Закон і Бізнес


Дом, который невозможно продать

ВСП не знает, наказывать ли судью за то, что адвокаты оказались слишком языкастыми


До честі К.Шалоти, він не став ховатися за можливістю заперечити проти трансляції засідання ВРП.

№7 (1461) 22.02—28.02.2020
Алина ПРИШЛЮК
4510

Первые две инстанции, ссылаясь на специальный закон, регулирующий вопросы исполнительного производства, приняли решение, которое отменила третья. Ведь неоднозначность правовых норм привела к возможности по-разному трактовать закон.


Lex generalis

У червні 2017 року представник боржника, посилаючись на ст.383 Цивільного процесуального кодексу, звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира зі скаргою на дії державного виконавця та попросив визнати неправомірними його дії щодо проведення оцінки майна.

Справу розглядав суддя Костянтин Шалота. Він прийняв скаргу до провадження, залучив сторони. Згодом представник дебітора забажав зупинити продаж будинку за борги, подавши відповідне клопотання. Адвокат закликав суддю не допустити порушення прав власника арештованого майна. К.Шалота зупинив продаж будинку за борги до набуття законної сили майбутнім судовим рішенням за скаргою боржника. Законник дійшов висновку, що оскарження проведеної оцінки майна безпосередньо впливає на питання його реалізації. Адже якщо будинок продадуть за хибною ціною, то «можуть настати такі негативні наслідки, для усунення яких необхідно буде докласти значних зусиль».

Стягувач, якому дії судді та адвоката дебітора стали на заваді, звернувся до апеляційного суду, але там його скаргу відхилили, а рішення залишили без змін. Колегія суддів другої інстанції не тільки погодилася з першою, а й додатково послалася на стст.151, 152 ЦПК, в яких ідеться про підстави та види забезпечення позову, а зупинення реалізації арештованого майна якраз і є одним зі спеціальних заходів забезпечення. Доводи стягувача боргу, який жадав якнайшвидше продати дім, що ЦПК не передбачає права суду зупиняти продаж арештованого майна під час розгляду скарги, «апеляційники» потрактували як безпідставні.

Проте стягувач подав касаційну скаргу, яка була задоволена. Рішення першої та другої судових ланок скасували, продати будинок дозволили та ще й констатували порушення верховенства права в діях попередників. Зазначалося, що було порушено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішення ухвалено поза межами компетенції.

Вердикт касаційної інстанції дав стягувачу підстави звернутися до Вищої ради правосуддя зі скаргою на дії К.Шалоти, а також колегії апеляційного суду. Скаржник стверджував, що на стадії розгляду скарги законодавство не передбачає права суду зупиняти реалізацію арештованого майна. Тож судді припустилися умисного (через недбалість) порушення прав людини.

Крім того, заявник переконаний, що суддя першої інстанції не мав наміру розглядати справу по суті. А це значить, що головною метою ухвали було зупинити торги.

Дисциплінарна палата побачила в діях К.Шалоти ознаки проступку, відкрила провадження та дійшла висновку, що законника слід притягнути до відповідальності й винести йому догану. Між іншим, «апеляційники» за аналогічне рішення дістали лише попередження.

Lex specialis

«Ціна майна була вдвічі занижена», — заявив суддя на засіданні ВРП, куди прийшов оскаржувати догану. Хоча його супроводжували 2 адвокати, свій захист володар мантії здійснював практично самотужки.

На його думку, законодавство чітко передбачає, що суд може зупинити продаж майна, якщо виникають сумніви в правильній оцінці вартості останнього.

Засідання К.Шалота призначав для розгляду не клопотання, а скарги по суті. Про це свідчить аудіозапис. Однак, відкривши засідання, на якому мав відбутися розгляд скарги, законник запитав, чи будуть у когось клопотання. І друга сторона попросила  зупинити продаж будинку.

«Якби сторони так довго не висловлювалися, то ми приступили б до розгляду скарги. Але вони по 1,5 год. говорили, тож часу на розгляд скарги не залишилося», — дорікнув служитель Феміди адвокатам за довгі язики.

«О 15:50 закінчилося засідання, а о 16:00 у мене було призначено розгляд іншої скарги. Це була кримінальна справа, ми не могли продовжувати, — запевняв законник у відсутності злих намірів. — Адже Кримінальний процесуальний кодекс вимагає негайного розгляду клопотань».

«Ви розглянули клопотання, задовольнити його та зупинити реалізацію майна до набуття законної сили рішенням за результатом розгляду скарги. Ви направили підприємству, яке організовує торги, ухвалу. Чому ви це зробили, якщо підприємство не було учасником провадження? — поцікавився голова ВРП Андрій Овсієнко. — Чому відправляли негайно, невідкладно на виконання?»

«Це відбулося не негайно, а просто того ж дня», — відповів суддя.

«Негайно» означає, що вона була відправлена того ж дня, коли прийнято ухвалу, — наполягав А.Овсієнко. — Давайте заберемо слово «негайно». Чому направлялася на виконання до державного підприємства, якщо це був розгляд лише клопотання?»

«Листи готує секретар, суддя не займається розсилкою кореспонденції», — відповів К.Шалота.

Крім того, він розповів історію будинку, який став предметом спору. Його власником був сирота, і для скаржника це було єдине житло. Водночас були об’єктивні підстави вважати, що ціну на будинок занизили вдвічі. Тому, аби для чоловіка, який мешкав у будинку, виставленому на продаж, не настали негативні наслідки, секретар надіслала ухвалу на виконання того ж дня, а також супровідний лист.

«Ви як суддя той лист підписали. То чим ви керувалися, підписуючи той супровідний лист?» — поцікавився А.Овсієнко.

«Я хотів уникнути негативних наслідків для сторін», — відповів К.Шалота.

Член ВРП А.Маловацький попросив назвати підставу, посилаючись на ЦПК, яка стала вирішальною під час прийняття ухвали. «Ви, очевидно, керувалися ч.5 ст.57 закону «Про виконавче провадження». Як співвідносяться між собою ЦПК та ця стаття?» — попросив він суддю дати тлумачення законодавства.

«Одне іншого не виключає», — наголосив К.Шалота.

«Одне іншого не виключає — це не підхід. Я так розумію, що суд не знайшов такої статті в Цивільному процесуальному кодексі й перейшов на інший нормативний документ», — припустив А.Маловацький.

Служитель Феміди заперечив. Він справу спірного будинку не розглядав, а скарга потрапила до нього в процесі виконавчого провадження. «У ЦПК виконавчому провадженню присвячена маленька глава, у ній всього 3 статті. Вона має дуже загальний характер і закінчується тим, які рішення може прийняти суд унаслідок розгляду скарг. Тому він керується спеціальним законодавством, яким, зокрема, є закон «Про виконавче провадження». Стаття, яку застосував суд, є нормою прямої дії, як і тисячі інших нормативно-правових актів lex specialis», — запевняв суддя.

«Тобто ви хочете сказати, що lex generalis, а саме — ЦПК, не охоплює тих дій, які вчинив суд?» — допитувався А.Маловацький.

«Моя позиція полягає в тому, що під час розгляду скарг на дії державного виконавця суд керується lex specialis. У частині будь-яких питань, які виникають під час розгляду скарги», — наполягав законник.

Утім, ВРП так і не визначилася з першого разу щодо того, варто чи ні карати суддю. Розгляд питання вирішили відкласти.