Закон і Бізнес


Бумажками сыт не будешь

Почему в Украине желания осуществляются чаще судебных решений?


Олексій Соломко (праворуч) став головуючим на секції, присвяченій процесуальній діяльності у сфері виконання судових рішень.

№49 (1451) 14.12—20.12.2019
Федор МАЛЕНЬКИЙ
5405

Проблема неисполнения судебных решений, по мнению юристов, является междисциплинарной. Поэтому исполнительный процесс не может регулироваться каким-то одним законом. Для этого нужно менять и систему, и отношение граждан к суду и его решениям.


Уявні гроші

Саме такі теми для обговорення обрали для себе учасники IV міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми виконавчого процесу: теорія і практика», що проходила в стінах Київського національного університету ім. Т.Шевченка. До заходу долучилися науковці, представники Міністерства юстиції, міжнародні експерти у сфері права та Всеукраїнське об’єднання приватних виконавців «ФАКТ».

Заступник директора департаменту державної виконавчої служби Олександр Чорнобай нагадав, що із січня 2018 року в Україні працює змішана система виконання судових рішень. Але саме тепер настав час для змін у роботі органів ДВС. «Перш за все Мін’юст планує в майбутньому здійснити реформування, оскільки сьогодні кількість органів ДВС є дуже великою. Їх загалом по Україні 657», — повідомив він.

Експерт проекту ЄС «Право-Justice» Дамір Сіте відзначив, що відтерміновується остання стадія правосуддя. При цьому максимум, що держава сьогодні може дати особі, — папірець із прийнятим рішенням. Навіть якщо воно чудово написане і його постановив суд найвищої інстанції, але воно не виконується — це лише ілюзія. Правова, але все ж ілюзія.

«Уявіть, що у вас є постанова суду проти мене і я маю вам заплатити 100 тис. грн. У вас на руках чудове рішення суду, отже, ви ніби маєте ці гроші. Але якщо ви підете до булочної, покажете цей папірець і скажете: «Дайте мені кави й пиріжок, бо в мене ось є гроші», то вам продавець скаже: «Ні, дякую. Приходьте до мене тоді, коли у вас будуть на руках живі гроші». Це та ситуація, яку нам потрібно спільно змінити», — проілюстрував прикладом виконання судових рішень Д.Сіте. Так, навіть якщо суд виніс постанову на вашу користь, гроші залишаються уявними, допоки рішення не буде виконане.

Керівник цього ж міжнародного проекту Довідас Віткаускас уважає, що за 2 роки існування приватні виконавці все ж стали силою, яку знають і поважають і в суспільстві, і в держорганах. На його думку, реформа вже починає приносити результати.

Утім, в учасників конференції викликало здивування, що представник Мін’юсту навіть не спромігся сказати, а скільки ж судових рішень не виконується. Нині в Україні 27% рішень залишаються невиконаними.

Ефект дефекту

Знанням проблематики не з чуток, а з власної практики поділився радник Ader Haber Олексій Соломко: «Якщо ми візьмемо визначення, хто такий державний виконавець і хто такий приватний виконавець, то гіпотетично прийдемо до висновку, що, по суті, ці два суб’єкти є тотожними». Статус державного виконавця фактично нічим не відрізняється від статусу приватного: вони мають однакові права й обов’язки. Хіба що «приватник» дещо обмежений у правах під час стягнення аліментів та не може бути залученим до виконання певної категорії рішень.

Основний законодавчий дефект, зазначив О.Соломко, який в подальшому впливає на розвиток системи виконання судових рішень, полягає в такому. Якщо закон «Про виконавче провадження» говорить, що примусове виконання здійснюється державним або приватним виконавцем, то в законі «Про органи та осіб, які здійснюють виконання судових рішень» сказано, що ця процедура здійснюється органами ДВС. Хоча процесуальні повноваження належать виключно виконавцеві, а не цим структурам.

«Міністерство юстиції закидає нам, що ДВС сьогодні виконує більше рішень, ніж приватні виконавці. Так, правда в цьому є. Але більша кількість, яку беруть на себе державні органи, помітно позначається на якості виконання рішень», — наголосив О.Соломко.

Заступник голови правління ВО приватних виконавців «ФАКТ» Анатолій Телявський порушив проблему законодавчої неврегульованості взаємодії між приватними виконавцями та правоохоронними органами. Сьогодні у вітчизняному законодавстві не вистачає чіткої імперативності правових норм, які б зобов’язували працівників поліції реально сприяти виконавчим діям. Розв’язанням проблеми А.Телявський вважає доповнення закону «Про Національну поліцію» (ст.23 розд.IV «Повноваження поліції») визначенням: «У межах відкритого виконавчого провадження поліція вживає заходів для забезпечення безперешкодного входження державного та приватного виконавця до приміщення боржника — юридичної особи і до приміщення боржника — фізичної особи за наявності відповідної постанови суду, а також уживає заходів, спрямованих на усунення перешкод такому входженню».

Між тим складається враження, що судовій владі необхідна фея, яка виконуватиме рішення судів. Якщо влада продовжує теоретизувати та розводити руками, можливо, чарівна паличка допоможе перетворити папірці на гроші?

Сьогодні державні та приватні виконавці намагаються довести одне одному силу, ефективність і доцільність власної роботи. І не дарма, адже через появу нового суб’єкта велику кількість регіональних ДВС збираються скоротити.