Закон і Бізнес


Подарок сыну


№49 (1451) 14.12—20.12.2019
9872

Регистрация лица в другом помещении не свидетельствует о том, что оно имеет в собственности другое жилье и живет в нем. Такое заключение сделал ВС в постановлении №640/6698/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 жовтня 2019 року                      м.Київ                               №640/6698/17

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: ГРУШИЦЬКОГО А.І., ЛИТВИНЕНКО І.В., СЕРДЮКА В.В., ФАЛОВСЬКОЇ І.М. (суддя-доповідач) —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 13.12.2017 та постанову Апеляційного суду Харківської області від 19.06.2018.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2, треті особи: Особа 3, Особа 4, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орлова О.М., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до рішення КРСХ від 24.03.2008 Особа 1 є власником житлового будинку за Адресою 1.

Між сторонами 24.12.2013 був укладений нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до умов якого Особа 1 безоплатно передав своєму синові Особі 2 право власності на зазначений будинок.

Вказував, що він не мав наміру дарувати будинок, в якому проживає з 2006 року та який є єдиним його житлом, а довіряючи синові, недостатньо приділив уваги змісту договору та вважав, що підписує заповіти на користь останнього та доньки, отже, помилявся щодо природи правочину.

На підставі викладеного Особа 1 просив визнати укладений 24.12.2013 між ним та Особою 2 договір дарування недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням КРСХ від 13.12.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він помилявся щодо правової природи правочину та вважав, що укладає заповіти на користь своїх дітей.

Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що оскаржуваний договір дарування від 24.12.2013 вчинено внаслідок помилки, а його посилання, викладені у позові, ґрунтуються на припущеннях.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою АСХО від 19.06.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що спірний житловий будинок побудовано здебільшого за кошти Особи 3, є безпідставними, оскільки рішенням КРСХ від 24.03.2008 встановлено, що протягом 2003—2007 років саме Особа 1 за власні кошти на належній йому земельній ділянці за Адресою 1 звів спірний житловий будинок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до ВС, Особа 1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не пропустив строку позовної давності, тому суд першої інстанції безпідставно дійшов протилежних висновків.

Суди залишили поза увагою доводи позивача, який є особою похилого віку, що він довіряв своєму сину та вважав, що укладає заповіт, а не договір дарування, а також не мав волевиявлення на відчуження спірного майна.

На земельній ділянці позивача було побудовано два будинки, один з яких мав належати сину, а другий — доньці. Обидва будинки були за рішеннями судів оформлені на позивача. Відповідач не має жодного стосунку до будинку за Адресою 1.

З дня укладення спірного договору позивач разом з донькою проживає у вищевказаному будинку, іншого житла не має, фактичного передання майна за договором дарування відповідачу не відбулося.

При укладенні договору дарування позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення, у нього було відсутнє волевиявлення на безоплатне передання будинку у власність відповідача.

Обставинами, які вказують на помилку — неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була та має істотне значення, є: вік позивача, стан здоров’я та потреба у зв’язку з цим у догляді й сторонній допомозі; наявність спірного житла як єдиного; відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження проживання у спірному будинку після укладення договору дарування.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2018 року Особа 1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що всі доводи позивача надумані, не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами. Будь-яких письмових доказів на обґрунтування позовних вимог позивач до суду не надав.

Договір дарування позивач уклав добровільно, при повному розумінні значення своїх дій. Наведені ним підстави позову не є обставинами для визнання спірного правочину недійсним у розумінні положень ч.1 ст.233 ЦК. Жодна сторона не заявила, що договір має характер уявного та удаваного, позивач мав намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину <…>.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням КРСХ від 24.03.2008 у справі №2-1105/08/04 визнано за Особою 5 право власності на двоповерховий житловий будинок з підвалом та балконом загальною площею 252,8 м2, з ґанком, гаражем, парканом №1, воротами №2, хвірткою №3, які розташовані за Адресою 1.

КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 1.08.2008 надало витяг про реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями на підставі цього судового рішення за Особою 1.

Рішенням КРСХ від 24.03.2008 у справі №2-1105/08/04 встановлено, що Особі 1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 26.06.2003 належала земельна ділянка площею 0,16 га за Адресою 1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вказаним рішенням також встановлено, що протягом 2003—2007 років Особа 1 за власні кошти на належній йому земельній ділянці за Адресою 1 звів житловий будинок з підвалом, балконом, ґанком, а також гараж.

Суди також встановили, що відповідно до договору дарування від 24.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим №1633, Особа 1 подарував Особі 2 житловий будинок з надвірними будівлями за Адресою 1.

Дружина дарувальника — Особа 4, дала згоду на дарування житлового будинку, набутого у період зареєстрованого шлюбу, що підтверджується відповідною заявою від 21.11.2013, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим №1494. Зміст цієї заяви доведений до відома обдаровуваного (п.7 договору дарування).

Вказані обставини також підтверджені нотаріально посвідченою заявою Особи 4 від 21.11.2013.

Згідно з п.8 договору дарування сторони свідчать, що в момент вчинення цього договору вони: усвідомлювали значення своїх дій і керували ними; мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; договір укладений не під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах; договір вчинений не під впливом помилки, обману або насильства; договір вчинений без наміру приховати будь-які інші правочини, не є фіктивним, удаваним.

У п.9 договору дарування дарувальник засвідчив, що у результаті дарування житлового будинку з надвірними будівлями не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі малолітніх, неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб та інших осіб, яких дарувальник зобов’язаний утримувати за законом чи договором.

Також заявою від 24.12.2013, посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М., Особа 1 засвідчив, що стосовно житлового будинку з надвірними будівлями за Адресою 1,
який відчужується, не існує прав малолітніх чи неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваним житловим будинком.

У п.13 договору дарування сторони підтвердили, що текст цього договору ними прочитаний та їм зрозумілий.

Державна реєстрація права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за Особою 2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинена в день укладання правочину — 24.12.2013.

Cуди також встановили, що Особа 1 народився Інформація 1, на момент вчинення спірного правочину йому виповнилося 74 роки.

Дружина позивача — Особа 6, Інформація 2, є інвалідом другої групи за загальним захворюванням безстроково.

Суди також встановили, що Особі 1 належали житловий будинок та земельна ділянка площею 0,1 га за Адресою 2. Вказану земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок з надвірними будівлями Особа 1 продав Особі 3 за договорами купівлі-продажу від 20.11.2006.

Встановлено, що місце проживання Особи 1 з 11.10.96 до 12.03.2012 було зареєстровано за Адресою 2.

У подальшому місце проживання Особи 1 з 25.08.2016 до 28.02.2017 зареєстровано у квартирі за Адресою 3, а з 23.03.2017 — за Адресою 4. За цією ж адресою з 23.03.2017 також зареєстроване місце проживання Особи 3 <…>.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями чч.2 та 3 ст.203 ЦК особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК).

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту стст.203, 717 ЦК, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку — неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірному будинку після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки — неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість заповіту, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірному будинку після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми ч.1 ст.229 та стст.203 і 717 ЦК у сукупності вважаються правильно застосованими.

Разом з тим, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він є особою похилого віку та потребує сторонньої допомоги, фактично мешкає у спірному будинку разом з дружиною, яка є особою похилого віку та інвалідом другої групи, та разом з донькою, яка і надає їм допомогу.

При цьому рішенням КРСХ від 24.03.2008 у справі №2-1105/08/04 встановлено, що Особі 1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 26.06.2003 належала земельна ділянка площею 0,16 га за Адресою 1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вказаним рішенням також установлено, що протягом 2003—2007 рр. Особа 1 за власні кошти на належній йому земельній ділянці за Адресою 1 звів житловий будинок літ. «А-2» з підвалом літ. «А», балконом літ. «а1», ґанком літ. «а», а також гараж літ. «Б».

Крім того, Особа 1 вказував на відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання у спірному будинку після укладення договору дарування.

Вказував, що в силу свого похилого віку (74 роки) у нотаріуса не розумів змісту укладеного між сторонами правочину та бажав укласти заповіт, яким розподілити належне йому майно між сином та донькою.

Вказані обставини також були підтверджені у поданих до суду поясненнях третьої особи.

У квітні 2017 року відповідач, який є братом Особи 3, повідомив останню, що дім, який вона будувала разом з батьком та в якому мешкає разом зі своєю родиною, належить йому, просив виселитися з цього будинку та шукати собі інше житло.

У подальшому Особа 3 дізналася про спірний правочин, про що і повідомила батьків, проте Особа 1 вказував на те, що він не дарував відповідачу будинок, оскільки не мав такого наміру, тому звернувся до суду з цим позовом.

Апеляційний суд на норми матеріального права уваги не звернув, не спростував доводів Особи 1, що він побудував на одній земельній ділянці два будинки, яким у подальшому були присвоєні різні адреси, а саме: один — для сина, а другий — для доньки, проте відповідач у результаті помилки позивача під час підписання спірного правочину неправомірно заволодів будинком, який мав належати Особі 3.

Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою пояснення свідків, які вказували, що позивач разом з дружиною та донькою проживають у спірному будинку за Адресою 1, не встановив місця постійного проживання Особи 1 разом із сім’єю.

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказані обставини апеляційний суд залишив поза увагою та не перевірив і, відповідно, не спростував належними та допустимими доказами вищевказані доводи позивача.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд апеляційної інстанції не мотивував, чому залишив поза увагою доводи Особи 1 про те, що житловий будинок за Адресою 1 є його єдиним житлом, не встановив на підставі належних та допустимих доказів, чи має позивач у власності інше житлове приміщення.

Разом з тим реєстрація позивача в іншому приміщенні не свідчить про те, що він має у власності інше житло та мешкає у ньому.

Отже, апеляційний суд не встановив, яке житло є постійним місцем проживання Особи 1 та чи не підлягає захисту його право на повагу до житла з урахуванням вимог ст.8 конвенції.

Статтею 8 конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст.47 Конституції кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Отже, апеляційний суд не дав належної правової оцінки доводам позивача про відсутність його волевиявлення на відчуження будинку, наявність у позивача спірного житла як єдиного, відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживання у спірному будинку після укладення договору дарування.

Залишивши поза увагою доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, а також встановлені під час розгляду справи обставини, що передували укладенню спірного договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Зазначене свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до чч.3, 4 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ст.411 ЦПК.

Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 19.06.2018 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.