Арифметика не считается

ЕСПЧ констатировал нарушение принципа справедливого разбирательства из-за молчания высших судов

Когда есть выбор между уголовной и административной ответственностью, обвиняемый обычно склоняется к последней. Впрочем, в случае заявителя юстиция словно подстроила ситуацию так, чтобы все выглядело, как преступление. Этому помогли свидетели, которых у обвиняемого не было, и суды, сделавшие вид, что ничего не заметили.

Енергія для роботи

У бізнесі потрібно якось крутитися, навіть коли для цього немає необхідних ресурсів. Тому, коли заявник у справі «Mehdiyev v. Azerbaijan» відкрив мийку для автомобілів і не зміг під’єднатися до електромережі, він знайшов інший вихід. За це проти нього порушили кримінальну справу. Адже представники енергокомпанії виявили, що Байрам Мехтієв незаконно під’єднаний до основної лінії постачання, отже, використовував електроенергію, не сплачуючи за неї.

Бізнесмену пред’явили обвинувачення в незаконному споживанні електроенергії. Відразу ж підрахували й збитки, які понесла держава. Експерт визначив, що Б.Мехтієв безоплатно використав електрику на суму майже €1000 (справу ініціювали у 2011 р.). От тільки розрахунок був приблизним, адже основувався на припущенні, що в середньому щодня мийка обслуговувала 15 автомобілів і що об’єкт експлуатували по 30 днів у кожному з 14 місяців.

Під час розгляду в суді першої інстанції заявник спростовував свою вину в інкримінованому йому діянні. Він стверджував, що намагався отримати окремий лічильник для мийки від енергокомпанії, але йому це не вдалося (можливо, завадила бюрократія).

Зайшовши в глухий кут, чоловік вирішив підключити свою мийку до лічильника електроенергії, встановленого в його будинку. Проте зазначений ним обсяг спожитої електроенергії різнився від того, що містився в експертному висновку. Б.Мехтієв наголошував, що бізнес вів десь рік і обслуговував приблизно 2—3 авто на день. Водночас заявник нібито чесно сплачував близько €5 на місяць як додаткові кошти за спожиту електроенергію його родиною. Отже, якщо перерахувати суму, пред’явлену йому на основі висновків експерта, вона суттєво зменшиться, настільки, що діяння перестає бути кримінальним і переходить у розряд адміністративної відповідальності.

Проте обвинувачення залучило свідків. Деякі з них показали: коли вони проходили повз мийку або користувались її послугами, то бачили по 3—4 машини в черзі, за кожну потрібно було заплатити приблизно €3. Ще двоє свідків, яких також викликали на засідання, нараховували до 20 помитих авто за день.

Після таких свідчень заявник уважав за потрібне залучити 4 очевидців з боку захисту, які могли повідомити про реальну кількість клієнтів мийки. На його думку, свідки, викликані на вимогу обвинувачення, навмисно перебільшували кількість автомобілів, обслуговуваних щодня на об’єкті, щоб обсяг використаної електроенергії давав можливість ініціювати питання про кримінальну відповідальність.

Суд вирішив дослухатися до прокурора, який зауважив, що в процесі й так уже 18 свідків і залучати більше немає сенсу. Так установили ліміт і просто відмовили заявникові, не мотивувавши рішення.

Таким чином, як і можна було передбачити, Б.Мехтієва визнали винним у кримінальному злочині та зобов’язали його сплатити штраф у сумі €930. Отже, завдяки експертному висновку та свідкам поповнили державний бюджет.

Апеляційну скаргу заявника на рішення суду чомусь розглядав Верховний суд Нахічеванської Автономної Республіки. Засуджений зауважував, що був позбавлений права на залучення свідків відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання. При цьому очевидці, яких до процесу не залучили, могли б надати більш надійні докази щодо кількості автомобілів, які обслуговувалися на мийці. Проте ВС НАР залишив у силі попередній вердикт. Те саме зробила й найвища інстанція.

Фінансова тяжкість і легкий ігнор

Європейський суд з прав людини, узявшись за цю справу, наголосив, що тяжкість порушення слід оцінювати з урахуванням суб’єктивних уявлень заявника й того, що об’єктивно було поставлено на карту. Такі висновки приймалися, зокрема, у справі «Kangers v. Latvia».

Заявник дістав немалий штраф за порушення. При цьому, на думку ЄСПЛ, не надано чіткої інформації про його фінансовий стан. Проте на той час, за даними Державного комітету статистики НАР, середня заробітна плата становила близько €90.

Також було зазначено, що предмет провадження стосувався суспільного інтересу, адже був спрямований на визнання винуватості чи невинуватості заявника в злочині. Отже, на додачу до штрафу необхідно було взяти до уваги й той факт, що йшлося про принципове для заявника питання — його право на справедливий судовий розгляд після кримінального обвинувачення проти нього. Захищаючи свою позицію, представники уряду зауважили, що обвинувачений все-таки не потрапив у в’язницю.

Заявник також скаржився, що його справу суди не розглянули належним чином. Він указував на те, що ні апеляційна, ні касаційна інстанції не розглянули його скарги щодо порушення вимог ст.6 конвенції. Саме тому Євросуд продовжив розгляд скарги навіть за відсутності суттєвих недоліків для заявника. Адже мова йшла про дотримання прав людини.

Базуючись на цих міркуваннях, у Страсбурзі дійшли висновку, що Б.Мехтієв матеріально постраждав. Крім того, виявили порушення в порядку розгляду справи судами.

При цьому Євросуд не заглиблювався в питання залучення свідків з боку заявника. Вочевидь, констатування порушення принципів справедливого судового розгляду вже включає й зауваження щодо рівності сторін. За гру в мовчанку з боку юстиції Б.Мехтієв отримає як компенсацію за моральну шкоду €1000.