Закон і Бізнес


Потеря товарной стоимости


№7 (1461) 22.02—28.02.2020
47884

Имущественный вред должен быть возмещенная лицом, ее нанесшим, лишь в случае установления законодательных ограничений по возмещению вреда страховщиком. Такое заключение сделал ВС в постановлении №359/2309/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

4 грудня 2019 року м.Київ №359/2309/17

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О. (суддя-доповідач), ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28.09.2017,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АМАКО УКРАЇНА» звернулося до суду із позовом про відшкодування збитків.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 12.01.2016 у с.Проліски Бориспільського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля марки «Mitsubishi», д/н 1, який належить ТОВ «ФК «Динамо Київ» під керуванням Особи 1, та автомобіля марки «Skoda Fabia», д/н 2, який належить ТОВ «Амако Україна». У результаті ДТП автомобіль марки «Skoda Fabia» зазнав пошкодження.

Постановою Бориспільського міськрайсуду від 30.03.2016, яка залишена без змін постановою АСКО від 5.05.2016, винним у порушенні правил дорожнього руху та у вчиненні адміністративного правопорушення визнаний Особа 1.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність, повязана з експлуатацією автомобіля марки «Mitsubishi», була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант». У зв’язку з цим 13.07.2016 ТОВ «Амако Україна» звернулось до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування. 1.03.2017 на поточний рахунок позивача зараховано суму страхового відшкодування у розмірі 12639, 28 грн. Однак залишилися невідшкодованими збитки, що зазнав позивач у результаті пошкодження транспортного засобу, у розмірі 20560,5 грн. Зважаючи на те, що безпосереднім винуватцем ДТП, що призвела до пошкодження автомобіля, належного ТОВ «Амако Україна», є Особа 1, він є особою, яка завдала шкоди, і повинен її відшкодувати.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайсуду від 14.07.2017 позовні вимоги ТОВ «АМАКО УКРАЇНА» задоволено. Стягнуто з Особи 1 збитки, заподіяні в результаті ДТП, у розмірі 20560,5 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що у матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що Особа 1 у добровільному порядку відшкодував ТОВ «Амако Україна» різницю між розміром завданої ним шкоди та розміром страхового відшкодування, з огляду на що у позивача виникло право вимоги до відповідача щодо відшкодування завданих збитків. До зазначеного висновку суд дійшов, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20.01.2016 у справі №6-2808цс15, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Ухвалою АСКО від 28.09.2017 апеляційну скаргу Особи 1 відхилено. Рішення Бориспільського міськрайсуду від 14.07.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що відповідачем не доведено факт виплати страхового відшкодування в іншому, ніж було заявлено, розмірі та не доведено наявність підстав для відмови у задоволенні вимог до безпосереднього завдавача шкоди з покладенням відповідальності на іншу особу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року, Особа 1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивач відновив пошкоджений у ДТП транспортний засіб, а тому суд дійшов необґрунтованого висновку про можливість стягнення відшкодування шкоди на підставі звіту з визначення матеріального збитку. Окрім цього, суди не взяли до уваги, що у справі відсутні докази отримання позивачем страхової виплати саме у розмірі 12639,28 грн. Відповідач не визнав розміру зазначеної страхової виплати, при цьому йому відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів сплати зазначеної суми. Також суди не взяли до уваги, що шкоду завдано під час виконання відповідачем трудових обовязків, що виключає можливість стягнення з нього суми відшкодування майнової шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив <…>.

ІV. Позиція Верховного Суду

ВС перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.01.2016 у с.Проліски Бориспільського району сталася ДТП за участю транспортних засобівавтомобіля «Mitsubishi», що належить ТОВ «ФК «Динамо Київ», під керуванням Особи 1, та автомобіля «Skoda Fabia», який належить ТОВ «Амако Україна», під керуванням водія Особи 2. У результаті ДТП пошкоджений належний позивачу автомобіль.

Постановою Бориспільського міськрайсуду від 30.03.2016, яка залишена без змін постановою АСКО від 5.05.2016, винним у порушенні ПДР та у вчиненні адміністративного правопорушення визнаний Особа 1. На час ДТП цивільно-правова відповідальність, повязана з експлуатацією автомобіля марки «Mitsubishi», була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант».

У зв’язку з цим 13.07.2016 ТОВ «Амако Україна» звернулось до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування. 1.03.2017 ТДВ «СК «Альфа-Гарант» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ТОВ «Амако Україна» у розмірі 12639,28 грн.

Відповідно до звіту від 23.11.2016 №046/16 із визначення вартості майнового збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту становила 33199,78 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У ч.1 ст.1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фіз- або юрособи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з чч.1, 2 ст.1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК).

Відповідно до ч.3 ст.988 ЦК страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі ст.1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п.22.1 ст.22 закону «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоровю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обовязку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 закону №1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого,це шкода, повязана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоровя, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

При цьому у звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

ВС в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 2.12.2015 у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обовязок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

При цьому п.32.7 ч.1 ст.32 закону «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, повязану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з п.2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 №142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п.8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартостіце умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, зєднань і захисних властивостей покриттів у звязку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до реальних збитків.

Відповідно до пп.8.6.1 п.8.6 методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз п.32.7 ч.1 ст.32 закону №1961-IV, ст.22, абз.3 п.3 ч.1 ст.988, стст.1166, 1187, 1194 ЦК, пп.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Відповідно до чч.1, 2 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок щодо їх застосування, викладений у постанові ВП ВС від 4.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (пп.68—70): ст.1191 ЦК та ст.38 закону №1961-IV, з одного боку, і ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобовязанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобовязаним субєктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому законом №1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобовязання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст.38 зазначеного закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобовязанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобовязання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобовязанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

У зазначеному рішенні ВП ВС відступила від висновку, сформульованого ВСУ у постанові від 23.12.2015 у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

З урахуванням наведеного ВС визнає помилковим посилання суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, на аналогічний правовий висновок ВСУ, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

З урахуванням того, що цивільно-правова відповідальність, повязана з експлуатацією автомобіля марки «Mitsubishi», була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).

Водночас судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що різниця між страховою виплатою та загальною сумою завданої шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, виникла саме внаслідок зазначених законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо недоведеного розміру виплаченого страхового відшкодування, суд першої інстанції навів посилання на правовий висновок ВСУ, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. ВП ВС відступила від зазначеного правового висновку, визнавши, що наведений правовий висновок не відповідає змісту та сенсу чинного законодавства.

З огляду на зазначене ВС погоджується з доводами касаційної скарги про те, що для правильного вирішення справи необхідним є встановлення суми страхового відшкодування, яке сплачено на користь позивача ТДВ «СК «Альфа-Гарант», проте відповідні докази у матеріалах справи відсутні, як і відсутні відповідні результати оцінки відповідного доказу, з якого суди дійшли висновку про те, що страхова виплата складала 12639,28 грн.

Зважаючи на наведене, ВС установив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову; не дослідили повно та всебічно наявні у справі докази, не встановили обставини сплати ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь позивача страхової виплати, її розміру, підстав, відповідного розрахунку, що унеможливило встановлення обставин, за яких у потерпілої особи виникло право на предявлення вимог до безпосереднього завдавача шкоди.

Враховуючи зазначене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, оскільки суди не дослідили зібрані докази, не надали їм оцінки та не здійснили їх системний аналіз, безпідставно відмовили у забезпеченні доказів, отримання яких судом має значення для правильного вирішення справи <...>.

Керуючись стст.389, 400, 409, 411 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28.09.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

383

Р.: убытки

Потеря товарной стоимости

Имущественный вред должен быть возмещенная лицом, ее нанесшим, лишь в случае установления законодательных ограничений по возмещению вреда страховщиком

 

Р.: збитки

Втрата товарної вартості

Майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, лише в разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

4 грудня 2019 року м.Київ №359/2309/17

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В.,

суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О. (суддя-доповідач), ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28.09.2017,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АМАКО УКРАЇНА» звернулося до суду із позовом про відшкодування збитків.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 12.01.2016 у с.Проліски Бориспільського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля марки «Mitsubishi», д/н 1, який належить ТОВ «ФК «Динамо Київ» під керуванням Особи 1, та автомобіля марки «Skoda Fabia», д/н 2, який належить ТОВ «Амако Україна». У результаті ДТП автомобіль марки «Skoda Fabia» зазнав пошкодження.

Постановою Бориспільського міськрайсуду від 30.03.2016, яка залишена без змін постановою АСКО від 5.05.2016, винним у порушенні правил дорожнього руху та у вчиненні адміністративного правопорушення визнаний Особа 1.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність, повязана з експлуатацією автомобіля марки «Mitsubishi», була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант». У зв’язку з цим 13.07.2016 ТОВ «Амако Україна» звернулось до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування. 1.03.2017 на поточний рахунок позивача зараховано суму страхового відшкодування у розмірі 12639, 28 грн. Однак залишилися невідшкодованими збитки, що зазнав позивач у результаті пошкодження транспортного засобу, у розмірі 20560,5 грн. Зважаючи на те, що безпосереднім винуватцем ДТП, що призвела до пошкодження автомобіля, належного ТОВ «Амако Україна», є Особа 1, він є особою, яка завдала шкоди, і повинен її відшкодувати.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайсуду від 14.07.2017 позовні вимоги ТОВ «АМАКО УКРАЇНА» задоволено. Стягнуто з Особи 1 збитки, заподіяні в результаті ДТП, у розмірі 20560,5 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що у матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що Особа 1 у добровільному порядку відшкодував ТОВ «Амако Україна» різницю між розміром завданої ним шкоди та розміром страхового відшкодування, з огляду на що у позивача виникло право вимоги до відповідача щодо відшкодування завданих збитків. До зазначеного висновку суд дійшов, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20.01.2016 у справі №6-2808цс15, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Ухвалою АСКО від 28.09.2017 апеляційну скаргу Особи 1 відхилено. Рішення Бориспільського міськрайсуду від 14.07.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що відповідачем не доведено факт виплати страхового відшкодування в іншому, ніж було заявлено, розмірі та не доведено наявність підстав для відмови у задоволенні вимог до безпосереднього завдавача шкоди з покладенням відповідальності на іншу особу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року, Особа 1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивач відновив пошкоджений у ДТП транспортний засіб, а тому суд дійшов необґрунтованого висновку про можливість стягнення відшкодування шкоди на підставі звіту з визначення матеріального збитку. Окрім цього, суди не взяли до уваги, що у справі відсутні докази отримання позивачем страхової виплати саме у розмірі 12639,28 грн. Відповідач не визнав розміру зазначеної страхової виплати, при цьому йому відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів сплати зазначеної суми. Також суди не взяли до уваги, що шкоду завдано під час виконання відповідачем трудових обовязків, що виключає можливість стягнення з нього суми відшкодування майнової шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив <…>.

ІV. Позиція Верховного Суду

ВС перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.01.2016 у с.Проліски Бориспільського району сталася ДТП за участю транспортних засобівавтомобіля «Mitsubishi», що належить ТОВ «ФК «Динамо Київ», під керуванням Особи 1, та автомобіля «Skoda Fabia», який належить ТОВ «Амако Україна», під керуванням водія Особи 2. У результаті ДТП пошкоджений належний позивачу автомобіль.

Постановою Бориспільського міськрайсуду від 30.03.2016, яка залишена без змін постановою АСКО від 5.05.2016, винним у порушенні ПДР та у вчиненні адміністративного правопорушення визнаний Особа 1. На час ДТП цивільно-правова відповідальність, повязана з експлуатацією автомобіля марки «Mitsubishi», була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант».

У зв’язку з цим 13.07.2016 ТОВ «Амако Україна» звернулось до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування. 1.03.2017 ТДВ «СК «Альфа-Гарант» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ТОВ «Амако Україна» у розмірі 12639,28 грн.

Відповідно до звіту від 23.11.2016 №046/16 із визначення вартості майнового збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту становила 33199,78 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У ч.1 ст.1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фіз- або юрособи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з чч.1, 2 ст.1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК).

Відповідно до ч.3 ст.988 ЦК страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі ст.1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п.22.1 ст.22 закону «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоровю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обовязку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 закону №1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого,це шкода, повязана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоровя, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

При цьому у звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

ВС в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 2.12.2015 у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обовязок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

При цьому п.32.7 ч.1 ст.32 закону «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, повязану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з п.2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 №142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п.8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартостіце умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, зєднань і захисних властивостей покриттів у звязку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до реальних збитків.

Відповідно до пп.8.6.1 п.8.6 методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз п.32.7 ч.1 ст.32 закону №1961-IV, ст.22, абз.3 п.3 ч.1 ст.988, стст.1166, 1187, 1194 ЦК, пп.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Відповідно до чч.1, 2 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Під час застосування наведених норм права підлягає врахуванню правовий висновок щодо їх застосування, викладений у постанові ВП ВС від 4.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (пп.68—70): ст.1191 ЦК та ст.38 закону №1961-IV, з одного боку, і ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобовязанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобовязаним субєктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому законом 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобовязання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст.38 зазначеного закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобовязанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобовязання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобовязанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

У зазначеному рішенні ВП ВС відступила від висновку, сформульованого ВСУ у постанові від 23.12.2015 у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

З урахуванням наведеного ВС визнає помилковим посилання суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, на аналогічний правовий висновок ВСУ, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

З урахуванням того, що цивільно-правова відповідальність, повязана з експлуатацією автомобіля марки «Mitsubishi», була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт).

Водночас судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, що різниця між страховою виплатою та загальною сумою завданої шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, виникла саме внаслідок зазначених законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо недоведеного розміру виплаченого страхового відшкодування, суд першої інстанції навів посилання на правовий висновок ВСУ, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. ВП ВС відступила від зазначеного правового висновку, визнавши, що наведений правовий висновок не відповідає змісту та сенсу чинного законодавства.

З огляду на зазначене ВС погоджується з доводами касаційної скарги про те, що для правильного вирішення справи необхідним є встановлення суми страхового відшкодування, яке сплачено на користь позивача ТДВ «СК «Альфа-Гарант», проте відповідні докази у матеріалах справи відсутні, як і відсутні відповідні результати оцінки відповідного доказу, з якого суди дійшли висновку про те, що страхова виплата складала 12639,28 грн.

Зважаючи на наведене, ВС установив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову; не дослідили повно та всебічно наявні у справі докази, не встановили обставини сплати ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь позивача страхової виплати, її розміру, підстав, відповідного розрахунку, що унеможливило встановлення обставин, за яких у потерпілої особи виникло право на предявлення вимог до безпосереднього завдавача шкоди.

Враховуючи зазначене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, оскільки суди не дослідили зібрані докази, не надали їм оцінки та не здійснили їх системний аналіз, безпідставно відмовили у забезпеченні доказів, отримання яких судом має значення для правильного вирішення справи <...>.

Керуючись стст.389, 400, 409, 411 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28.09.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.