Закон і Бізнес


Выстрелы во дворе


№49 (1451) 14.12—20.12.2019
23452

Показания лиц не могут быть признаны недопустимым доказательством лишь на том основании, что они являются показаниями с чужих слов. Такое заключение сделал ВС в постановлении №138/3715/16-к, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 жовтня 2019 року                         м.Київ                              №138/3715/16-к

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ОГУРЕЦЬКОГО В.П.,
суддів: МАКАРОВЕЦЬ А.М., МАРИНИЧА В.К. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора Карнауха О.П., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та представника потерпілого — адвоката Власенка Д.О. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 9.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 10.10.2018 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016020220000433, за обвинуваченням Особи 2, Інформація 1, громадянина України, який проживає за Адресою 1, такого, що не має судимості, у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.15 та ч.1 ст.115 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені ними обставини

За вироком Вінницького міськсуду від 9.06.2017 Особу 2 виправдано за ч.3 ст.15 та ч.1 ст.115 КК на підставі п.2 ч.1 ст.373 Кримінального процесуального кодексу у зв’язку з недоведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Органи досудового розслідування обвинувачували Особу 2 у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство потерпілого Особи 1 за таких обставин.

Особа 2 та Особа 1 тривалий час (унаслідок конфлікту, який мав місце 27.01.2013) перебували в неприязних відносинах, на ґрунті чого в Особи 2 виник умисел на вбивство Особи 1. До останнього неодноразово зверталися невідомі особи, які повідомляли про те, що Особа 2 має намір позбавити його життя.

Для реалізації злочинного наміру Особа 2, придбавши у невстановленої слідством особи зброю, 10.05.2016, близько 13:00, на автомобілі «Mercedes-Benz ML 350» (д.н.з. №1) під керуванням рідного брата — Особи 3, який не був обізнаний зі злочинним намірами Особи 2, під’їхав до будинку на вул. Полтавській у м.Могилеві-Подільському Вінницької області. Побачивши Особу 1 поблизу воріт, поруч з автомобілем «VolkswagenSharan» (д.н.з. №2), який перебував у користуванні Особи 4, Особа 2 з метою вбивства здійснив один постріл у напрямку потерпілого. Особа 1 почав тікати в напрямку двора зазначеного будинку, а Особа 2, наздоганяючи його, здійснив ще кілька пострілів, заподіявши Особі 1 вогнепальних поранень.

Після цього, перебуваючи вже на близькій відстані від потерпілого, з метою доведення злочинного наміру до кінця, Особа 2 спробував кілька разів вистрелити в груди Особі 1. З причин, що не залежали від волі Особи 2, останній не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця (у вогнепальній зброї закінчилися набої).

Згідно з висновком судово-медичної експертизи Особі 1 було завдано трьох вогнепальних сліпих кульових поранень в ділянку правої сідниці та стегна, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Відповідно до висновку судово-балістичної експертизи вилучений з тіла Особи 1 металевий предмет є частиною боєприпасу — стріляною кулею патрона калібру 5,6 мм.

АСВО ухвалою від 10.10.2018 вирок щодо Особи 2 залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що: Особу 2 безпідставно виправдано в скоєнні інкримінованого злочину; апеляційний суд не взяв до уваги показань свідків Особи 5, Особи 6, Особи 7 та Особи 8; усупереч вимогам ст.23 КПК апеляційний суд безпосередньо не допитав свідків Особу 4, Особу 9, Особу 3, Особу 10, Особу 11, Особу 12 та Особу 13, а лише прослухав звукозаписи їхніх допитів у суді першої інстанції. Стверджує, що суддя Федчишен С.А., який входив до складу колегії суддів місцевого суду, під час перебування у нарадчій кімнаті для ухвалення вироку з 8 до 9.06.2017 порушив таємницю наради суддів, оскільки в ці дні постановив судові рішення в цивільних справах.

У касаційній скарзі та доповненні до неї представник потерпілого — адвокат Власенко Д.О. — порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судові інстанції допустили неповноту судового розгляду, а висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до безпідставного виправдання Особи 2 в скоєнні інкримінованого злочину. На думку представника, саме Особа 2 з метою вбивства стріляв у потерпілого. Стверджує, що місцевий та апеляційний суди не надали належної оцінки показанням потерпілого, свідків, аналітичним довідкам. Уважає, що судові рішення не відповідають вимогам ст.370 КПК. Крім того, представник потерпілого зазначає, що судді місцевого суду, які входили до складу колегії та розглядали справу щодо Особи 2, порушили таємницю наради суддів, оскільки у ці дні постановили, підписали та надіслали до ЄДРСР судові рішення в інших справах.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційні скарги, просила скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Потерпілий та його представник підтримали доводи, наведені в касаційних скаргах, просили скасувати судові рішення щодо Особи 2 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник виправданого — адвокат Горбовий В.А. — вважав, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, а судові рішення щодо Особи 2 мають бути залишені без зміни <…>.

Мотиви Суду

Ухвала апеляційного суду — це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст.370 КПК.

Предметом перегляду суду апеляційної інстанції був виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо Особи 2.

Як убачається зі змісту цього вироку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала жодного достовірного доказу того, що подія злочину, така, як її викладено в обвинувальному акті (час, місце, спосіб, яким Особа 2 намагався позбавити життя потерпілого Особи 1, інші обставини вчинення правопорушення), взагалі мала місце. При цьому суд першої інстанції визнав недопустимими доказами протоколи огляду місця події, протокол слідчого експерименту за участю потерпілого, висновки експертиз, речові докази.

Показання потерпілого Особи 1, очевидців події — свідків Особи 12, Особи 13, Особи 11, інших свідків сторони обвинувачення суд першої інстанції визнав суперечливими, непослідовними, такими, що не узгоджуються з іншими доказами у справі, а тому недостовірними та недостатніми для висновку про винуватість Особи 2 у вчиненні замаху на вбивство.

На виконання вимог ст.404 КПК суд апеляційної інстанції повторно дослідив обставини, установлені під час кримінального провадження, та більшість доказів. Тому, приймаючи рішення за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого, суд при оцінці доказів мав дотриматися вимог ст.94 КПК.

Зазначеною статтею передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, критеріями оцінки доказів є їхня належність, допустимість, достовірність, достатність, взаємозв’язок.

Проте апеляційний суд, повторно дослідивши обставини, установлені під час кримінального провадження, та докази, порушив зазначені правила оцінки доказів.

Так, повторно дослідивши докази сторони обвинувачення (дані протоколів огляду місця події від 10.05, 11.05 та 3.10.2016, висновків експертів, речові докази), апеляційний суд дійшов висновку щодо їх допустимості, достовірності, належності й у сукупності достатніми для визнання поза розумним сумнівом доведеним факту заподіяння потерпілому Особі 1 10.05.2016 з невстановленої слідством зброї трьох вогнепальних кульових поранень правої сідниці та стегна, які належать до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав доведеними такі зазначені в обвинувальному акті обставини події кримінального правопорушення, як час, місце отримання Особою 1 кульових поранень, їхній характер і локалізацію.

Водночас, оцінюючи показання потерпілого, свідків, дані аналітичних довідок, апеляційний суд визнав недостатніми ці докази для визнання саме Особи 2 винним поза розумним сумнівом у заподіянні тілесних ушкоджень Особі 1 та встановлення наявності в нього умислу на позбавлення життя потерпілого.

Так, із показань потерпілого Особи 1 про обставини скоєних щодо нього злочинних дій видно, що в нього з Особою 2 склалися неприязні відносини, останній погрожував йому. 10.05.2016, близько, 13:00, біля домоволодіння матері Особи 4 за Адресою 2 Особа 2, який приїхав на місце події автомобілем, тримаючи в руках зброю, вистрелив у напрямку потерпілого. Той почав тікати, але Особа 2, наздоганяючи Особу 1, продовжував стріляти в останнього, висловлював погрози. Кілька куль влучило в потерпілого.

З показань свідків Особи 11, Особи 12 та Особи 13 (сторони обвинувачення) видно, що вони бачили Особу 2 безпосередньо на місці події, чули постріли. Особа 13 також бачив у руках в Особи 2 зброю, бачив, як тікав Особа 1, а за ним біг Особа 2.

Як видно з ухвали, апеляційний суд, визнавши сумнівними зазначені показання, визнав їх недостатніми для висновку про заподіяння вогнепальних поранень потерпілому саме Особою 2.

Колегія суддів звертає увагу на те, що достатність доказів — завершальний етап їхньої оцінки, передбачає наявність у кримінальному провадженні сукупності взаємопов’язаних належних, допустимих та достовірних доказів, яка дає можливість зробити правильний висновок про достатність (недостатність) цих доказів для прийняття того чи іншого рішення в провадженні. Отже, завершальний етап оцінки доказів передбачає їхню оцінку в сукупності та взаємозв’язку, до якої входять не окремо взяті докази, а всі наявні у справі й досліджені судом.

Апеляційний суд погодився з твердженням місцевого суду щодо сумнівності показань потерпілого, оскільки останній протягом трьох місяців з моменту зазначених подій до правоохоронних органів із відповідною заявою не звертався та про участь Особи 2 у зазначеній події не стверджував.

Проте, на думку колегії суддів, зазначена обставина сама собою не може ставити під сумнів показання потерпілого, тим більше що Особа 1 із цього приводу пояснював, що в нього були підстави побоюватися за своє життя й життя своєї родини.

Цим поясненням апеляційний суд належної оцінки не дав. Проте, виконуючи вимоги ст.94 КПК, він був зобов’язаний зіставити ці показання з показаннями дружини потерпілого — свідка Особи 5 та свідків Особи 7 та Особи 8 про те, що Особа 2 погрожував їхній сім’ї розправою вже після події злочину, а також із показаннями очевидців події — свідків Особи 11, Особи 12 та Особи 13 щодо яких, за відповідними заявами, застосовані заходи безпеки.

Оцінюючи показання свідків сторони обвинувачення, апеляційний суд, зокрема, звернув увагу на наявність у них неузгодженості, тим самим погодившись із доводами суду першої інстанції, викладеними у вироку із цього приводу (щодо кількості почутих пострілів, розташування потерпілого та обвинуваченого під час подій).

У зв’язку із цим колегія суддів зазначає, що згідно з обвинуваченням подія, яка відбулася 10.05.2016, близько 13:00, біля домоволодіння Особи 4 за Адресою 2, тривала певний час (спочатку біля будинку, а потім на його подвір’ї). Свідки Особа 11, Особа 12 та Особа 13, як видно з їхніх показань, не були безпосередньо поруч та не спостерігали за цими подіями від самого початку й до кінця. Зазначені свідки перебували за Адресою 2 кожен у певному місці (Особа 12 — біля магазину, Особа 13 — в автомобілі, на якому він, Особа 1 та Особа 4 приїхали до будинку останнього, а Особа 11 був на території гаража, де ремонтував автомобіль). Кожен з них давав показання щодо тих обставин, які він бачив та чув у певний проміжок часу зазначеної події зі свого місця перебування. Також певне значення в цьому випадку має особисте сприйняття свідками побаченого та почутого.

За таких обставин наявність зазначених певних розбіжностей у цих показаннях може мати місце. Натомість залишається незрозумілим, яким чином ця неузгодженість могла вплинути на стверджуваний свідками факт перебування Особи 2 на місці скоєння злочину та здійснення ним пострілів у потерпілого.

Та обставина, що свідки Особа 11, Особа 12 та Особа 13 давали показання органам досудового розслідування через тривалий час після події та на прохання потерпілого, не може свідчити і про їх зацікавленість.

На думку колегії суддів, апеляційний суд мав зіставити показання потерпілого та свідків з іншими наявними у справі доказами, які він визнав допустимими (зокрема з даними протоколів огляду місця події, висновків експертиз), та дати оцінку щодо достатності цих показань у сукупності з ними. Це саме стосується й показань Особи 2 та свідків сторони захисту — Особи 9 та Особи 10, оцінку яким необхідно дати з урахуванням усієї сукупності доказів, у тому числі визнаних апеляційним судом допустимими.

В ухвалі апеляційний суд зазначив, що показання свідків Особи 5, Особи 6, Особи 7 та Особи 8 є показаннями з чужих слів і визнані судом першої інстанції недопустимим доказом для доведення правдивості інформації, почутої свідками від потерпілого, оскільки вона підтверджується лише самим потерпілим. Крім того, апеляційний суд зазначив, що клопотання про повторне дослідження показань цих свідків не заявлялося.

Із цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що показання осіб не можуть бути визнані недопустимим доказом лише на тій підставі, що вони є показаннями з чужих слів. При оцінці таких показань необхідно зважити на вимоги ст.97 КПК.

Кримінальним процесуальним законом передбачено умови допустимості показань із чужих слів як доказів у кримінальному провадженні. У цьому випадку такі докази мають відповідати вимогам, викладеним у стст.84—89 КПК (ч.2 ст.97). Зазначена норма також містить правила, якими суду слід керуватися при вирішенні питання про допустимість показань з чужих слів як доказів. Вони стосуються значимості таких показань для кримінального провадження, характеристики осіб, що надали первинні та похідні пояснення, умов і способів їх отримання, узгодженості з іншими доказами, наявністю заінтересованості у свідків, а також можливістю перевірки показань із чужих слів шляхом допиту особи, яка надала первинні пояснення.

Зазначених вимог закону судові інстанції не дотрималися, не вирішили питання щодо використання цих свідчень з урахуванням правил ст.97 КПК.

Так, із показань свідка Особи 6 у суді першої інстанції видно, що до неї приїжджав син, Особа 4, за деякими речами. Коли вона пішла в гараж, то почула постріли, а коли вибігла, побачила пораненого Особу 1. Колегія суддів звертає увагу на те, що ці показання є відомостями про події, які цей свідок сприймала безпосередньо, а тому не підпадають під поняття «показання із чужих слів». І тільки її показання про те, що на запитання її сина, хто стріляв, потерпілий відповів, що це був Особа 2, можуть розглядатись як показання з чужих слів і мають бути оцінені з дотриманням вказаних вище вимог ст.97 КПК.

Свідки Особа 5, Особа 7 та Особа 8 давали показання про те, як дізналися про події, як приїхали в лікарню до потерпілого, що він розповідав про отримання поранень, як подавали заяву про скоєний злочин.

Також, крім обставин, які стали відомі їм від інших осіб, зазначені свідки дали показання й щодо обставин, які в сукупності з іншими могли бути враховані для доведення або, навпаки, спростування певного факту.

Отже, на думку колегії суддів, зазначені показання мали бути досліджені апеляційним судом із наданням власної відповідної оцінки в сукупності з іншими доказами. Зокрема, клопотання про повторне дослідження показань свідка Особи 6 заявляла в суді апеляційної інстанції представник потерпілого — адвокат Грабік О.А., апеляційна скарга якої була предметом розгляду суду.

Також необхідно врахувати те, що за змістом докази поділяються на прямі, які безпосередньо вказують на наявність або відсутність конкретної обставини, що входить до предмета доказування, та непрямі, які прямо не вказують на ці обставини, але за їхньою допомогою можна зробити висновок про можливість (або неможливість) існування цих обставин. Останні зазвичай можуть указувати на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування в сукупності з іншими доказами.

Зокрема, це стосується довідок, схем, листів, які апеляційна інстанція досліджувала та оцінювала окремо (у відриві) від решті доказів, у тому числі визнаних нею допустимими.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що висновок суду апеляційної інстанції щодо недоведеності вчинення Особою 2 інкримінованого органами досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 та ч.1 ст.115 КК, за викладених касаційним судом обставин є передчасним.

Що стосується висновків апеляційного суду щодо недоведеності поза розумним сумнівом суб’єктивної сторони інкримінованого Особі 2 злочину, то він також є передчасним. Питання спрямованості умислу винної особи під час скоєння певних злочинних дій може бути вирішено лише після з’ясування всіх обставин справи та перевірки їх належними, допустимим та достовірними доказами згідно з вимогами ст.94 КПК.

Таким чином, під час перегляду матеріалів кримінального провадження щодо Особи 2 апеляційний суд допустив порушення вимог кримінального процесуального кодексу, які є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та прийняти рішення, яке буде відповідати вимогам стст.370, 419 КПК.

Крім того, при новому розгляді справи апеляційному суду необхідно перевірити й дотримання колегією суддів місцевого суду вимог ст.367 КПК під час ухвалення вироку, адже у разі їх порушення, з огляду на вимоги ст.412 КПК, це може бути безумовною підставою для скасування судового рішення.

З огляду на викладене касаційні скарги прокурора та представника потерпілого підлягають частковому задоволенню.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги прокурора Карнауха О.П., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та представника потерпілого — адвоката Власенка Д.О. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 10.10.2018 щодо Особи 2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.