Прачечная для денег

Средства, полученные чиновниками незаконно, не подпадают под защиту конвенции

Дети за родителей не отвечают. Поэтому суд в конечном итоге оправдал государственных служащих, помогавших отмывать деньги. Впрочем, они хотели и ответственности избежать, и денег не потерять. А так, если верить конвенции, не бывает.

Брудні активи чистих людей

Заявниці у справі «Balsamo v. San Marino» — Валентина та Анжела Балсамо — є громадянками Італії, які народились у 1986 та 1985 рр. відповідно й живуть у м.Брешія.

Справа стосувалася конфіскації активів у рамках провадження про відмивання грошей.

У липні 2011 р. суддя, який проводив розслідування в Сан-Марино, наклав арешт на активи в сумі €1,9 млн, які лежали на поточному й облігаційному рахунках, відкритих першою заявницею. Підставою для такого рішення було розслідування проти сестер та їхнього батька.

У листопаді 2014 р. підсудних визнали винними у відмиванні грошей, уся вищезазначена сума була конфіскована. Суд посилався на докази, що батько був притягнутий до відповідальності й засуджений в Італії за крадіжки та продаж крадених товарів, що створило прибуток у розмірі €750 тис. Перша заявниця дістала 2 роки 6 місяців, а друга — рік позбавлення волі. Обидвох суд оштрафував на €5000 і заборонив протягом 16 місяців працювати на державній службі. Також суддя, посилаючись на кримінальний кодекс, конфіскував суми, які були відмиті (майже €2 млн).

Суд Сан-Марино також дійшов висновку, що з урахуванням попередньої судимості батька неможливо було відкидати те, що вся вилучена сума мала кримінальне походження.

За апеляцією в жовтні 2016 р. заявниці були виправдані у відмиванні грошей через молодий вік та можливе незнання про злочинне походження коштів. Одначе наказ про конфіскацію був підтриманий через явно кримінальне походження активів.

Жінки подали заяву про перегляд рішення, посилаючись на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це клопотання в травні 2017 р. відхилили.

Походження має значення

Сестри, зокрема, стверджували, що конфіскація порушила їхні права, передбачені в ст.1 («Захист власності») Першого протоколу до конвенції. Тому вони звернулися до Європейського суду з прав людини.

Проте ЄСПЛ визнав, що цей захід був спрямований на запобігання незаконному використанню коштів, зокрема й скоєнню нових злочинів. Було встановлено, що гроші мають незаконне походження, і В. та А.Балсамо про це знали. Із цього випливає, що заявниці могли знову взятися за старе. На цьому тлі Суд підтвердив превентивний характер конфіскації, призначений для запобігання незаконному використанню коштів.

У таких умовах і особливо з огляду на виправдання заявниць саме на підставі відсутності намірів у Страсбурзі не погодилися з тим, що захід ужито з каральною метою.

Крім цього, під час розгляду справи було констатовано, що доходи в розмірі €750 тис. були значно нижчими, ніж загальна сума відмитих грошей — €2 млн. Цей факт, проте, не спростовує злочинного походження всієї суми.

Незважаючи на це, заявниці намагалися довести законність походження майна, наприклад, твердили про ведення сімейного бізнесу та продаж нерухомості, але такі пояснення не основувалися на будь-яких доказах. Крім того, існували деякі протиріччя між заявами, зробленими кожною з підозрюваних. Водночас юстиція переконалася в тому, що, незважаючи на молодий вік, обидві сестри були добре обізнані з походженням грошей та метою переказів останніх у Сан-Марино, особливо з огляду на, що вони були добре поінформовані про те, що їхній батько мав конфлікт із законом.

Зважаючи на це, ЄСПЛ констатував, що конфіскація може бути застосована не тільки стосовно прямих доходів від злочинної діяльності, а й майна, набутого шляхом перетворення доходів, здобутих у злочинний спосіб, та/або їх поєднання із законними активами. Нарешті, конфіскація може бути застосована не тільки щодо осіб, безпосередньо підозрюваних у скоєнні кримінальних злочинів, а й щодо третіх осіб, які користуються правом власності з метою приховування своєї протиправної ролі в накопиченні багатства.

Спираючись на вищезазначене, Суд дійшов висновку, що конфіскація активів не порушила необхідного справедливого балансу. Відповідно, не було порушення й ст.1 Першого протоколу до конвенції.