Потомки ипотеки

Наследник может удовлетворить требования кредитора за счет другого собственного имущества, если унаследованное представляет для него больший интерес. Такое заключение сделал ВС в постановлении №279/7765/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

6 листопада 2019 року м.Київ №279/7765/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В.,
суддів: ОСІЯНА О.М., САКАРИ Н.Ю., ХОПТИ С.Ф. (суддя-доповідач), ШИПОВИЧА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до Особи 1, третя особа — орган опіки і піклування Коростенської міської ради Житомирської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

4 листопада 2016 року банк подав уточнену позовну заяву до Особи 1, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: Особа 3 та Особа 4, про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

Позов мотивовано тим, що відповідно до умов укладеного 21 березня 2007 року кредитного договору між банком та Особа 5, останній отримав кредит у розмірі 71597 грн. 13 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення — 21 березня 2022 року. У той же день у забезпечення виконання зобов’язання за цим кредитним договором між сторонами договору було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого Особа 5 надав в іпотеку квартиру за Адресою1. У порушення умов указаного кредитного договору, Особа 5 зобов’язання належним чином не виконував, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 2 лютого 2015 року становила 74574 грн. 88 коп.

Ураховуючи те, що після смерті позичальника спадкоємцями є Особа 1, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: Особа 3 та Особа 4, банк просив у рахунок погашення боргу звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів із вказаної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року у складі судді Снігір В.М. у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок отримання банком страхового відшкодування залишкова заборгованість за кредитним договором погашена у повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Особа 5 не звертався при житті до банку щодо непогодження зі зміною умов договору і продовжував здійснювати погашення заборгованості за кредитом та належним чином виконував зобов’язання протягом 2008—2013 років, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості. Відтак, порушення чинного законодавства та умов договору щодо підвищення відсоткової ставки по кредиту у діях банку не вбачається. Колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог банку з інших підстав. При цьому послалась на те, що банком було отримано страхове відшкодування після смерті позичальника у розмірі 61 тис. грн., що призвело до зменшення заборгованості за кредитним договором до 47272 грн. 75 коп. Вказана заборгованість виникла не по вині відповідача, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей, а по вині спадкодавця. Таким чином, має місце неспівмірність заборгованості за основним зобов’язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

Суд апеляційної інстанції також вважав, що згідно положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. При цьому послався на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі №6-340цс15. Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що в обґрунтування позовних вимог банком не було надано належних і допустимих доказів у розумінні статті 57 ЦПК України 2004 року про те, що порушення боржником при його житті основного зобов’язання спричинило і завдає надалі збитків іпотекодержателю і змінює обсяг його прав. Таких доказів і не встановлено судом.

Відтак, приймаючи до уваги відсутність доказів заподіяння позивачу збитків внаслідок порушення позичальником основного зобов’язання, відсутність доказів, що підтверджують зміну обсягу прав іпотекодержателя, а також неспівмірність заборгованості за основним зобов’язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог і наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалось на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено на припущеннях, з посиланням на те, що матеріали справи не містять доказів фактичної вартості предмета іпотеки, тому висновок суду про те, що вартість предмета іпотеки нижча ніж заборгованість за основним зобов’язанням є припущенням. Разом із тим, незазначення у позовній заяві вартості предмета іпотеки не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку. Тому ПАТ КБ «ПриватБанк» вважало, що судом апеляційної інстанції не дотримано вимог статті 1282 ЦК України про зобов’язання спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у межах вартості спадкового майна. Звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення відповідачів з житла, яке є предметом іпотеки <…>.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу.

У січні 2018 року Особа 1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у якому заявник посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги банку є необґрунтованими, оскільки банк провів нарахування заборгованості за підвищеною процентною ставкою, а також провів нарахування заборгованості після смерті позичальника, що є незаконним.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

21 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Особою 5 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 71597 грн. 13 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 21 березня 2022 року. У той же день у забезпечення виконання зобов’язання за указаним кредитним договором між сторонами договору було укладено договір іпотеки, відповідно до якого Особа 5 надав в іпотеку квартиру за Адресою 1.

Згідно з копією свідоцтва про смерть Особа 5 помер Інформація 1.

Із наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку, заборгованість за кредитом на момент смерті позичальника становила 108272 грн. 75 коп.

З урахуванням виплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 61 тис. грн., залишок заборгованості за кредитним договором перед банком становив 47272 грн. 75 коп., яка складається із: 25244 грн. 04 коп. — заборгованості за кредитом та 22028 грн. 71 коп. — заборгованості за процентами за користування кредитом <…>.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 1 ст.1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Закон «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною п’ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Згідно із статтею 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Проте частиною четвертою статті 39 цього Закону передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов’язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов’язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Оскільки зі смертю позичальника зобов’язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред’явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статей 1281, 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У будь-якому випадку підлягає з’ясуванню коло осіб, які не лише визначені в законі або в заповіті як спадкоємці, але й прийняли спадщину у спосіб, визначений законом. Такий висновок зумовлений застереженням статті 1281 ЦК України щодо пред’явлення кредитором вимог лише до тих спадкоємців, які прийняли спадщину.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку запроваджений механізм досягнення справедливого балансу між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця, з однієї сторони, та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців позичальника — боржника, з іншої.

Дотримання цього балансу передбачає забезпечення задоволення вимог кредитора (кредиторів) спадкодавця за рахунок спадкового майна без порушення майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов’язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Під час вирішення питання процесуального правонаступництва сторони у справі спадкоємцем померлого спадкодавця суди мають з’ясовувати коло спадкоємців, обсяг матеріального правонаступництва для вирішення спору. При цьому підлягають врахуванню особливості, передбачені правилами статті 1282 ЦК України щодо об’єму успадкованого майна та співмірності вимог кредитора вартості частки в успадкованому майні спадкоємця, який відповідає перед кредитором лише у межах вартості прийнятої спадщини. Спадкоємець успадковує разом з правами спадкодавця його обов’язки, а тому саме від об’єму успадкованих прав та обов’язків залежить вибір спадкоємця щодо прийняття спадщини чи відмови від неї.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі та ухвалюючи нове рішення, наведених правил не врахував, не встановив відповідних фактичних обставин справи, не дослідив відповідні докази, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, суд апеляційної інстанції не з’ясував коло спадкоємців, які прийняли спадщину, та вартість спадкового майна на час відкриття спадщини, а отже, не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах заявлених вимог та доводів сторін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з’ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.