Бумеранг Конфуция

Адвокатов поставят перед выбором: или самоочищение, или потеря монополии

Почти каждый адвокат за время учебы на юридическом факультете должен дважды познакомиться с произведениями Конфуция. Однако оказывается, что роковые прогулы способны навредить не только последующей карьере студента, но и всей адвокатуре. Так через чьи неявки без уважительных причин адвокаты могут остаться без монополии?

Кроки до знищення

Першопричину намагалися знайти в Інституті законодавства Верховної Ради. Адже, доки одні підраховують гроші від економії на кваліфікованому захисті, інші вдають, що переймаються долею громадян. Мовляв, у пересічного українця стало менше можливостей для вибору захисника, тож слід нашвидкуруч змінювати Конституцію. І права відновимо, і бурхливу діяльність зімітуємо.

Розмови навколо реформи в адвокатурі, певно, не вщухають з моменту її започаткування в Україні. Адже спочатку захисники виборювали власні права та повагу, потім — створили етичні правила, а вже далі заслужили монополії. І тепер президентський проект змін до Основного Закону (№1013) поступово розколює і правничу спільноту, і науковців.

Тільки народних депутатів він не турбує. Можливо, через те, що нові обранці так захопилися грою в зміни, що чергове переінакшення Конституції для них наче забавка.

Якщо проаналізувати окремо один від одного законопроекти, які пропонують народні депутати, то видається, що все добре. Чи насправді потрібна українській адвокатурі монополія? Раніше ж якось працювали. Потрібна українцям свобода слова чи краще змусити журналістів писати виключно за регламентом, під пильним оком цензури? Та й суддів щось забагато...

Проте, коли правники збираються разом, то тенденції видаються жахливими. Так, під тиском європейських партнерів парламент попереднього скликання не лише запровадив монополію. Удалося ще й пролобіювати більш гуманне ставлення до адвокатів. Принаймні випадків, коли останні зазнавали нападів з боку правоохоронців, коли їх вишвирювали під час обшуків у клієнтів, істотно поменшало. Хоч якісь права почали забезпечуватись.

Одначе розмови, що адвокатура потребує реформи, поступово набирали обертів. Як наслідок, захисники можуть невдовзі отримати подарунок у вигляді скасування виключного права на представництво в суді. І, доки одні очікували висновків Конституційного Суду, інші почали кричати про зраду. Та чи була вона?

Прихильники вільних відносин без жодних обмежень лобіюють зміни. Дорікають адвокатському самоврядуванню і корупцією, яка спотворює засади професії, і низькою кваліфікацією тих, хто отримав свідоцтво. І навіть рішення Європейського суду з прав людини згадали. Мовляв, ніщо не повинне заважати громадянину безперешкодно приходити до суду та захищати себе самотужки.

Утім, ідея, що більшість адвокатів в Україні недолуга, не знайшла підтримки в юридичному середовищі. Адже кожен правник розуміє цінність знань і професійних навичок, які повинен здобути простий громадянин, щоб мати змогу захищати чиїсь інтереси на досить високому рівні. Тож поширення ідеї про можливість самостійного захисту громадянином себе в суді виглядає наче популяризація самостійного оперування апендиксу, і це адвокатська спільнота дуже добре розуміє.

Без права та голосу

«Споживач завжди правий» — один із законів регульованого ринку, який поширився майже на всі сфери — від обслуговування в піцерії до надання медичної допомоги. Проте чи готові громадяни перетворити правосуддя на заклад швидкого харчування? Усуваючи адвокатську монополію, ми повертаємо до судового процесу осіб, які не мають належного процесуального статусу. Тож постає запитання: чи може особа, яка сама не має прав, захистити будь-кого ще? Чи буде такий захисник зобов’язаний не шкодити своєму підзахисному?

Як наголосила суддя Великої палати Верховного Суду Олександра Яновська, адвокатура — це не просто свідоцтво або статус, це ще й величезна відповідальність. Даючи змогу «фахівцям у галузі права» захищати чужі інтереси, громада повинна запитати себе: а яким чином будуть відшкодовані збитки, завдані внаслідок відсутності професіоналізму? Звичайно, навіть ті, хто має свідоцтво, подекуди паплюжать честь колег, але нині принаймні достатньо механізмів, аби спільнота самоочищувалася.

«Чудовий юрист — не завжди гарний адвокат», — зауважила голова Національної асоціації адвокатів України Лідія Ізовітова. На її думку, колеги мають достатньо прав, хоча монополія так і не стала абсолютною. Головне питання полягає в тому, чи здатні адвокати реалізувати права, які їм уже наданні. Тобто важливо аналізувати не проблему наявності чи відсутності гарантій в адвокатів, а їх реальне забезпечення.

Наразі адвокатура має багато проблем, над якими варто працювати. Серед них і відсутність поваги з боку правоохоронців, і наявність прогалин у законодавстві. Адже проведення обшуків у адвокатів викликає більше запитань, аніж відповідей. Зокрема, на рівні Кримінального процесуального кодексу не вирішуються протиріччя, пов’язані зі збереженням адвокатської таємниці, якщо обшук було проведено незаконно або з порушенням установленої процедури. «Тож адвокатурі потрібні точкові та виважені зміни», — підсумувала Л.Ізовітова.

Рух без вектора

Водночас палкі дискусії довкола доречності змін були раптово припинені незапланованою доповіддю адвоката, який брав участь у заході. Свій виступ він почав із примирення науковців із практиками. Адже, як кажуть, наука без практики сліпа, а практика без науки мертва. Тому не варто їх розділяти. Водночас правники повинні запитати себе: а чим зумовлена потреба в реформі?

Якщо законодавчі ініціативи не мають чітко визначеного глобального курсу, то єдине, що отримають юристи та громадяни, — це зруйновані інституції. Адже закони повинні діяти протягом певного часу, щоб зрозуміти, які саме норми не працюють та чому. Поспіхом унесені зміни призводять до ще більшого хаосу в законодавстві. Право починає втрачати стабільність. Це, наче за ланцюговою реакцією, тягне за собою погіршення економічного стану, падіння економіки та відплив інвестицій.

Тож єдине, чого насправді потребують адвокати, — це внесення змін до КПК, які би передбачили певні права та гарантії для захисників. Адже, незважаючи на активну співпрацю з європейськими партнерами, адвокати в Україні й досі сприймаються невід’ємно від їхніх підзахисних, ніби вони — єдине злочинне угруповання.

Доки адвокати намагаються різними способами привертати увагу до своїх персон, проти них уже розпочато організовану боротьбу. Якщо самі правники не сформують переліку необхідних їм законодавчих змін, то невдовзі під гаслами свободи адвокатуру можуть перетворити на кишенькову інституцію.

Єдине, чого захисники досягли через запровадження монополії, — це ще більше розмиття поваги до своєї професії. Проте до чого тут Конфуцій? «Якби адвокати добре вчилися, то знали б основне правило моральності —не роби іншим того, чого не бажаєш собі. Певно, головною проблемою українського суспільства є не дефіцит правового врегулювання та навіть не якість законів, а відсутність поваги одне до одного. Адже, доки адвокати не припинять принижувати честь і гідність суддів та працівників правоохоронних органів, вони ніколи не матимуть поваги до своєї професії», — закінчив свою промову доповідач.

Наприкінці заходу судді поділилися власними враженнями, які зводилися до того, що далеко не всі адвокати розуміють свою роль у процесі захисту. Якщо вони будуть згодні висувати суворі етичні вимоги до себе, то невдовзі можна буде вести дискусію про надання їм додаткових гарантій порівняно з правоохоронцями. До цього моменту адвокатура повинна пройти шлях самоочищення. Адже, на думку суддів, це єдиний шлях повернути повагу до своєї процесії, додати їй шани та престижу.