Привидения заимодателей

Законника, который обеспечил иск раньше, чем открыл производство, не уволят

Спор общества и банка за здание дошел до абсурда. Здесь были и поддельные решения, и вымышленные заимодатели, не хотевшие рассмотрения дела по сути, а жаждавшие всего лишь ареста недвижимости.

Позивачі-прогульники

У січні 2018 року до Вищої ради правосуддя надійшло кілька скарг на суддів першої та апеляційної інстанцій, які розглядали позови проти банку та клопотання про арешт майна. Також під роздачу потрапив Дмитро Усатов із Києво-Святошинського районного суду та його колега Андрій Волчок.

Скарги написали представники фінансової установи, переконуючи в тому, що служителі Феміди не мали наміру розглядати позови по суті. Єдиним призначенням заяв було завадити банку користуватися будівлею в Протасовому Яру, що в столиці, на понад 18000 м².

Історія почалась у далекому 2013 році, коли до Окружного адміністративного суду м.Києва звернулося товариство, вимагаючи, щоб фінустанову позбавили права користуватися нерухомістю. Однак розгляд справи тривав, а банк продовжував це робити.

Тож у 2015 році з позовами проти цього товариства звернулася група осіб, які бажали, щоб суд у вигляді заходу забезпечення наклав арешт на будівлю. Клопотання задовольнили, і майно опинилося під арештом. Апеляційний суд підтримав таке рішення.

При цьому позивачі не мали наміру добиватися розгляду справи по суті. Достатньо було забезпечення. Адже позовні заяви залишено без розгляду через повторну неявку позивачів без поважних причин.

Проаналізувавши ситуацію, дисциплінарна палата дійшла висновку, що позивачі справді поводилися підозріло, не відстоюючи своїх інтересів у суді. Це наштовхує на думку, що сторони лише створили видимість існування спорів, а справжньою метою було завадити банку користуватися нерухомістю.

Фінустанова тим часом продовжувала судитися за будівлю. Зрештою ОАСК став на її бік, запис державного реєстратора постановив скасувати й зобов’язав відновити запис про те, що банк є власником понад 18000 м².

Апеляційний суд підтримав рішення першої інстанції, а касаційну скаргу з Верховного Суду згодом забрали.

Тим часом ДП відкрила справи проти всіх суддів, які свого часу дозволили арешт будівлі. Адже, на думку палати, унаслідок необґрунтованого забезпечення позову було істотно порушено право власності банку, що становить порушення права, гарантованого ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Будівля невичерпних проблем

Під час розгляду дисциплінарної справи з’ясувалося, що між банком і товариством тривалий час існував спір щодо права власності на будівлю. Адже у 2010 році головне управління комунальної власності видало товариству свідоцтво, що нерухомість належить йому. Суб’єкт господарювання провів державну реєстрацію. Проте через 2 роки Господарський суд м.Києва визнав, що будівля належить банку. Суди вищих інстанцій рішення залишили в силі.

Товариство не бажало здаватись і через рік звернулося до ОАСК, намагаючись повернути собі нерухомість. Однак суд не став на його бік, і нерухомість залишилась у власності фінустанови. Але раптом у жовтні 2015 року на підставі постанови Чернігівського окружного адміністративного суду, яка містить ознаки підроблення, що в подальшому було встановлено судовою експертизою, держреєстратор скасував реєстрацію прав банку на майно. У реєстрі відновили чинність записів про права товариства на спірний об’єкт.

При цьому до судів Києва та Дніпропетровська восени 2015 року, у той самий час, коли з’явилося рішення-підробка, звернулися загадкові позивачі, які вирішили позиватися з тим самим товариством. Вони вимагали арештувати будівлю, і суди клопотання задовольнили.

ДП, проаналізувавши всі факти, дійшла висновку, що судді вчинили умисне порушення.

Звільнення відміняється

Серед них був і Д.Усатов, який відкрив справу за позовом особи проти іншої особи та товариства про стягнення заборгованості. При цьому суддя не виконав вимог ЦПК, оскільки не переконався, що справа належить до територіальної юрисдикції суду. Тому ДП констатувала порушення.

Того самого дня законник розглянув клопотання про забезпечення позову й задовольнив його, додавши, що ухвала підлягає негайному виконанню. При цьому забезпечення позову шляхом заборони вчиняти «будь-які дії (в тому числі правочини) щодо… передачі у володіння та користування третім особам» приміщення на понад 18000 м² узагалі ніяк не було пов’язане з можливістю задоволення позову про стягнення коштів. Натомість воно повністю заблокувало здавання приміщень об’єкта в оренду.

На думку ДП, про умисність порушення свідчить несумірність суми, яку особа намагалася стягнути з товариства, із ціною величезної будівлі. Палата вважає, що судді достатньо було заборонити продавати нерухоме майно.

Особливо не сподобалася членам ВРП така неприємна деталь — ухвала про забезпечення позову з’явилася на годину раніше за ухвалу про відкриття провадження.

На засіданні ДП представник судді зазначив, що штрих-код із вказівкою часу на ухвалах є «моментом унесення в реєстр». Та його пояснення, на думку палати, не узгоджується із засадами функціонування автоматизованої системи діловодства, яка забезпечує формування унікального штрих-коду на момент друку відповідного документа. «Надуманий характер пояснень судді лише підтверджує висновок про умисність допущених ним порушень», — ідеться в рішенні.

І хоч апеляційний суд став на бік Д.Усатова й визнав ухвалу чинною, суддя сам же її і скасував. Це відбулось у червні 2016 року, коли банк звернувся з відповідною заявою.

Утім, у липні 2016 року Д.Усатов залишив позовну заяву, яка стала причиною арешту будівлі, без розгляду через те, що позивач прогулював призначені засідання. Однак ще до скасування власної ухвали суддя наклав арешт на іншу будівлю, що перебуває у власності банку, і зробив це за аналогічних обставин — забезпечив позов ще до того, як відкрив провадження. Розрив у часі цього разу становив не годину, а цілих 5. Вартість об’єкта так само була несумірною із сумою, яку позивач жадав стягнути з імовірного боржника.

І хоча суддя запевняв, що «діяв у межах компетенції та повноважень, у спосіб, прямо визначений чинним законодавством, прав скаржника не порушував», йому не повірили. За допущені проступки ДП запропонувала суддю звільнити. Як і його колегу А.Волчка. Цікаво, що суддів апеляційного суду, які підтримали рішення першої інстанції, карати не стали.

Утім, Д.Усатову вдалося пом’якшити стягнення. ВРП не побачила у діях законника підстав для звільнення. Натомість вирішила вліпити йому догану з позбавленням права на отримання посадового окладу протягом місяця. Які аргументи дозволили законникові змінити рішення — невідомо, адже засідання Ради вже традиційно не транслювали. Проте в рішенні сказано: причиною стало те, що законникові дали позитивну характеристику, а дисциплінарних стягнень він не мав.