаний здійснювати керівництво підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективно використовувати та зберігати закріплене за підприємством комунальне майно, організовувати роботу зі збереження та утримання житлового фонду у відповідності з правилами та нормами технічної експлуатації, забезпечувати безперебійну роботу обладнання та механізмів в житлових будинках, належне утримання елементів зовнішнього благоустрою, стежити за додержанням санітарно-технічних та протипожежних правил, організовувати роботу з профілактичного огляду житлового фонду та його планового та позачергового ремонту, здійснювати контроль за своєчасною підготовкою житлових будинків до зими, організовувати розробку заходів зі зниження експлуатаційних витрат та зі зменшення трудових затрат на утримання житлового фонду, вживати заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази, схоронності та правильного використання обладнання й матеріалів, контролювати додержання строків укладення договорів, а також паспортизації житлового фонду, вести прийом мешканців, здійснювати контроль за правильним використанням, обліком і розподілом службової площі, додержуватись режиму реєстрації.

Відмовляючи в задоволенні позову Особи 9, суд першої інстанції виходив із безпідставності посилання позивача на незаконність його звільнення в період тимчасової непрацездатності, оскільки норма ч.3 ст.40 КЗпП застосовується лише до правовідносин щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (стст.40, 41 КЗпП) і не поширюється на випадки припинення трудового договору з інших підстав, зокрема, передбачених п.8 ст.36 КЗпП.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог Особи 9, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що звільнення працівника з підстав, передбачених п.8 ст.36 КЗпП, не допускається в період тимчасової непрацездатності працівника, оскільки норма ч.3 ст.40 КЗпП застосовується до правовідносин щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, як у передбачених стст.40, 41 КЗпП випадках, так і в інших випадках, коли розірвання трудового договору фактично проводиться з ініціативи власника, зокрема, і в разі звільнення керівника з підстав невиконання ним умов контракту (п.8 ст.36 КЗпП). Крім того, апеляційний суд уважав, що припинення контракту з Особою 9 відбулося також із порушенням процедури, установленої п.5.4 контракту, тобто з недотриманням умов щодо попередження іншої сторони контракту про дострокове його розірвання.

На відміну від висновків, які містяться в ухвалі касаційного суду в зазначеній справі, в ухвалі ВС від 3.06.2009, рішеннях ВС від 19.11.2008, від 3.02.2010 та від 28.04.2010 й ухвалі ВСС від 28.09.2011 та рішенні ВСС від 15.06.2011, що виникли з подібних правовідносин, містяться висновки про те, що норма ч.3 ст.40 КЗпП застосовується лише до правовідносин щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (стст.40, 41 КЗпП) і не поширюється на випадки припинення трудового договору з інших підстав, зокрема, передбачених п.8 ст.36 КЗпП.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п.8 ст.36, ч.3 ст.40 та стст.40, 41 КЗпП, тому предметом перегляду є питання, чи поширюються правила ч.3 ст.40 КЗпП щодо заборони звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці на випадки припинення трудового договору з підстав, передбачених п.8 ст.36 КЗпП.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

На контрактну форму трудового договору не поширюється положення ст.9 КЗпП про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов’язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу законів про працю, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно з п.8 ст.36 КЗпП підставою припинення трудового договору передбачено підстави, зазначені в контракті.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених ст.41 КЗпП (ч.3 цієї норми).

У п.17 постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6.11.92 №9 містяться роз’яснення про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП), які стосуються як передбачених стст.40, 41 КЗпП випадків, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Разом з тим зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п.4 ст.36 КЗпП, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених стст.40, 41 КЗпП. Це виключає охоплення змістом терміна «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в стст.40, 41 КЗпП або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення пп.4, 8 ст.36, ч.3 ст.40, ч.3 ст.41, стст.40, 41 КЗпП та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом — п.8 ст.36 КЗпП, а не у зв’язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч.3 ст.40 КЗпП на ці правовідносини не поширюються.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі ВС від 3.06.2009, рішеннях ВС від 19.11.2008, від 3.02.2010 та від 28.04.2010 й ухвалі ВСС від 28.09.2011 та рішенні ВСС від 15.06.2011, які надані Кіровоградським міським головою Саінсусом О.Д. як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції п.8 ст.36, ч.3 ст.40 та ст.41 КЗпП в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми ч.3 ст.40 та ч.3 ст.41 КЗпП, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, ухвала судді ВСС від 19.06.2012 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Згідно із ч.1 ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст.355 цього кодексу.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360-3, ч.1 ст.360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Кіровоградського міського голови Саінсуса Олександра Дмитровича задовольнити.

Ухвалу судді ВСС від 19.06.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.