Черепаха справедливости

Законника наказали за то, что вынудил потерпевших год ожидать определения

Пострадавшим в результате автомобильной аварии показалось, что несколько десятков тысяч гривен маловато для того, чтобы компенсировать потери от страданий. Вторая инстанция пошла им навстречу и вернула дело на повторное рассмотрение. Но не вернула материалы…

Ціна болю

Воловецький районний суд Закарпатської області в червні 2017 року засудив особу до 5 років позбавлення волі за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Крім того, винуватця позбавили на рік прав водія.

Утім, відсидіти в тюрмі порушникові ПДР не довелось, адже суд дійшов висновку, що особа може виправитися без відбування покарання, тому звільнив її, призначивши випробувальний строк тривалістю 2 роки. На основі положень ст.76 КК людині повернули транспортний засіб. Ще одному учаснику аварії також повернули автомобіль.

З порушника стягнули штрафи на користь двох осіб, які постраждали від його дій. Загальна сума на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, яку сплатив засуджений, трохи менша за 70000 грн.

Однак потерпілим не сподобалося таке рішення, і вони звернулися до апеляційної інстанції. Справа потрапила до Євгена Животова, який вирішив, що правда десь посередині, і частково скасував вирок, повернувши справу на повторний розгляд до першої інстанції. Проте цього разу — у порядку цивільного судочинства.

Проте ухвали апеляційного суду ще довго ніхто не бачив. Законник не надіслав її копій сторонам справи та не вніс документ до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Потерпілі неодноразово телефонували до суду — спочатку в канцелярію, а потім ще й до приймальні Є.Животова, але там повідомили, що справа досі в служителя Феміди. Працівники апеляційного суду не змогли пояснити, коли копії рішення надішлють учасникам, а матеріали — в першу інстанцію для продовження розгляду.

Перша догана за 12 років

Законодавство передбачає, що матеріали кримінального провадження мають надіслати в 7-денний строк до першої інстанції, а коли оскаржують ухвалу, то навіть у 3-денний. Однак суддя не вклався ні в 3 дні, ні в 7. А ще через півроку у відповідь на запит адвоката одного з потерпілих із суду надійшов лист, яким повідомили, що доповідач у справі досі не виготовив судового рішення, тому його копії надіслати не можуть. Також у листі запевнили, що Є.Животов ознайомився із запитом адвоката, що суддю неодноразово просили дотримуватися вимог КПК, але марно. А до повноважень посадових осіб суду не входить вирішувати питання про відповідальність законника за несвоєчасне виготовлення рішень.

Акт апеляційного суду побачив світ майже через рік після прийняття. Лише на початку вересня 2018 року Є.Животов уніс документ до ЄДРСР. А за кілька днів до цього матеріали справи передали в канцелярію, щоб їх відправили до першої інстанції.

Відповідно до законодавства рішення служитель Феміди проголошує прилюдно, відразу після виходу з нарадчої кімнати. Головуючий роз’яснює його зміст, порядок і строк оскарження. Якщо складання акта потребує більше часу, суддя оголошує його резолютивну частину, а на створення повного тексту має ще 5 днів. При цьому до ЄДРСР слід надсилати рішення на наступний день після ухвалення. Однак чи то суддя не мав натхнення або бажання, чи то просто забув про такий обов’язок, але жодного строку він не дотримався.

Не вдоволені неоперативністю служителя Феміди сторони процесу, яким набридло чекати, звернулися до Вищої ради правосуддя. Їх обурило, що ухвали довелося чекати рік.

Є.Животов у відповідь на скаргу виклав свої пояснення. Він стверджував, що заяву одного з потерпілих про надання копії ухвали отримав на початку січня 2018 року, тобто за 9 місяців до внесення рішення до ЄДРСР, але аж через 3 місяці після його прийняття. Інший потерпілий взагалі ніяких заяв не надсилав. Суддя вважає, що дотримався розумних строків, якщо брати до уваги навантаження на роботі, наявність термінових справ, які слід розглянути за 3 дні, а також перебування на лікуванні та у відпустці.

Закарпатський апеляційний суд надіслав дисциплінарній палаті довідку про навантаження, яке лягло на законника. За той рік, протягом якого чоловік не міг написати рішення, він розглянув 1828 справ. Також у канцелярії установи запевнили, що суддя не допускав інших випадків порушення строків, а з ухвалених ним рішень жодне не було скасоване чи змінене.

«Надмірне навантаження судді не може бути єдиним і достатнім виправданням порушення строків виготовлення вмотивованого судового рішення та своєчасного надання його копії для внесення до ЄДРСР», — ідеться у вердикті дисциплінарної палати.

Не допомогло й те, що в суді Є.Животову дали гарну характеристику й що до відповідальності його досі не притягували. Адже протягом останнього року він не здійснював правосуддя, оскільки не пройшов кваліфікаційного оцінювання. ВККС визнала його таким, що не відповідає займаній посаді. У грудні ВРП мала розглянути питання про звільнення володаря мантії, але відклала слухання.

Тим часом ДП дійшла висновку, що рік для написання рішення — це забагато й за таку непоспішність у роботі законника варто покарати. За допущений проступок йому вирішили винести догану з позбавленням доплат протягом одного місяця.

Тож суддям варто замислитися: а чи потрібно братися за розгляд більшої кількості справ, ніж передбачено модельним навантаженням? Адже, як відомо, хто везе, того й навантажують…

До речі, судді складно дається кар’єра, незважаючи на те що він є сином колишьного судді Вищого спецiалiзованого суду з розгляду цивiльних i кримiнальних справ. Чоловік потрапляв у неприємності та, як наслідок — під приціл журналістської уваги. Уперше це сталось у 2013 році, коли Є.Животову спалили машину.