Бил из-за ревности, а не неуважения
Само лишь общественное место, где состоялась стычка, не является основанием для квалификации действий осужденного как хулиганства. Такое заключение сделал ВС в постановлении №348/2090/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
8 жовтня 2019 року м.Київ №348/2090/17
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — ГОЛУБИЦЬКОГО С.С.,
суддів: ГРИГОР’ЄВОЇ І.В., ШЕВЧЕНКО Т.В. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого Особи 1 та прокурора Марчук О.В. на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 8.10.2018 та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15.01.2019 в кримінальному провадженні №12017090200000486 за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженця с.Кандалакша Мурманської області Російської Федерації, який проживає за Адресою 1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 Кримінального кодексу.
Зміст оскаржених рішень і встановлені судами обставини
За вироком Надвірнянського райсуду від 8.10.2018, залишеним без змін ухвалою ІФАС від 15.01.2019, Особу 1 визнано винуватим і засуджено за ч.4 ст.296 КК до покарання із застосуванням ст.69 КК у вигляді обмеження волі на 1 рік.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Як установив місцевий суд, 17.07.2017, приблизно о 18:00, на території парку ім. І.Франка в м.Надвірній Особа 1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час словесного конфлікту з Особою 2, грубо порушуючи громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі та поведінки, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно перекинув останнього через дерев’яну огорожу та завдав йому кількох ударів руками по обличчю й тулубу та заздалегідь заготовленим розкладним ножем у ліве плече, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений Особа 1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо нього змінити: перекваліфікувати його дії з ч.4 ст.296 на ч.2 ст.125 КК і закрити кримінальне провадження на підставі ст.46 КК у зв’язку з примиренням із потерпілим.
На думку засудженого, місцевий суд неправильно кваліфікував його дії за ч.4 ст.296 КК, оскільки висновок суду у вироку про наявність у його діях хуліганського мотиву не підтверджений дослідженими в суді доказами. Засуджений звертає увагу на те, що застосування ним фізичного насильства до потерпілого було зумовлене особистою неприязню до потерпілого, яка виникла на ґрунті словесного конфлікту з ним.
Прокурор Марчук О.В., яка брала участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить у касаційній скарзі ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у цьому суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого внаслідок м’якості.
Прокурор уважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив цих доводів, наведених ним в апеляційній скарзі, та не дав на них умотивованих відповідей, а тому, на думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам стст.370 та 419 Кримінального процесуального кодексу.
Позиція учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Кравченко Є.С. підтримала касаційну скаргу прокурора та виступила проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та прокурора підлягають частковому задоволенню з огляду на таке <…>.
Згідно з вироком районний суд визнав Особу 1 винуватим у вчиненні хуліганства, тобто в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для заподіяння тілесних ушкоджень.
Як убачається з пояснень засудженого, потерпілого Особи 2 та свідка Особи 3, даних ними в судовому засіданні та відображених у вироку, з жовтня 2016 року остання почала проживати з Особою 1, якому неодноразово розповідала про своє знайомство з Особою 2. 17.07.2017, коли вони разом ішли через парк, між нею та засудженим ішла напружена розмова з приводу того, ким для неї є Особа 2. У цей час на лавочці в парку вона побачила останнього та підійшла до нього, щоб поговорити. Особа 1 пройшов уперед на кілька метрів, а потім підійшов до них та став наполягати, щоб Особа 3 пішла з ним і схопив її за руку. У цей час Особа 2 втрутився в розмову між ними та став перешкоджати Особі 1, що спричинило конфлікт між потерпілим і засудженим, який переріс у бійку.
Засуджений Особа 1 у судовому засіданні стверджував, що умислу на порушення громадського порядку не мав, а тілесні ушкодження спричинив потерпілому через ревнощі, якого під час події сприймав не як сторонню особу, а як особу, що раніше мала стосунки з Особою 3.
З огляду на це висновок суду у вироку про те, що під час судового розгляду не було встановлено, що поштовхом для конфлікту між засудженим і потерпілим була поведінка останнього та про відсутність особистої неприязні між ними є сумнівним.
При цьому слід зауважити, що саме лише громадське місце де відбувалися події, на чому акцентував увагу суд у вироку, не є підставою для кваліфікації дій засудженого за ст.296 КК.
При розгляді справи суд першої інстанції ретельного аналізу цих обставин не провів та належної оцінки їм не дав.
Отже, вирок районного суду постановлений без додержання вимог ст.374 КПК, оскільки, усупереч згаданій нормі, цей суд у своєму рішенні не навів доказів на підтвердження своїх висновків, викладених у вироку.
При перевірці цього вироку суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув та умотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги засудженого та його захисника не дав.
Зокрема, оскаржуючи вирок місцевого суду, сторона захисту у своїй апеляційній скарзі серед іншого наголошувала на тому, що дії Особи 1 не були спрямовані на грубе порушення громадського порядку, не містили ознак особливої зухвалості, а конфлікт між засудженим і потерпілим був зумовлений особистою неприязню, яка виникла раптово через сварку на ґрунті ревнощів, а не бажанням протиставити себе суспільству та продемонструвати явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
Проте цих доводів суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та у своїй ухвалі лише формально зазначив, що висновок районного суду у вироку щодо кваліфікації дій Особи 1 за ч.4 ст.296 КК підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким цей суд дав належну оцінку, пославшись на викладені у вироку показання засудженого, потерпілого Особи 2, свідків Особи 7, Особи 8 та висновок судово-медичної експертизи від 15.08.2017.
Між тим з огляду на зміст пояснень засудженого, потерпілого та свідка Особи 5, викладених у вироку, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи потребували ретельної перевірки та аналізу з боку апеляційного суду для усунення обґрунтованих сумнівів і вирішення питання щодо правильності кваліфікації судом дій засудженого саме за ч.4 ст.296 КК, чого зроблено не було.
Таким чином, ухвала апеляційного суду постановлена без додержання вимог стст.370 та 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
З огляду на ці порушення колегія суддів вважає, що наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не є достатньо переконливими, а отже, зазначені в ній вимоги не можна визнати прийнятними.
Допущені порушення можуть бути усунуті з використанням наданих процесуальних можливостей під час нового розгляду судом апеляційної інстанції, а тому касаційні скарги засудженого Особи 1 та прокурора слід задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК скасувати та призначити новий розгляд у цьому суді.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції з використанням даних процесуальних можливостей слід уважно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах, ретельно їх проаналізувати, з додержанням вимог закону дати на кожний з них умотивовану відповідь та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Якщо при новому розгляді справи суд апеляційної інстанції все ж таки дійде висновку про наявність у діях Особи 1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК, то за тих самих обставин справи й даних про особу засудженого застосування до нього положень ст.69 КК при призначенні покарання слід уважати неправильним.
Оскільки до набрання вироком законної сили запобіжний захід Особі 1 не обирався й останній був скерований до місця відбування покарання в порядку виконання вироку після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, яке підлягає скасуванню, засудженого необхідно звільнити з місць обмеження волі.
На підставі викладеного, керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційні скарги прокурора та засудженого Особи 1 задовольнити частково. Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15.01.2019 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Звільнити Особу 1 з місць обмеження волі.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.