Закон і Бізнес


ДТП с летальным исходом


№48 (1450) 07.12—13.12.2019
28994

Тяжелые последствия в виде смерти человека являются непоправимыми и не могут быть компенсированы возмещением вреда в материальном выражении. Такое заключение сделал ВС в постановлении №290/669/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 жовтня 2019 року                      м.Київ                               №290/669/18

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БОРОДІЯ В.М.,
суддів: ВУС С.М., ЄРЕМЕЙЧУКА С.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області Василіва О.Б. на вирок Романівського районного суду Житомирської області від 29.01.2019 та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 4.06.2019 у кримінальному провадженні №12017060150000507 за обвинуваченням Особи 3, Інформація 1, громадянина України, який проживає за Адресою 1, одруженого, пенсіонера, який має інвалідність ІІ групи загального захворювання, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені обставини

За вироком Романівського райсуду від 29.01.2019 Особу 3 засуджено за ч.2 ст.286 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки.

На підставі ст.75 КК Особу 3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання певних обов’язків, передбачених ст.76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком Особу 3 визнано винуватим і засуджено за те, що він 16.12.2017, приблизно о 14:30, керуючи технічно справним автомобілем «RENAULT Kangoo», д.н.з. №1, рухаючись по 37 км + 600 м автомобільної дороги сполученням Житомир — Чернівці біля с.Грем’яче Романівського р-ну Житомирської обл. у напрямку м.Чуднова Житомирської обл., порушив вимоги пп.«б» п.2.3, пп.10.1, 11.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 №1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, рухаючись по дорозі із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, змінив напрямок руху ліворуч, виїхав на зустрічну смугу та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2111, д.н.з. №2, який рухався по вказаній дорозі у зустрічному напрямку під керуванням Особи 4. Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ-2111 Особа 4 загинув на місці, пасажири зазначеного транспортного засобу Особа 2 та Особа 5 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості. Вказаними діями Особа 3 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 4.06.2019 вирок місцевого суду щодо Особи 3 залишив без змін.

Вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м’якості і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор зазначає, що суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст.75 КК, належним чином не мотивував свого рішення про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням, вважає, що призначене покарання є нерозмірним зі скоєним тяжким злочином та його наслідками, а апеляційний розгляд проведено формально, ухвала містить лише загальні фрази щодо законності вироку першої інстанції та не наведено підстав, з яких апеляційний суд не взяв до уваги доводи прокурора. Допущені судом першої та апеляційної інстанцій істотні порушення вимог кримінального процесуального закону призвели до неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме — безпідставного застосування судом вимог ст.75 КК, які не підлягають застосуванню.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпілий Особа 1 та потерпіла Особа 2 також просили скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст.433 Кримінального процесуального кодексу суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості засудженого у скоєнні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч.2 ст.286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог стст.50, 65 КК особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинне відповідати характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно із приписами ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більш як 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, Особу 3 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК, який згідно з вимогами ст.12 КК є тяжким злочином.

Однак доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції невмотивовано залишив вирок щодо Особи 3 у частині звільнення останнього від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК, є справедливими.

Так, обґрунтовуючи свій висновок про можливість звільнення Особи 3 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд послався на те, що Особа 3 раніше не судимий, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має міцні соціальні зв’язки, у вчиненому щиро розкаявся, має похилий вік та інвалідність ІІ групи, вжив заходів для відшкодування шкоди. Крім того, суд зважив на обставини, що пом’якшують покарання, визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування частини шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, при цьому врахував позицію потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні.

Проте, враховуючи дані, що характеризують особу засудженого, та обставини, які пом’якшують покарання, апеляційний суд достатньою мірою не врахував, що хоча кримінальне правопорушення Особа 3 вчинив з необережності, однак відповідно дост.12 КК воно належить до тяжких і внаслідок таких протиправних дій настала смерть потерпілого Особи 4 та двоє осіб отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості. Тяжкі наслідки у вигляді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі. Крім того, позитивні характеристики Особи 3 мають формальний характер та жодним чином не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і правопорушень, учинених ним.

Суд апеляційної інстанції зазначених обставин належним чином не врахував, залишив поза увагою доводи прокурора щодо безпідставного застосування судом першої інстанції ст.75 КК, ретельно їх не перевірив, відповіді на них не дав, а прийняте рішення належним чином не мотивував, а також не вказав, які дані про особу засудженого дають підстави для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, а також не врахував позиції і доводів потерпілих.

Зі змісту положень ч.2 ст.418, ст.419 КПК вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому стст.368—380 цього кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення — підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Проте суд апеляційної інстанції не надав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги та в ухвалі не зазначив належних підстав, з яких їх визнано необґрунтованими.

Отже, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора — частковому задоволенню.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись стст.369, 376, 412, 419, 433, 434, 436, 438, 439, 441, 442 КПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області Василіва О.Б. на вирок Романівського районного суду Житомирської області від 29.01.2019 та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 4.06.2019 задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 4.06.2019 щодо Особи 3 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.