Закон і Бізнес


За двумя взносами


№8 (1462) 29.02—06.03.2020
9127

Начисление контролирующим органом ЕСВ как ФЛП и как лицу, осуществляющему независимую профессиональную деятельность, влечет двойную уплату. Такое заключение сделал ВС в постановлении №580/971/19, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

12 грудня 2019 року м.Київ №580/971/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді — ГІМОНА М.М. (суддя-доповідач),
суддів: ГУСАКА М.Б., УСЕНКО Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у справі за позовом Особи 1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1782-55-У від 9 листопада 2018 року зі сплати заборгованості з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок, ЄСВ) у сумі 6552 грн 48 коп.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, види господарської діяльності — діяльність у сфері права, агентства нерухомості. 24 липня 2013 року отримав свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Вважає, що оскільки він зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно з Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», до нього не можуть застосовуватись положення частини 3 статті 5 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». З огляду на те, що види діяльності позивача як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, співпадають, то позивач вважає, що не має обов’язку подання подвійної звітності як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, оскільки у такому випадку буде мати місце дублюючий облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що твердження відповідача щодо взяття на облік позивача як фізичної особи, яка, за даними публічних реєстрів, здійснює незалежну професійну діяльність індивідуально суперечать Податковому кодексу України та Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року №1588. На переконання позивача, автоматичне взяття його на облік як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, без заяви встановленої форми, є помилковим, а відтак і подвійне нарахування ЄСВ є протиправним та таким, що суперечить принципам податкового законодавства та, нормам ПК України, Закону №2464-VI та Порядку №1588.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 21 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Особа 1 зареєстрований 19 січня 2010 року як фізична особа-підприємець, види діяльності за КВЕД 68.31 — агентства нерухомості, діяльність у сфері права, консультування з питань комерційної діяльності й керування. Згідно зі свідоцтвом від 6 грудня 2013 року серії №3 позивач з 1 січня 2014 року є платником єдиного податку за ставкою 5%. Згідно з відомостями сайту Єдиного реєстру арбітражних керуючих, позивач з 24 липня 2013 року має право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Згідно з відомостями баз даних ГУ ДФС Особа 1 з 27 лютого 2018 року встановлено ознаку — провадження незалежної професійної діяльності.

9 листопада 2018 року відповідачем сформовано вимогу №Ф-1782-55-У про сплату недоїмки у сумі 9009,66 грн., на підставі якої 11 березня 2019 року відкрито виконавче провадження.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до Закону №2464-VI до платників ЄСВ віднесено осіб, які мають право здійснювати незалежну професійну діяльність, у тому числі діяльність арбітражного керуючого. Враховуючи обов’язок платника податку стати на облік у контролюючих органах та обов’язок відповідача забезпечити повноту обліку платників ЄСВ та контролю своєчасності подання розрахунків та документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою платежів, ПК України передбачено здійснення обліку у контролюючому органі як у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, так і у разі, коли особа має право (свідоцтво, реєстрація) здійснювати незалежну професійну діяльність згідно відповідного документа із визначенням бази та забезпеченням сплати ЄСВ незалежно від отримання доходу згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI. Особа 1 був зобов’язаний, у тому числі з огляду на зміни законодавства з 1 січня 2017 року, стати на облік у контролюючому органі як особа, яка могла здійснювати незалежну професійну діяльність арбітражного керуючого після державної реєстрації (17 лютого 2010 року), тобто як самозайнята особа, незалежно від наявності доходу від такої діяльності з огляду на вимогу обчислити ЄСВ, виходячи з розміру мінімального страхового внеску (абзац другий пункт 2 частина перша статті 7 Закону №2464-VI). Враховуючи, що позивач самостійно не подав заяву про взяття на облік в ГУ ДФС як платник ЄСВ — особа, яка зареєстрована з правом здійснювати незалежну професійну діяльність, відповідачем правомірно взято на облік позивача, як фізичну самозайняту особу, а неподання позивачем відомостей про здійснення незалежної професійної діяльності не звільняє від обов’язку сплати ЄСВ як самозайнятої особи незалежно від результатів діяльності з огляду на визначення мінімального розміру від бази нарахування ЄСВ.

Також суди зазначили, що необхідною умовою для нарахування і сплати ЄСВ є наявність статусу особи, яка має право на здійснення незалежної професійної діяльності. Законом №2464-VI встановлено, що навіть у випадку, якщо особою яка провадить незалежну професійну діяльність не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування та сплатити ЄСВ, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Доводи позивача щодо подвійного обліку Особи 1 як самозайнятої особи і одночасно як підприємця суди визнали такими, що спростовуються прямими вимогами спеціального закону — ПК з реалізації повноважень контролюючого органу та окремою формою звітності:

ФОП на різних системах оподаткування, звіт про суми доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, де окремо визначено: фізична особа — на загальній системі оподаткування;

фізична особа — на спрощеній системі оподаткування;

особа, яка провадить незалежну професійну діяльність;

члени фермерського господарства.

Судом встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру арбітражних керуючих станом на 21 березня 2019 року державну реєстрацію арбітражного керуючого Особи 1 не припинено. Припинення 13 грудня 2018 року ФОП діяльності не стосується періоду щодо вимоги про сплату недоїмки станом на 31 жовтня 2018 року.

Отже, позивач, який зареєстрований як арбітражний керуючий, діяльність якого не було зупинена або припинена, був зобов’язаний стати на облік, нараховувати і сплачувати ЄСВ згідно з п.2 ч.1 статті 7 Закону №2464-VI. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом, а сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Оскільки позивачем не сплачено ЄСВ у сумі 6552 грн станом на 31 жовтня 2018 року, відповідачем згідно статті 25 Закону №2464 та Інструкції №449 правомірно сформовано позивачу виконавчий документ ВП №58569996 у формі вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Не погодившись з такими висновками судів попередніх інстанцій, Особа 1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Також просить вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, посиланням на положення пунктів 63.1, 63.2, 63.5 статті 63, пунктів 65.2, 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, які регулюють порядок обліку платників податків та порядок обліку самозайнятих осіб. Позивач доводить, що особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і наголошує на тому, що оскільки його діяльність як арбітражного керуючого підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, то доходи, отримані від здійснення такої діяльності, підлягають оподаткуванню згідно зі статтею 178 ПК лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець. Також, посилаючись на положеннях пункту 2 частини першої статті 1, пунктів 4, 5 частини першої статті 4, пункту 3 частини першої статті 7, частини п’ятої статті 8 Закону №2464-VI та факти сплати єдиного внеску кожного місяця 2018 року в розмірі мінімального страхового внеску, позивач доводить, що виконання вимоги призведе до подвійної сплати єдиного внеску за результатами здійснення тієї ж самої господарської діяльності. Звертає увагу суду на те, що всупереч нормам Закону №2464-VI вимогу на його адресу направлено не було, чим позбавлено права на оскарження цієї вимоги в адміністративному порядку.

Верховний Суд ухвалою від 9 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Позиція ГУ ДФС полягає в тому, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 6, частини дванадцятої статті 9, пункту 4 частини першої статті 4, пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичними особами-підприємцями, мають сплачувати єдиний внесок як фізичні особи-підприємці та як особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Відповідач звертає увагу на порядок нарахування та обчислення єдиного внеску, визначений Законом №2464-VI, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та не отримує доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов’язана визначити базу нарахування єдиного внеску, незважаючи на наявність статусу фізичної особи-підприємця. Серед іншого, відповідач також зазначає про процедуру взяття на облік платників податків, яка передбачає, що якщо фізична особа зареєстрована як підприємець і при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується в контролюючих органах як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Відповідач вважає, що позивач як фізична особа-підприємець і особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, та отримує доходи від цієї діяльності, зобов’язаний формувати та подавати до органів доходів і зборів окремі звіти відповідно до п.16 розд.IV Порядку №435.

Контролюючий орган зазначає, що в результаті встановлення позивачу як ФОП ознаки незалежної професійної діяльності до ІКП в автоматичному режимі було проведено нарахування єдиного внеску як ФОП та як фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність <…>.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів враховує, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є подібними правовідносинам, які були предметом розгляду Верховним Судом у зразковій справі №520/3939/19.

Так, 2 вересня 2019 року Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі, яке за наслідками апеляційного перегляду постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року залишено без змін.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Верховний Суд у рішенні від 2 вересня 2019 року зазначив на наявність типових ознак, властивих зразковій справі, якими є:

1) перебування позивача на обліку контролюючого органу як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця та як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність;

2) встановлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов’язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт;

3) визначення статусу «фізичної особи-підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності» на рівні підзаконних нормативно-правових актів;

4) можливість подвійного нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності: як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності.

У цій справі встановлено, що ГУ ДФС на підставі Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 3 грудня 2014 року за №1553/26330 та Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 9 грудня 2011 року №1588 у лютому 2018 року здійснено інвентаризацію та взяття на облік фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність індивідуально, в тому числі і позивача. Встановивши, що позивач як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, не сплачував ЄСВ, йому нараховано недоїмку. Тому відповідачем правомірно сформовано вимогу про її сплату.

За позицією ГУ ДФС, фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, така фізична особа обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою «платник не подав заяви про взяття на облік». Неподання відомостей про здійснення незалежної професійної діяльності не звільняє від постановки на облік та тим більше від обов’язку сплати ЄСВ.

За позицією позивача, він є платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець, і такий внесок він сплачував у порядку та розмірах, визначених законодавством, заяви про взяття на облік як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність він не подавав, як не подавав і відповідної звітності, передбаченої для таких платників. Самостійне взяття його на облік відповідачем суперечить нормам чинного законодавства, а відтак, і подвійне нарахування ЄСВ є протиправним.

Аналіз обставин і правове регулювання у цій справі свідчить про наявність типових ознак, які мали місце у зразковій справі, а тому, при касаційному перегляді судових рішень у цій справі, підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 2 вересня 2019 року у зразковій справі №520/3939/19, яке набрало законної сили 4 грудня 2019 року.

Верховним Судом сформульовано такі висновки:

За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску — фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.

Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Так, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому Закон №2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску — фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, і за встановленими судами обставинами, ЄСВ сплачував у порядку та розмірах, визначених законодавством.

Системний аналіз норм Закону №2464-VI та Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Отже, за встановленими у цій справі обставинами, позивач не перебував на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подавав звітність як такий платник, а контролюючий орган самостійно встановив позивачу як платнику єдиного внеску ФОП ознаку незалежної професійної діяльності, що за висновками ВС у зразкові справі є неправомірним. Відповідно, неправомірним є і нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Слушними є доводи касаційної скарги, що нарахування контролюючим органом ЄСВ позивачу як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, спричиняє подвійну його сплату, оскільки такий внесок сплачувався позивачем самостійно, як фізичною особою-підприємцем.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов’язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Оскільки позивач як фізична особа-підприємець сплачував єдиний внесок у порядку та розмірах, визначених законодавством, в розмірі не менше мінімального, це виключає обов’язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та від 5 грудня 2019 року (справа №260/358/19).

Слушними є доводи заявника касаційної скарги, що ненаправлення на його адресу вимоги позбавляє права на оскарження такої в адміністративному порядку, проте враховуючи вищенаведені висновки, такі доводи не є вирішальними у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на вищенаведені висновки.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, суд касаційної інстанції визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги. При цьому, вищенаведені висновки виключають необхідність надання правової оцінки як дотриманню відповідачем процедури, визначеної Інструкцією №449 та Законом №2464-VI, щодо формування і направлення спірної вимоги, так і правильність розрахунку сум недоїмки з ЄСВ, а тому судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в межах, визначених позивачем при поданні позову.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Позивачем у цій справі сплачено судовий збір:

за подання позовної заяви — 768,40 грн. згідно з дублікатом квитанції №0.0.1299731787.1 від 18 березня 2019 року

за подання апеляційної скарги — 1152,60 грн. згідно з дублікатом квитанції №0.0.1373074752.1 від 5 червня 2019 року

за подання касаційної скарги — 1536,80 грн. згідно з дублікатом квитанції №0.0.1448725778.1 від 27 серпня 2019 року, а також 68,80 грн. згідно з дублікатом квитанції №0.0.1449324255.1 від 28 серпня 2019 року.

Враховуючи, що за подання касаційної скарги у цій справі підлягав судовий збір у розмірі 1536,80 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 3457,80 грн.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, ВС,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у справі №580/971/19 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов Особи 1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області від 9 листопада 2018 року №Ф-1782-55-У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 6552,48 грн.

Стягнути на користь Особи 1 (Адреса 1, РНОКПП №2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (місцезнаходження: 18001, м.Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 43142920) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3457 (три тисячі чотириста п’ятдесят сім) гривень 80 коп.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.