Jura novit curia

Несогласие суда с приведенным в заявлении правовым обоснованием требований, касающихся спорных правоотношений, не является основанием для отказа в удовлетворении иска. Такое заключение сделал ВС в постановлении №917/1739/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

 

Іменем України

Постанова

4 грудня 2019 року м.Київ №917/1739/17

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача УРКЕВИЧА В.Ю.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., АНЦУПОВОЇ Т.О., БАКУЛІНОЇ С.В., БРИТАНЧУКА В.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИЦІВА М.І., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., ПРОРОКА В.В., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., ТКАЧУКА О.С., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до фізичної особи — підприємця Трохимчук М.С. про стягнення збитків у сумі 174014,95 грн. за касаційною скаргою Кременчуцької міськради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 рокуй рішення Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року,

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року Кременчуцька міськрада звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП Трохимчук М. С. про стягнення 174 014,95 грн збитків, завданих територіальній громаді м. Кременчук внаслідок порушення земельного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 1 вересня 2010 року по 27 вересня 2016 року відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об’єкта нерухомого майна, що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю, який позивач отримав би у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Згідно з договором купівлі-продажу частини будівель та споруд промбази від 3 червня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О. В., Трохимчук М. С. набула права власності на частину будівель та споруд промбази, що розташовані за Адресою 1, що складаються зі складів загальною площею 576,6 кв. м.

4. 18 жовтня 2005 року між Кременчуцькою міськрадою та суб’єктом підприємницької діяльності Трохимчук М.С. укладено договір оренди землі загальною площею 0,1986 га для експлуатації та обслуговування складських приміщень за Адресою 1 (кадастровий номер *), строком до 1 вересня 2010 року. Між сторонами 2 грудня 2008 року укладено додаткову угоду до зазначеного договору оренди землі, якою, зокрема, по всьому тексту слова «експлуатації та обслуговування складських приміщень» викладено в такій редакції: «будівництва адміністративно-складських приміщень».

5. Відповідно до договору купівлі-продажу частини будівель та споруд промбази від 7 квітня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О.В., Трохимчук М.С. продала, а Лущ М.М. купив частину будівель та споруд промбази, розташованих за Адресою 1. У власність покупця перейшло: приміщення №8 складу площею 119,9 кв.м, приміщення №3 складу площею 13,5 кв.м, загальною площею 133,4 кв.м.

6. Згідно з договором купівлі-продажу частини будівель та споруд промбази шляхом викупу від 26 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального, округу Полтавської області Ганночкою В. М., Трохимчук М.С. продала, а Сучков А.В. набув у власність частину будівель та споруд промбази, за Адресою 1. У власність покупця перейшло: приміщення 1-5 площею 272,1 кв. м, приміщення 1-4 площею 11,5 кв. м, загальною площею 283,6 кв. м.

7. 31 серпня 2010 року відповідачем до Кременчуцької міськради було подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за Адресою 1 (вид діяльності — здавання в оренду власного нерухомого майна).

8. Рішенням Кременчуцької міськради від 28 грудня 2010 року «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду в м.Кременчуці» ФОП Трохимчук М. С. надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1366 га для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративно-складських приміщень за Адресою 1.

9. 11 вересня 2013 року ФОП Трохимчук М.С. до Кременчуцької міськради було подано заяву про видачу рішення міської ради про надання згоди на поділ чи об’єднання земельної ділянки за Адресою 1 (вид діяльності — роздрібна торгівля меблями).

10. Рішенням Кременчуцької міськради від 29 травня 2014 року «Про надання згоди на поділ (об’єднання) земельних ділянок в м.Кременчуці», ФОП Трохимчук М. С. надано згоду на поділ земельної ділянки площею 1986 кв. м (кадастровий №5310436500:12:002:0127), що передавалась їй в оренду для будівництва адміністративно-складських приміщень за Адресою 1, на три земельні ділянки: земельна ділянка №1 площею 1366 кв. м — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративно-складських приміщень, які перебувають у власності ФОП Трохимчук М. С., за Адресою 6 площею 326 кв. м — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази, які перебувають у власності ФОП Сучкова А.В., за Адресою 2; земельна ділянка №2 площею 294 кв. м — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази, які перебувають у власності Луща М.М., за Адресою 7. 11 листопада 2015 року ФОП Трохимчук М.С. до Кременчуцької міськради було подано заяву про видачу рішення міської ради про надання згоди на поділ чи об’єднання земельної ділянки за Адресою 1 площею 1986 кв. м.

12. Рішенням Кременчуцької міськради від 23 грудня 2015 року «Про надання згоди на поділ (об’єднання) земельних ділянок в м. Кременчуці» ФОП Трохимчук М.С. надано згоду на поділ земельної ділянки за Адресою 1 у зв’язку з переходом права власності на нерухоме майно, а саме: земельна ділянка №1 площею 1366 кв. м — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративно-складських приміщень за Адресою 1, для надання в оренду ФОП Трохимчук М.С.; земельна ділянка №3 площею 326 кв. м — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази за Адресою 2, для надання в оренду ФОП Сучкову А.В.; земельна ділянка №2 площею 174 кв. м — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази

за Адресою 2, для надання в оренду ФОП Лущу М. М.; земельна ділянка №4 площею 119 кв. м, яка передбачається для зарахування до земель запасу Кременчуцької міськради.

13. Рішенням Кременчуцької міськради від 31 травня 2016 року «Про погодження технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок в м.Кременчуці» погоджено ФОП Трохимчук М.С. технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1986 кв. м. (кадастровий номер 5310436500:12:002:0127) для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази за Адресою 1 на чотири земельні ділянки.

14. 19 серпня 2016 року відповідач звернувся до Кременчуцької міськради із заявою про видачу рішення про передачу в оренду та передачу в постійне користування земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази за Адресою 1 строком на 15 років.

15. Рішенням Кременчуцької міськради від 27 вересня 2016 року «Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці» ФОП Трохимчук М. С. передано, за умов виконання пункту 4.2 цього рішення, в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 1366 кв. м (кадастровий номер *) для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративно-складських приміщень за Адресою 5.

16. Вищезазначеним рішенням встановлено плату за землю в розмірі 3% від грошової оцінки землі щорічно.

17. Позивач стверджує, що відповідач не оформив у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою і у період з 1 вересня 2010 року по 27 вересня 2016 року відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об’єкта нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міськрадою доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

18. Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міськради від 29 травня 2017 року за №484 «Про затвердження акта комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою за Адресою 1» затверджено акт комісії від 6 квітня 2017 року по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою загальною площею 1486 кв. м за Адресою 1 м.Кременчуці, завданих Трохимчук М.С. Кременчуцькій міськраді, у зв’язку з порушенням земельного законодавства за період з 1 вересня 2010 року по 27 вересня 2016 року в сумі 174 014,95 грн.

19. Судами встановлено, що листом Кременчуцької міськради від 9 червня 2017 року №01-50/1212 відповідачу було запропоновано добровільно відшкодувати міськраді збитки за використання ділянки з порушенням норм земельного законодавства, проте вказані збитки останнім сплачені не були, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

20. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

21. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що позивачем не доведено розмір заявлених у позові збитків, оскільки збитки нараховувались позивачем за умови, що площа спірної земельної ділянки становить 1486,00 кв. м, в той час як з матеріалів справи вбачається, що відповідачем зайнято земельну ділянку площею 1366 кв. м.

22. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що у постановах Великої палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 вказано на те, що у спорах про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди кошти повинні стягуватись з користувача земельної ділянки на підставі (в порядку) статті 1212 Цивільного кодексу України. Проте, звертаючись з вимогами про стягнення збитків, Кременчуцька міськрада зазначала, що кошти, вказані у позові, є саме збитками у формі неодержаного доходу, і взагалі не посилалась на норму статті 1212 Цивільного кодексу України.

23. Враховуючи, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не розглядав посилання позивача в апеляційній скарзі на положення статті 1212 цього кодексу як на правове обґрунтування позовних вимог, оскільки місцевим господарським судом розглядались вимоги щодо стягнення збитків, а не стягнення коштів у зв’язку з їх збереженням без достатньої правової підстави. При цьому, хоча апеляційна скарга і містить посилання на положення статті 1212 ЦК, в її тексті позивач неодноразово вказує, що внаслідок бездіяльності відповідача йому завдано саме збитків. Враховуючи підстави позову, вказані у позовній заяві, фактичні обставини справи та вищенаведену правову позицію Великої палати Верховного Суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24. У квітні 2019 року до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Кременчуцької міськради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року та рішення Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року у цій справі, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Кременчуцької міськради задовольнити.

25. Кременчуцька міськрада у своїй касаційній скарзі зазначає, що предметом позову в цій справі є стягнення з власника об’єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об’єкти розміщені, без належних на те правових підстав. Ураховуючи те, що відповідач використав своє право та заявив про застосування позовної давності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 34 812,30 грн збитків за період з 21 жовтня 2014 року по 26 вересня 2017 року.

26. Скаржник також вказав, що у разі помилкового застосування позивачем норм, які регулюють спірні правовідносини, суд мав самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію правовідносин, оцінити заявлені підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, та застосувати ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких вони є. Відповідні правові висновки викладені у постановах КГС від 14 січня 2019 року у справі №912/1188/17, від 6 лютого 2019 року у справі №922/587/18 та від 21 січня 2019 року у справі №902/794/17.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

27. Касаційний господарський суд ухвалою від 12 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кременчуцької міськради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року та рішення Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року у цій справі, призначив її до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

28. 08 липня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою справу №917/1739/17 разом із касаційною скаргою Кременчуцької міськради передав на розгляд Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв’язку з необхідністю відступити від висновку щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, викладеного у постановах Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, від 14 січня 2019 року у справі №912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі №902/794/17, від 6 лютого 2019 року у справі №922/587/18, від 21 травня 2019 року у справі №924/552/18.

29. Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин і права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 10 липня 2019 року прийняла до розгляду справу №917/1739/17 разом із касаційною скаргою Кременчуцької міськради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року та рішення Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року.

30. 23 вересня 2019 року Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин і права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою передала справу №917/1739/17 разом з касаційною скаргою Кременчуцької міськради на розгляд Великої палати Верховного Суду.

31. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №686/18993/17-ц (провадження №61-48870св18), яку прийнято за подібних правовідносин, зроблено висновок про те, що суд, з’ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

32. Крім того, в процесі розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції встановлено, що у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справах №922/51/15 та №922/228/15, від 09 листопада 2016 року у справі №922/210/15, предметом спору у яких було стягнення на підставі статті 1214 Цивільного кодексу України коштів, отриманих від використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів на неї, також застосовано подібний підхід та вказано, що суд, з’ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

33. Проте суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками Касаційного цивільного суду та Верховного Суду України щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

34. У той же час суд касаційної інстанції погоджується з правовою позицією, викладеною у постанові КЦС від 3 червня 2019 року у справі №712/3273/18, в якій зазначено, що, встановивши відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику земельної ділянки та обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права (у вигляді відшкодування збитків, а не стягнення коштів у зв’язку з їх збереженням без достатньої правової підстави), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у позові.

35. Оскільки КГС висловив намір відступити від висновку щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (у тому випадку, якщо це призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту), що викладений у постанові КЦС від 3 квітня 2019 року у справі №686/18993/17-ц, а також подібних висновків, викладених у постановах ВСУ від 18 травня 2016 року у справах №922/51/15 та №922/228/15, від 9 листопада 2016 року у справі №922/210/15, справу прийнято та призначено до розгляду ВП ВС.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

36. Кременчуцька міськрада зазначає, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов’язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

37. Скаржник зазначає, що ним помилково застосовано до спірних правовідносин норми, які регулюють стягнення збитків у вигляді неодержаної орендної плати за земельну ділянку у вказаний період, і вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми коштів як безпідставно отриманого майна.

38. Крім того, оскільки відповідач використав своє право та заявив про застосування позовної давності, Кременчуцька міськрада вважає, що позов підлягав частковому задоволенню, а саме за період з 21 жовтня 2014 року по 26 вересня 2016 року (період, що охоплюється позовною давністю), отже, враховуючи перерахунок, який здійснив позивач у касаційній скарзі, заборгованість становить 34812,30 грн.

Судова практика

39. За змістом постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №686/18993/17-ц Хмельницька міська рада звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути із Особи 4 на свою користь збитки, завдані використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів

40. У справі №686/18993/17-ц суди встановили, що Особа 4 є власником тваринницького приміщення воловні №2 площею 1539,3 кв.м у м.Хмельницькому .

41. Рішенням Хмельницької міської ради від 6 серпня 2008 року №40 Особі 4 надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

42. Відповідач дій щодо розроблення проекту землеустрою не здійснив, право користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства не оформив та плату за користування землею не сплачував.

43. Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 13 липня 2017 року №488 затверджено акт визначення розміру збитків за фактичне користування Особи 4 земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.

44. Предметом позову у справі №686/18993/17-ц є стягнення з власника об’єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розміщено.

45. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2018 року позов Хмельницької міської ради задоволено. Стягнуто з Особи 4 на користь Хмельницької міської ради 180 208,08 грн збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, та судовий збір у розмірі 2703,12 грн.

46. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач фактично користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, дій з виготовлення та погодження технічної документації не вчинив, договір оренди вказаної земельної ділянки не уклав, орендної плати за договором не сплачував. Бездіяльність відповідача щодо вжиття передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою призвела до неодержання територіальною громадою доходів.

47. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу Особи 4 задоволено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2018 року скасовано.

У задоволені позову Хмельницької міської ради до Особи 4 про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, відмовлено.

48. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що до моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

49. Оскільки Хмельницька міська рада не визначилася з площею земельної ділянки, яка використовується Особою 4, що унеможливлювало визначити розмір коштів, які слід сплатити відповідачу, та звернулася до суду з позовом про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки, у розмірі 0,3961 га без правовстановлюючих документів, посилаючись на приписи статей 22, 1166 ЦК, глави 24 ЗК, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову Хмельницької міської ради, оскільки підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

50. Суд касаційної інстанції постановою від 3 квітня 2019 року у цій справі постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

51. Мотивуючи своє рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що до моменту оформлення власником об’єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об’єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов’язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Разом з тим для кондикційних зобов’язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 цього Кодексу).

52. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вказав, що саме на суд покладено обов’язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, проте апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував та дійшов передчасного й формального висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню, повноваження щодо чого суд має згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу. Отже, суд апеляційної інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішив, тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

53. Крім того, постановами ВСУ від 18 травня 2016 року у справах №922/51/15 та №922/228/15, від 9 листопада 2016 року у справі №922/210/15, на які посилається суд касаційної інстанції, скасовано судові рішення у цих справах та направлено справи на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору і безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову. Ці постанови не містять висновків, які б свідчили про неоднакове застосування Верховним Судом України норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

54. Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб’єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

55. За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

56. Згідно зі статтею 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

57. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

58. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

59. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

60. За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

61. Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

62. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов’язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

63. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

64. Кондикційні зобов’язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

65. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

66. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов’язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних — приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов’язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов’язаннях. Натомість для кондикційних зобов’язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

67. Таким чином, обов’язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

68. Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов’язані своєчасно сплачувати орендну плату.

69. Судами встановлено, що між Кременчуцькою міськрадою та ФОП Трохимчук М. С. було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1986 га для експлуатації та обслуговування складських приміщень строком до 1 вересня 2010 року. З цього моменту відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об’єкта нерухомого майна.

70. Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об’єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розміщено.

71. Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

72. З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов’язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

73. Разом з тим для кондикційних зобов’язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

74. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах ВП ВС від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18).

75. З огляду на викладене ВП ВС зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

76. Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 січня 2019 року у справі №912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі №902/794/17, від 06 лютого 2019 року у справі №922/587/18 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 3 квітня 2019 року у справі №686/18993/17-ц. ВП ВС не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків.

77. Враховуючи викладене, ВП ВС зазначає, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

78. Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв’язку з чим зберегла кошти, вона зобов’язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК.

79. З огляду на викладене ВП ВС вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Кременчуцької міськради щодо стягнення заборгованості, оскільки спірні правовідносини кваліфіковані помилково — як такі, що виникли із завданням збитків у зв’язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

80. Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

81. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову — це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

82. Відповідно до частини третьої статті 46 ГПК до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову — це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

83. На відміну від викладеного, правові підстави позову — це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

84. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов’язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

85. При цьому суди, з’ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові КЦС від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц).

86. Велика палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов’язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

87. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

88. Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов’язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку — зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв’язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково — зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок — це процесуальний обов’язок суду.

89. У своїй позовній заяві Кременчуцька міськрада просить стягнути з відповідача 174 014,95 грн збитків за період з 1 вересня 2010 року по 27 вересня 2016 року. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності та зазначив, що за позовною вимогою на суму 106 685,17 грн за період з 01 вересня 2010 року до 9 вересня 2014 року, який входить до розміру заявлених вимог (174 014,95 грн), сплинув строк позовної давності.

90. Водночас у своїх апеляційній та касаційній скаргах Кременчуцька міськрада здійснила новий розрахунок суми збитків, заподіяних відповідачем за період з 21 жовтня 2014 року по 26 вересня 2016 року, з урахуванням того, що останній використав своє право і заявив про застосування позовної давності та визначив суму заборгованості — 34 812,30 грн.

91. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки як залишку заборгованості відповідача перед позивачем, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов’язання.

92. Крім того, на обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на акт комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства від 6 квітня 2017 року, відповідно до якого розмір збитків, завданих власнику землі, становить 174014,95 грн. В цьому акті зазначена площа земельної ділянки, яка використовувалася та на яку нараховували збитки, — 1486,00 кв.м. Проте за матеріалами справи спірну земельну ділянку поділено на чотири земельні ділянки, з яких земельна ділянка площею 1366 кв.м зайнята відповідачем. Отже, визначаючи розмір заборгованості відповідача, судам необхідно встановити розмір земельної ділянки, яка використовується останнім.

93. Суди попередніх інстанцій послалися, зокрема, на те, що 2 грудня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі. Водночас ані розкриття змісту додаткової угоди, ані її аналізу судові рішення не містять.

94. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

95. Звідси ВП ВС позбавлена можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість відповідно до розміру земельної ділянки, яка використовується відповідачем, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

96. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити розрахунок заборгованості відповідача перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

97. Під час нового розгляду справи суду встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

98. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

99. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

100. Ураховуючи викладене, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, ВП ВС дійшла висновку, що касаційну скаргу Кременчуцької міськради слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

101. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Висновок щодо застосування норм права

102. Суд, з’ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року та рішення Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року у справі №917/1739/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.