Стены цензуры

Где граница между соблюдением прав человека и посягательством на свободу слова?

С одной стороны средства массовой информации тщательным образом проверяют, чтобы позволить им освещать события. С другой — изобретают предохранители. Возможно, ситуацию изменит закон «О медиа».

Меж ніхто не відміняв

Як висвітлювати інформацію та не переступати меж? На це запитання журналістам мав би дати відповідь законодавчий регулятор їхньої діяльності. Утім, в епоху інформації її провідники користуються занадто застарілими актами, через що й стикаються з різними проблемами.

На конференції «Медіа-право 2019» заступник голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Ольга Герасим’юк відзначила, що прояснити ситуацію має новий закон «Про медіа». Саме з його появою можна буде відрізнити порушення закону від посягання на свободу слова. І журналісти нарешті зрозуміють, коли та в яких випадках накладатимуть заборону на їхню діяльність.

Коли ж чекати цього подарунка для ЗМІ? Голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко відповів: «До кінця року».

Завдання не з легких, адже акт має інкорпорувати ряд інших: «Про друковані засоби масової інформації (пресу)», «Про інформацію», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення» та «Про телебачення та радіомовлення».

Складність полягає в тому, щоб додати необхідне та викинути зайве. В ідеалі консолідований закон відрегулює правовий статус журналіста разом з його правами та обов’язками, порядок ліцензування та реєстрації ЗМІ, зокрема порядок розгляду справ про порушення законодавства у сфері медіа.

До речі, поняття «ЗМІ» взагалі планується замінити терміном «медіа». Таким чином, останніх буде 3 види: аудіовізуальні, друковані та онлайн. Перейменування точно не змінить суті, а от нове регулювання конче необхідне. Залишається тільки почекати, коли законопроект зареєструють у парламенті.

Рекламна пауза

Поки влада регулюватиме сферу медіа-відносин, ЗМІ продовжуватимуть заробляти на рекламі. Хоча остання у своєму класичному розумінні давно вийшли в тінь. Адже можна просувати товари та послуги, не обтяжуючи себе будь-якими зобов’язаннями, крім грошової винагороди. Про те, як це зробити й чому так можна, розповів старший юрист практики IP/TMT ЮК Arzinger Микола Рехлицький.

Цілком законна рекламна схема має назву Influencer Marketing. Вона полягає в тому, що відомі особи, зазвичай це блогери, між іншим згадують про якийсь продукт, а споживачі вірять їхнім словам. Наприклад, якщо відомий гонщик розхвалює зимову гуму. От тільки це справді його думка, чи йому за неї заплатили гонорар? І чи не обманюють таким чином тих, хто купує ті самі шини?

М.Рехлицький вважає, що споживачі мають право знати, чи співпрацює публічна особа з рекламодавцем і на якій основі. Адже реклама й порада — різні речі. Проте презентації товарів у соцмережах на законодавчому рівні нічим не обмежуються. Можливо, через це світ заробляє на них до $16 млрд на рік?

Утім, у цивілізованих державах та у світі Influencer Marketing панує soft law. Тому в Європі та Сполучених Штатах потурбувалися про домовленості в цій сфері, й усіх усе влаштує. Це означає, що саморегулювання наявне там, де в законі необхідності немає.

Якщо журналістів не зобов’язує закон, то стримує судове рішення. Так, Касаційний цивільний суд у справі №760/20787/18 визначив, що наявність суспільного інтересу не виправдовує використання імені особи до набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно неї. Це означає, що журналісти відтепер не можуть згадувати основних фігурантів таких процесів. Або доведеться терпіти, аби розповісти про подію суспільству, допоки вирок не переглянуть в апеляційній інстанції. От тільки відкриті судові процеси для пера та камери часто допомагають і прискорити судовий розгляд, і не допустити ухвалення несправедливого рішення. Шкода, що вони порушують права людини. Чи все-таки ні?

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Олександр РЯБЕЦЬ,
керуючий партнер юридичної компанії Legalpartner:

— Однією з особливостей НАБУ виявилося досить вправне та потужне застосування інформаційної політики, яка почала підвищувати рівень довіри громадян. Закінчилась епоха закритості, коли ЗМІ не могли отримати будь-яку цікаву їм інформацію. Бюро самостійно почало дуже вправно оприлюднювати результати своєї роботи.

З одного боку, це зовсім не погано. Але…

НАБУ має працювати, керуючись принципами верховенства права, законності, поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина, політичної нейтральності й позапартійності. Утім, сьогодні така інформаційна відкритість бюро іноді може вийти «за рамки» цих принципів. Пояснюють це тим, що їхня діяльність є суспільно необхідною та має публічний інтерес. Але іноді це є порушенням закону, на що й вказав Верховний Суд у справі №760/20787/18.

У постанові від 31.10.2019 зазначено, що НАБУ розмістило на своєму офіційному сайті статтю, в тексті якої міститься посилання на ім’я позивача та ідентифіковано його особу, що є порушенням немайнового права.

Своїм рішенням ВС не просто фактично зобов’язав бюро прибрати із сайту цю статтю, а встановив «ті самі рамки дозволеного піару», за які НАБУ не зможе виходити в подальшому.

Проте не вважаю, що це знизить рівень довіри громадян до бюро, навіть якщо воно публікуватиме посади підозрюваних із додаванням першої букви прізвища, що не є порушенням прав людини відповідно до ч.7 ст.296 Цивільного кодексу.

Рішення має індивідуальний характер, утім, переконаний, що воно буде фактично працювати саме на державні органи.

Не думаю, що можна його застосовувати до ЗМІ, адже є досить багато практики ЄСПЛ, яка підтверджує: те, що пишуть ЗМІ чи громадські діячі, — їхні судження, усе це є допустимим стосовно публічних осіб.