Нет статьи — нет и тюрьмы

ЕСПЧ оправдал судью, которую осудили после декриминализации наказания

Юстиции показалось, что грань между уголовной ответственностью за вынесение неправосудного решения и злоупотребление служебным положением очень тонка. Настолько, что после отмены законодателем первой санкции ее просто подменили другой, хотя право требует другого. Как и Конвенция о защите прав человека и основных свобод, нарушения которой констатировали в Страсбурге.

2 роки, як не крути

Не кожного дня законницю позбавляють волі за те, що рішення, підписане нею, виявилося неправосудним. Зате частенько трапляється, що винуватці намагаються переховуватися від правосуддя. Заявниці у справі «Gelenidze v. Georgia» вдалось і перше, і друге.

До 2007 року в кримінальному кодексі Грузії існувала стаття про відповідальність за винесення завідомо неправосудного вироку або іншого рішення. Поки з нею все було добре, високопоставлений прокурор ініціював розслідування проти судді, яка буцімто щось намудрила з тюремним ув’язненням злочинця.

Вочевидь, розуміючи, що все вказуватиме саме на неї, Манана Геленідзе залягла на дно в Казахстані. Та це не завадило її ж колегам визнати законницю винною у винесенні неправосудного рішення заочно. Перша інстанція дійшла висновку, що втікачка навмисно неправильно визначила початок строку покарання відповідної особи, що призвело до дострокового звільнення засудженого.

Отже, їй залишалося збиратися туди, куди вона відправляла інших.

Тут утрутився випадок: парламент Грузії анулював норму, за якою заявниця дістала покарання. Той, хто хоч трохи розуміється в праві, знає: немає статті — немає й тюрми. Тому екс-суддя поквапилася до аеропорту, утім, її чомусь заарештували.

У прокуратурі, вочевидь, не хотіли просто так відпускати законницю, котра провинилася, тому вирішили перекваліфікувати діяння заявниці на зловживання службовим становищем. Обвинувач стверджував, що, хоча стаття про постановлення завідомо неправосудного рішення була декриміналізована, факт незаконності винесеного М.Геленідзе вироку не втратив свого злочинного характеру й завдав шкоди суспільним інтересам. До того ж обидва злочини характеризуються зловживанням владою з боку посадових осіб та заподіяною шкодою.

Протестуючи, жінка наполягала на тому, що обвинувачення було незаконним, оскільки запропонована перекваліфікація її дій містила нові обвинувачення та вийшла за рамки справи. Отже, процес проти неї мав бути припиненим. Проте Кутаїський апеляційний суд вирішив, що злочинне діяння включає в себе всі ознаки складу злочину — зловживання службовим становищем, тому вирок заслуговує перекваліфікації та залишається таким самим — 2 роки позбавлення волі.

У касаційній скарзі заявниця стверджувала, що юстиція взагалі не мала права перекваліфіковувати її діяння. Тим більше що нова правова оцінка була запропонована прокурором на заключному етапі розгляду й через це підсудна не мала можливості себе належно захистити. Утім, найвища інстанція чомусь визнала скаргу неприйнятною.

Знайди 10 відмінностей

В Європейському суді з прав людини зазначили, що не виступатимуть у цій справі четвертою інстанцією. Просто роз’яснили очевидні порушення §1 і пп.«а» та «b» §3 ст.6 конвенції.

Ігнорувати правила декриміналізації юстиції буцімто дозволив Верховний суд, принаймні так зазначав представник уряду. Адже змінилася лише норма, а не її суть. А заявниця, котра, за її версією подій, не мала часу на підготовку до власного захисту, могла попросити про відкладення слухання справи, але не зробила цього. Вона тільки висловила стурбованість із приводу ймовірної незаконності перекваліфікації її дій.

Оцінюючи справедливість кримінального провадження, ЄСПЛ визнав, що перекваліфікація скоєного злочину не порушує права на захист, якщо обвинувачені мають достатню можливість захистити себе (рішення у справах «Dallos v. Hungary», «Sipavičius v. Lithuania»).

Хоча урядовці стверджували, що перекваліфікації як такої не було, Євросуд визнав, що такий підхід іде врозріз із обґрунтуванням закону про декриміналізацію. Адже його мета полягала в усуненні кримінальної відповідальності за винесення незаконного рішення. Разом з тим предметом розслідування був саме вирок, постановлений суддею. Незважаючи на це, апеляційна інстанція просто замінила кваліфікацію одного злочину кваліфікацією іншого. Причому зробила це без урахування очевидних відмінностей між визначеннями двох кримінальних правопорушень відповідно до грузинського законодавства. Отже, заміна складів злочину була немотивованою.

До того ж у законі прямо передбачене ретроспективне застосування декриміналізації. Кримінальний процесуальний кодекс прямо передбачає припинення переслідування в разі декриміналізації норми. Навіть у разі засудження людину необхідно було звільнити від відбування покарання. Таким чином, ВС виніс рішення за скаргою заявниці процедурно і, по суті, несправедливо, адже не врахував зазначених положень і не вникав у їх застосовність до конкретних обставин справи.

ЄСПЛ також нагадав, що право обвинуваченого на підготовку захисту передбачає право бути поінформованим не тільки про причини обвинувачення, а й про юридичну характеристику діяння, яке він, як стверджується, учинив (рішення у справі «Penev v. Bulgaria»). У випадку заявниці нова кваліфікація, запропонована обвинуваченням у ході апеляційного провадження, уперше з’явилася на заключному засіданні. Тому шанси М.Геленідзе захистити себе повноцінно були мізерними. Крім того, для колишньої судді взагалі стало несподіванкою те, що декриміналізований злочин може бути перекваліфіковано.

Євросуд підтвердив, що апеляційна інстанція не дозволила заявниці скоригувати її захист відповідно до нових обвинувачень. А ВС, який мав розглянути справу в повному обсязі, не виправив недоліків апеляційного провадження, відхиливши скаргу з питань права.

Таким чином, у Страсбурзі дійшли висновку про порушення §1 та пп.«а» та «b» §3 ст.6 конвенції. Питання щодо порушення ст.7 («ніякого покарання без закону») окремо не розглядали.