Все равны, но есть ровнее

Сможет ли КС признать неконституционным сокращение ВС и промолчать относительно ликвидации ВСУ?

Когда речь идет о чужих грехах, мы судьи, а когда о своих — адвокаты. Это известное высказывание хорошо иллюстрирует подход к обжалованию реформы судейского управления образца 2019 года, представление относительно которой начали рассматривать в Конституционном Суде.

Європейська ідентичність

Наміри нової влади перебудувати верхівку судової влади наразилися на неабияку критику, насамперед — із боку Верховного Суду. У листопаді минулого року Пленум ВС схвалив конституційне подання, в якому розкритикував ключові положення закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-ІХ.

На обґрунтування своєї позиції раз у раз наводилися посилання на рекомендації європейських інституцій та закріплену в Конституції «європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу». Причому згадка про європейськість повторюється в поданні, наче «амінь», тричі.

У решті все виглядає доволі переконливим та аргументованим. Скорочення штату ВС порушує принцип незмінюваності суддів, а надмірне навантаження, що виникне після цього, — принцип доступу до суду. Зменшення окладів посягає на суддівську незалежність. Новий порядок формування складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів не відповідає міжнародним стандартам, бо відсутня вимога, аби більшість у складі цієї комісії становили судді, обрані їхніми колегами.

Крім того, у ВС вирішили, що Комісія з питань доброчесності та етики, яку планується утворити із залученням міжнародних експертів, також посягатиме на незалежність української Феміди, бо має надто широкі повноваження. Адже вона, на думку ВС, перетворюється на дисциплінарний орган при ВРП, залучається до вирішення питання про звільнення членів ВРП, ВККС і навіть моніторитиме доброчесність самих «верховників». А анонімні звернення щодо вчинення суддею дисциплінарного проступку можуть стати інструментом безпідставного переслідування, цькування та залякування служителя Феміди.

Отже, маємо цілих 8 блоків претензій щодо неконституційності закону №193-ІХ. Якщо не брати до уваги історичного аспекту, то можна їх беззастережно підтримувати та відстоювати.

На хиткому фундаменті

Так, уже перше твердження, що конкурсні добори до ВС були проведені «відповідно до принципів прозорості, об’єктивних критеріїв здійснення судових повноважень, з акцентом на здібностях і досвіді» й отримали схвалення з боку Ради Європи, виглядає дещо далеким від конституційного права. Та й такого статусу, як «прозоро обраний», для судді не передбачено. До того ж починаючи з 2011 р. всі процедури добору також визнавалися європейцями прозорими та справедливими.

Принаймні спірним виглядає твердження, що «звільнення суддів ВС зі своїх посад означає втручання органу законодавчої влади у склад законно сформованого конституційного органу». Адже дотепер у КС розглядається подання Пленуму ВСУ щодо конституційності ліквідації цієї установи. У цій справі, навпаки, доводиться, що сам ВС не був утворений відповідно до Конституції.

Якщо аргументи ВС, наведені в першому блоці подання, перекласти на ситуацію з примусовим переведенням суддів ВСУ та вищих спеціалізованих суді, то вони будуть так само актуальними. Але у 2016 р., ще до того, як стати «прозоро обраними», члени ВС намагалися не згадувати про принцип незмінюваності, коли йшлося про колег із ВСУ. Проте цю засаду потрібно було відстоювати ще 4 роки тому, аби сьогодні не вибудовувати логіку на хиткому фундаменті.

Так само мовчали й тоді, коли суддів нижчих інстанцій масово притягували до дисциплінарної відповідальності за участю тимчасової спецкомісії в рамках відновлення довіри до судової влади. Ті висновки європейських організацій, що цитуються в поданні, були прийняті не вчора. Проте у 2014—2015 рр. ті, хто був на верхівці судової ієрархії, не згадували про них, коли погоджувалися з можливістю притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів за участю фактично «вулиці».

Комісія з питань доброчесності та етики принаймні за складом є більш професійною та неупередженою. Але має рацію ВС, що вона дійсно не може бути дисциплінарним органом, бо «такий склад органу, уповноваженого на притягнення судді ВС до дисциплінарної відповідальності за вчинення діянь, що є підставою для звільнення його з посади, не відповідає міжнародним стандартам правосуддя». Хоча комісія, як і ТСК, лише ініціює питання, а рішення про накладання стягнення прийматиме ВРП.

Також уже цей ВС відмовився вносити подання до КС щодо дискримінації в оплаті праці суддів, що виникла після переходу від мінімальної зарплати до «розрахункової величини», хоча в підсумку це також призвело до зменшення винагороди. Може, тому, що закон не стосувався окладів суддів ВС? Чи є європейські принципи, що поширюються тільки на суддів найвищої інстанції?

Гнучкість позицій

Подання Пленуму ВС було схвалено в листопаді минулого року, а в грудні свою думку з приводу спірних положень закону №193-ІХ висловила Венеціанська комісія. Її погляд подекуди розходиться з твердженнями ВС.

Наприклад, у ВК не вбачають загрози судовій незалежності в тому, що тимчасово діятиме орган, який наглядатиме за членами ВРП, ВККС та ВС. І якщо в поданні стверджується, що членів ВРП має звільняти лише суб’єкт призначення, то ВК, навпаки, «вітає, що ВРП відповідає за звільнення своїх членів». Та й не можуть у ВС не знати, що ні Президент, ні Верховна Рада, які призначають по 2 члени ВРП, не можуть їх звільняти, оскільки такі повноваження не застережені за ними в Конституції.

Претензії у «венеціанців» є тільки щодо деяких процедурних моментів, зокрема надто стислих строків для звільнення та, власне, участі членів комісії в голосуванні. Тут ВК логічно вважає, що вони мають бути усунені від участі в прийнятті рішення, яке ініціювали.

Так само вітається, що як тимчасовий захід реалізовані попередні рекомендації ВК стосовно залучення міжнародних експертів. Щоправда, побажання стосувалися формування антикорупційного суду. Тож ВК відзначає, що така система не повинна бути постійною, оскільки «може порушувати питання конституційного суверенітету».

Щоправда, це вже виглядає не як стандарт, а як виняток саме для України. Бо суверенітет не може порушуватися навіть тимчасово заради будь-якої мети. Тому або слід визнати, що міжнародні експерти були всупереч Конституції залучені до добору суддів ВАКС, або можна на певний час закрити очі на Основний Закон і включати таких осіб до складу будь-яких конкурсних чи наглядових комісій, причетних до формування судових органів.

Також не вдалося знайти у висновку ВК прямого підтвердження позиції, нібито більшість у ВККС також має належати суддям, обраним їхніми колегами. Таку вимогу, як правило, поширюють на ради правосуддя. Та й узагалі європейські інституції не настільки категоричні у висновках, як змальовано в поданні, аби не допускати певних національних особливостей.

Отже, перед суддями КС стоїть дуже складне завдання. Треба дати відповіді на поставлені в поданні Пленуму ВС запитання й водночас промовчати щодо неконституційності реформи 2016 року та інших законодавчих актів останніх років, що перетрушували вітчизняну Феміду. Хіба що, перефразувавши 7-му заповідь, доведеться закріпити твердження, що всі судді є рівними, але «прозоро обрані» судді ВС — рівніші…