Закон і Бізнес


Ограничения ради ограничений

Под лозунгом борьбы с рейдерством могут значительно усложнить или сделать невозможным реальное исполнение будущего судебного решения


№46 (1448) 23.11—29.11.2019
Юлия СТУСОВА, старший юрист ЮФ «Эврис»; Артур ВОЛЬФ, младший юрист ЮФ «Эврис»
8130

Глава государства предложил ряд изменений в процессуальное законодательство (проект №2314). Наряду с другими предусмотрены изменения процессуальных норм, регулирующих меры обеспечения иска, которые могут применять суды. Оправданы ли ограничения, в частности с точки зрения противодействия рейдерству?


Виключення та заборони

Зміни, передбачені в проекті, можна назвати кардинальними. Наприклад, пропонується виключити з переліку низку заходів забезпечення позову та унеможливити вжиття в межах господарського та цивільного процесів заходів забезпечення, не передбачених у ст.137 Господарського та ст.150 Цивільного процесуальних кодексів.

Так, у ГПК та ЦПК із цього переліку хочуть прибрати:

• передачу речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

• забезпечення позову іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними в пп.1—9 відповідних частин статей згаданих кодексів.

Також у трьох процесуальних кодексах унеможливлюється встановлення обов’язку вчинити певні дії як захід забезпечення позову.

Крім того, ст.137 ГПК та ст.150 ЦПК можуть бути доповнені частинами, які встановлюють заборону вживати заходи забезпечення позову, що мають своїм наслідком припинення, відкладення чи зупинення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних процедур, які проводять від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб’єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну процедуру.

Розглянемо, чи є такі обмеження виправданими та чи зможуть вони бути ефективними заходами протидії рейдерству.

Неефективний підхід

За час дії процесуальних кодексів перелік заходів забезпечення, що можуть застосовувати суди, змінювався неодноразово. Проте раніше законодавець застосовував інший підхід — залежно від практики «зловживань» обмежувалася можливість забезпечення позову в певний спосіб у конкретних категоріях спорів.

Наприклад, у 2008 році з метою встановлення заборони застосовувати ті заходи забезпечення позову, які можуть призвести до протиправного захоплення підприємств, до ГПК були внесені зміни, що не допускали забезпечення позову шляхом заборони проводити загальні збори та приймати на них рішення; надавати інформацію про акціонерів або учасників товариства для проведення зборів; участі акціонерів або учасників у зборах.

У 2015 році до ст.67 ГПК були внесені зміни, які стосувалися недопущення забезпечення позову у справах, відповідачем в яких є неплатоспроможний банк або Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Такий підхід показав себе як ефективний. Адже, не унеможливлюючи вжиття того чи іншого заходу забезпечення позову в цілому, визначався перелік випадків, у яких їх застосування неможливе.

Натомість запропоновані в проекті №2314 зміни не є виправданими. Вони лише ускладнюють реалізацію одного з основоположних завдань судочинства, що полягає в ефективному захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів. Адже для забезпечення ефективного захисту та можливості подальшого виконання судового рішення в конкретних справах може виникнути необхідність ужити заходів, прямо не передбачених у ГПК чи ЦПК.

Не стануть вони й ефективними заходами протидії рейдерству в цілому. Адже ухвали про забезпечення позову зазвичай є лише одним з елементів рейдерських схем. Дійсно, вилучення відповідного заходу забезпечення з переліку, визначеного в процесуальних кодексах, унеможливить використання таких судових ухвал аграрними рейдерами у своїх схемах.

Однак позитивний ефект не буде значним, оскільки у випадках захоплення арешт і передання врожаю на зберігання третім особам у більшості випадків відбуваються в межах кримінальних справ, а не цивільних чи господарських. Водночас негативний ефект від виключення такого заходу може бути більш значним. Адже суди не зможуть забезпечити позов цим способом у справах, де саме за умови вжиття відповідного заходу буде уможливлене реальне виконання майбутнього судового рішення.

Стосовно запропонованого нововведення у вигляді заборони зупиняти конкурси, торги, аукціони, то відповідне обмеження є порушенням рівності сторін процесу. У багатьох випадках це зробить неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог та реальний захист порушеного права особи, котра звернулася до суду.

Наприклад, власник нерухомого майна, примусовий продаж якого відбувається з порушенням закону, не зможе зупинити торги, і майно буде відчужене. У такій ситуації можна говорити про те, що нововведення, навпаки, сприятиме незаконному заволодінню майном через процедуру його продажу на прилюдних торгах.

Баланс інтересів

Чинні процесуальні кодекси достатньо детально регулюють питання забезпечення позову, норми спрямовані на забезпечення балансу інтересів сторін при їх застосуванні. Зокрема, заявник має:

• довести наявність підстав уважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (або очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень та очевидність порушення прав, свобод або інтересів заявника — в адміністративному процесі);

• запропонувати захід забезпечення позову, який просить ужити заявник, та необхідність його застосування (у тому числі й сумірність із заявленими вимогами);

• запропонувати заходи зустрічного забезпечення.

Суд може викликати заявника для надання пояснень або призначити розгляд заяви в судовому засіданні. Крім того, у ЦПК та ГПК передбачено застосування зустрічного забезпечення залежно від обставин справи, метою якого є відшкодування збитків, що можуть бути спричинені заходами забезпеченням позову. Якщо вимоги щодо зустрічного забезпечення не будуть виконані, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову.

Про необхідність дотримання всіх вищенаведених умов та вирішення питання про вжиття/відмову вжити заходів забезпечення позову залежно від обставин конкретної справи свідчить і судова практика. Як приклади можна навести ухвалу Касаційного господарського суду від 20.08.2018 у справі №917/1390/17, постанову КГС від 25.07.2018 у справі №922/4587/13 та постанову Касаційного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №260/1499/18. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не завжди дотримуються відповідних правил, що призводить до подальшого скасування вжитих заходів забезпечення позову.

Інший шлях

З огляду на викладене проблема полягає не стільки в недосконалості процесуального законодавства, скільки в ігноруванні його приписів під час практичного застосування. Тому варто розв’язувати проблему незастосування/нерівного застосування норм законодавства, замість того щоб учергове вносити зміни до законодавства. Якщо ж іти шляхом унесення змін, то більш доцільним убачається визначення випадків (категорій справ), у яких не допускається застосування певного заходу забезпечення.

Якщо говорити про боротьбу з рейдерством у контексті запропонованого нововведення, то на ефективність боротьби з протиправними захопленнями воно не вплине. Зупинення торгів зазвичай не використовується рейдерами як один з інструментів, якщо розуміти рейдерство як захоплення контролю над об’єктом атаки або заволодіння активами останнього.

Крім того, набір інструментів, які використовують рейдери, весь час змінюється. Вони постійно вчаться обходити обмеження, які періодично встановлюються. Тому єдиним ефективним методом боротьби із цим явищем можуть стати лише систематичні випадки реального притягнення до відповідальності замовників, організаторів та учасників захоплень.