Куда смотрел нотариус?

Не может добросовестный приобретатель отвечать за бездействие власти в рамках процедур, специально предназначенных для предотвращения мошенничества. Такое заключение сделал ВС в постановлении №645/4220/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

13 листопада 2019 року                               м.Київ                               №645/4220/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — КРАТА В.І.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ДУНДАР І.О., КРАСНОЩОКОВА Є.В., РУСИНЧУКА М.М. (суддя-доповідач) —

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 2 на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27.02.2017 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 3, Особи 2, третя особа — приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур А.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з незаконного володіння.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що рішенням Фрунзенського райсуду від 2.06.2016 було встановлено факт родинних відносин між Особою 1 і Особою 4, визнано за ним право власності в порядку спадкування за законом на спірну квартиру після смерті Особи 4, який помер Інформація 1. З відомостей Реєстру прав на нерухоме майно йому стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2016, укладеного між Особою 3 та Особою 2, ця квартира була зареєстрована за останнім. Особа 3 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2016, укладеного між нею та померлим Особою 4, майже через рік після його смерті. Тобто відповідач незаконно набула право власності, а тому договір купівлі-продажу квартири від 29.03.2016 є недійсним.

З огляду на викладене, позивач за первісним позовом просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29.03.2016 та витребувати спірну квартиру за Адресою 1 з володіння Особи 2.

У грудні 2016 року Особа 2 подав до суду зустрічний позов до Особи 1, Особи 3, третя особа — приватний нотаріус ХМНО Малікова О.К., про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності.

На обґрунтування позову зазначив, що Особа 3 на момент укладання договору надала правовстановлюючий документ на спірне нерухоме майно й він не мав жодних сумнівів із приводу власника квартири. Із цих підстав він уважає себе добросовісним набувачем спірної квартири.

Тому просив суд визнати його добросовісним набувачем квартири за Адресою 1, придбаної на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 12.08.2016 між ним та Особою 3, та визнати на вказану квартиру право власності за ним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського райсуду від 27.02.2017, залишеним без змін ухвалою АСХО від 21.06.2017, позов Особи 1 задоволено.

Визнано недійсним договір від 29.03.2016 купівлі-продажу квартири за Адресою 1, укладений між Особою 4 та Особою 3, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Качур А.В. Витребувано з володіння Особи 2 та зобов’язано останнього повернути на користь Особи 1 квартиру за Адресою 1.

Зустрічний позов Особи 2 задоволено частково. Визнано Особу 2 добросовісним набувачем квартири за Адресою 1. У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2016 за чч.1—3 ст.203 ЦК є обґрунтованими, оскільки під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний правочин був укладений після смерті Особи 4. Спірна квартира поза волею вибула з володіння Особи 1, а тому вимоги про її витребування від добросовісного набувача підлягають задоволенню на підставі ст.388 ЦК.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року Особа 2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі Особа 2 вказує, що суди, визнавши Особу 2 добросовісним набувачем, дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для збереження за ним спірного майна, оскільки він не відповідальний за те, що це майно вибуло з володіння позивача не з його волі внаслідок протиправних дій невстановлених осіб.

Крім того, суди попередніх інстанцій не вирішили питання про відшкодування добросовісному набувачу понесених ним витрат на придбання майна.

Касаційна скарга не містить доводів щодо висновків судів стосовно вирішення вимог первісного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.03.2016, укладеного між Особою 4 та Особою 3, та зустрічного позову про визнання Особи 2 добросовісним набувачем, а тому відповідно до положень ст.400 ЦПК оскаржувані судові рішення в цій частині не переглядаються.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що за Особою 4 15.11.2002 зареєстровано право приватної власності на квартиру за Адресою 1.

Інформація 1 Особа 4 помер.

Рішенням Фрунзенського райсуду від 22.06.2016 за Особою 1 в порядку спадкування за законом після смерті Особи 4 визнано право власності на зазначену квартиру.

29.03.2016, від імені Особи 4, який на той час уже помер, та Особи 3 приватним нотаріусом ХМНО Качур А.В. був посвідчений договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач Особа 3 набула право власності на спірну квартиру, яка на момент відчуження була зареєстрована на ім’я Особи 4.

12.08.2016 між Особою 3 та Особою 2 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Маліковою О.К., за яким відповідач Особа 2 придбав зазначену квартиру, яка на момент відчуження була зареєстрована на ім’я Особи 3.

Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що Особа 2 є добросовісним набувачем спірної квартири.

Згідно зі ст.330 ЦК, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Тлумачення ст.330 ЦК свідчить, що виникнення права власності в добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст.388 ЦК майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване в добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо («Volovik v. Ukraine», №15123/03, §45, ЄСПЛ, 6.12.2007).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів («Brumarescu v. Romania», №28342/95, §61, ЄСПЛ, від 28.10.99).

Стаття 1 Першого протоколу до конвенції містить 3 окремі норми: перша, що виражається в 1-му реченні абз.1 та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в 2-му реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в абз.2, визнає право договірних держав серед іншого контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків утручання в право мирного володіння майном, повинні тлумачитись у світлі загального принципу, закладеного 1-ю нормою.

Перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності в розумінні конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання держоргану в право на мирне володіння майном повинне забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст.1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти («East West Alliance Limited v. Ukraine», №19336/04, §166—168, ЄСПЛ, від 23.01.2014).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував у схожих фактичних обставинах порушення ст.1 Першого протоколу конвенції (рішення у справі «Gladysheva v. Russia», від 6.12.2011; «Pchelintseva and others v. Russia» від 17.11.2016).

Колегія суддів ураховує й позицію ЄСПЛ в іншій справі, де суд зазначив, що заявниця втратила право власності на квартиру після того, як у ході судового розгляду було встановлено, що Особа 5, який продав квартиру заявниці, набув її на підставі підробленого заповіту. Існувало як мінімум два рівня гарантій у справі перед тим, як квартира перейшла до Особи 5 як спадкоємця Особи 6 відповідно до законодавства. По-перше, існував обов’язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на квартиру Особи 5 стався відповідно до закону при розгляді й задоволенні заяви Особи 5 про визнання його спадкоємцем Особи 6.

По-друге, міський комітет розглянув документи, подані Особою 5 для реєстрації його права власності на квартиру, з метою забезпечення дотримання відповідного законодавства та законності правочину, а також видав свідоцтво про право власності Особі 5. Влада не дала жодних пояснень щодо нездатності нотаріуса або міського комітету виявити шахрайство в діях Особи 5. У своїх доводах влада нічого не говорила про те, коли та як обман був виявлений або коли кримінальну справу стосовно дій Особи 5 було порушено. З огляду на те що Особа 5 був визнаний винним у шахрайстві 6.06.2001 і його засудженню передувало розслідування в цій справі та судовий розгляд, видається, що кримінальну справу про шахрайство з набуттям Особою 6 квартири Особи 5 практично збіглося з його визнанням як спадкоємця Особи 6 і реєстрацією правочину щодо квартири, яка відбулася в червні 2000 року. Той факт, що влада розслідувала дії Особи 5 і в той же час дозволила йому продати квартиру заявниці, є приводом для занепокоєння Європейського суду.

Заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації та не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи держвлади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено у зв’язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном (рішення у справі «Alentseva v. Russia» від 17.11.2016).

Конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв’язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов’язку щодо відшкодування збитків, завданих таким відчуженням.

Отже, задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири в Особи 2, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції, оскільки в такому випадку на Особу 2 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.

Доводи Особи 2 про порушення судами першої й апеляційної інстанцій вимог процесуального права щодо належного повідомлення про день, час і місце судового засідання відповідача Особи 3, яка не подавала касаційної скарги, колегія суддів не приймає, оскільки, виходячи зі змісту п.5 ч.1 ст.411 ЦПК, цей аргумент мав би значення, якби розглядалася касаційна скарга Особи 3 й вона цією обставиною обґрунтовувала свою скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, ураховуючи положення ч.1 ст.412 ЦПК, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Особи 2, скасування оскаржуваних рішень у частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння Особи 2 та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27.02.2017 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017 в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом Особи 1 до Особи 2, третя особа — приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур А.В., про витребування квартири із чужого незаконного володіння скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Особи 1 до Особи 2, третя особа — приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур А.В., про витребування з володіння Особи 2 квартири за Адресою 1, відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.