Критерии беспристрастности

Каждый судья, относительно непредубежденности которого есть обоснованное сомнение, должен заявить самоотвод. Такое заключение сделал ВС в постановлении №277/599/15-к , текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

17 вересня 2019 року                        м.Київ                              №277/599/15-к

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — КОРОЛЯ В.В.,
суддів: ЛАГНЮКА М.М., МАКАРОВЕЦЬ А.М. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілих Особи 3 і Особи 2, захисника Васильчука В.П. на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 12.10.2017 та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 21.08.2018 в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015060140000074, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, який проживає за Адресою 1, раніше не судимого, у скоєнні злочину, передбаченого ст.118 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених рішень і встановлені судами обставини

За вироком Ємільчинського райсуду від 12.10.2017 Особу 1 засуджено за ст.118 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки.

Звільнено Особу 1 від відбування покарання на підставі ст.1 п.«в» закону «Про амністію у 2016 році».

Крім того, стягнуто з Особи 1 на користь Особи 3 400000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а в решті позовних вимог відмовлено, залишено цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди без розгляду.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою АСЖО від 21.08.2018 вирок щодо Особи 1 змінено, в резолютивній частині вироку скасовано рішення суду про скасування арешту на автомобіль JACHFC 1020 К, державний реєстраційний №2, який належить Особі 1. Вирок у частині вирішення цивільного позову потерпілої Особи 3 про стягнення з Особи 1 моральної шкоди скасовано, призначено в цій частині новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком Особу 1 визнано винуватим в умисному вбивстві Особи 4 при перевищенні меж необхідної оборони, вчиненого за таких обставин.

12.02.2015, приблизно о 23:00, Особа 4, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, прийшов на територію господарського двору, який орендує Особа 1, розташований за Адресою 2, де на ґрунті тривалих неприязних відносин спровокував конфлікт з останнім. В ході конфлікту Особа 4 повалив Особу 1 на землю, після чого сів йому на живіт та, утримуючи в положенні лежачи на спині, руками схопив його за голову й умисно тричі вдарив головою об землю, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді садна в потиличній ділянці волосистої частини голови зліва, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров’я. Після цього Особа 4 схопив руками Особу 1 за шию та став його душити, під час чого Особа 1 знайшов поряд кам’яну бруківку та, захищаючись від протиправних дій Особи 4, тримаючи її у правій руці, завдав нею два удари по голові останнього. Припинивши у такий спосіб протиправні дії Особи 4, звільнивши шию від рук останнього, перевищуючи межі необхідної оборони, яка явно не відповідала небезпечності посягання та обстановці захисту, Особа 1, продовжуючи тримати бруківку у правій руці, умисно наніс нею ще два удари по голові потерпілого і таким чином убив його при перевищенні меж необхідної оборони.

Смерть Особи 4 настала від закритої черепно-мозкової травми. Під час умисного вбивства Особи 4 при перевищенні меж необхідної оборони Особа 1 спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді розлитого крововиливу під м’які покрови голови з боку їх внутрішньої поверхні, вдавлено-уламкового перелому склепіння черепа із переходом лінії перелому на основу черепа, крововиливів під м’які мозкові оболонки та в речовину головного мозку, які у своїй сукупності становлять закриту черепно-мозкову травму, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя та перебувають у прямому причинному зв’язку з настанням смерті.

Після вчинення вбивства потерпілого Особа 1 на власному автомобілі JACHFC 1020 К, державний реєстраційний №2, вивіз труп Особи 4 у Володарсько-Волинський район Житомирської області, де у лісосмузі поблизу с.Теренці облив його пальним та підпалив, утворивши у такий спосіб дією високої температури обвуглення шкірних покровів, м’яких тканин та волосся посмертно.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі потерпілі Особа 3 і Особа 2 просять судові рішення щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджують, що дії Особи 1 мали б бути кваліфіковано за ч.1 ст.115 КК, зазначаючи, що пояснення останнього про вчинення умисного вбивства у стані необхідної оборони ґрунтуються виключно на показаннях самого Особи 1, які є надуманими, і не підтверджуються іншими доказами. Вказують на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні скарги їхнього представника на дії та рішення слідчого і прокурора у зв’язку з необґрунтованою зміною підозри з ч.1 ст.115 КК на ст.118 КК, а також зазначають про наявність підстав, за яких, на їхню думку, головуючий суддя мав заявити самовідвід. Посилаються на неповноту судового розгляду, вказуючи на те, що суд залишив без розгляду їхнє клопотання про повернення обвинувального акта прокурору. Вказують на порушення вимог ч.2 ст.37 Кримінального процесуального кодексу, мотивуючи тим, що прокурор здійснював повноваження у кримінальному провадженні лише під час розгляду справи в суді, а не з його початку. Крім того, потерпілі не погоджуються з рішенням суду в частині відмови у задоволенні цивільного позову в повному обсязі та про скасування арешту автомобіля. Вказують на ухвалення вироку незаконним складом суду, мотивуючи тим, що заявлений ними відвід головуючого судді розглядала суддя Прищепа Т.П., яку перед тим у цій же справі було відведено. Вважають, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст.419 КПК, належно не перевірив обставин кримінального провадження, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, унаслідок чого безпідставно погодився з кваліфікацією дій Особи 1 за ст.118 КК.

У касаційній скарзі захисник Васильчук В.П. просить судові рішення щодо Особи 1 скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Вказує на те, що Особа 1 не мав умислу на позбавлення життя Особи 4, зазначаючи, що його підзахисний діяв у стані необхідної оборони, що відповідно до ст.36 КК виключає кримінальну відповідальність. Посилається на порушення апеляційним судом ст.405 КПК, указуючи про помилковість висновків судів про кількість завданих Особою 1 ударів, які, на думку захисника, не підтверджуються висновком судово-медичної експертизи. Крім того, вказує, що апеляційний суд не звернув уваги на доводи його апеляційної скарги про закінчення строків давності притягнення Особи 1 до кримінальної відповідальності. Разом з тим вважає, що суди не врахували обставин, що пом’якшують покарання, що обумовило призначення Особі 1 суворого покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Міщенко Т.М. вважала, що обидві касаційні скарги підлягають задоволенню, просила судові рішення щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Засуджений Особа 1 та захисник Васильчук В.П. просили задовольнити касаційну скаргу останнього та заперечували щодо задоволення касаційної скарги потерпілих.

Потерпілий Особа 2 просив задовольнити касаційну скаргу, подану ним та потерпілою Особою 3, та вважав необґрунтованою касаційну скаргу захисника Васильчука В.П. і просив відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого Особи 1, захисника Васильчука В.П. і потерпілого Особи 2, прокурора Міщенко Т.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу потерпілих необхідно задовольнити, а касаційну скаргу захисника задовольнити частково з таких підстав <…>.

Положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий суд знайшли відображення у ст.21 КПК, згідно з якою кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.75 КПК суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд здійснював суддя Ємільчинського райсуду Прищепа Т.П.

У ході судового розгляду представник потерпілих — адвокат Кравець Л.Ю. заявив відвід Прищепі Т.П. Ухвалою Ємільчинського райсуду від 2.03.2017 заяву про відвід задоволено та передано кримінальне провадження щодо Особи 1 на розгляд іншому судді. Підставою для задоволення відводу в цій ухвалі було зазначено п.4 ч.1 ст.75 КПК, оскільки викладені в заяві про відвід обставини викликали сумніви у неупередженості судді Прищепи Т.П.

Після визначення в порядку ст.35 КПК головуючого судді у цьому кримінальному провадженні судовий розгляд здійснював суддя Дармограй І.І., котрий заявив самовідвід, а потім автоматизованою системою документообігу суду було визначено головуючим суддю Гресько В.А.

Під час підготовчого судового засідання потерпілий Особа 2 заявив відвід судді Греська В.А.

Згідно з ухвалою Ємільчинського райсуду від 20.04.2017 відвід розглядала суддя Прищепа Т.П., яку було відведено в цьому кримінальному провадженні у зв’язку з наявністю обставин, які викликали сумнів у її неупередженості. За наслідками розгляду в задоволенні заяви потерпілого Особи 2 про відвід головуючому судді Греську В.А. в кримінальному провадженні щодо Особи 1 відмовлено.

Вирок Ємільчинського райсуду від 12.10.2017 щодо Особи 1 ухвалено головуючим суддею Греськом В.А.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини безсторонність (неупередженість) суду в сенсі п.1 ст.6 конвенції має визначатися згідно з (i) суб’єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об’єктивним у цій справі, та (i) об’єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та серед інших аспектів його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).

Проте між суб’єктивною та об’єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а також може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб’єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).

У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість — іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя — ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії»).

ЄСПЛ зазначає у рішеннях у справах «Делкурт проти Бельгії», «Пєрсак проти Бельгії» і «Де Куббер проти Бельгії», що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.

Таким чином, враховуючи практику ЄСПЛ, положення п.1 ст.6 конвенції, ч.1 ст.21 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що судом не було забезпечено достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності, оскільки питання про відвід головуючого судді Греська В.А., який ухвалив вирок щодо Особи 1, вирішувалося суддею Прищепою Т.П., котра, виходячи з приписів п.4 ч.1 ст.75 КПК, не мала права брати участі у кримінальному провадженні.

З огляду на викладене вирок Ємільчинського райсуду від 12.10.2017 щодо Особи 1 ухвалено незаконним складом суду.

Оскільки наведене порушення є істотним і таким, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо Особи 1 на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

У зв’язку зі встановленням вказаного порушення колегія суддів касаційного суду позбавлена можливості перевірити інші доводи касаційних скарг потерпілих і захисника.

При новому розгляді суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, всебічно, повно та об’єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності та взаємозв’язку й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441—442 КПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу потерпілих Особи 3 і Особи 2 задовольнити, а касаційну скаргу захисника Васильчука В.П. задовольнити частково.

Вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 12.10.2017 та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 21.08.2018 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.