Обоснование по требованию

Целесообразно ли сохранять обязанность изготовлять полный текст решения?

Галина ЮРОВСКАЯ, заместитель начальника отдела подготовки преподавателей (тренеров) НШС, судья ВССУ в отставке, к.ю.н.

8473

Всегда ли сторонам нужен полный текст решения относительно вопроса, по какому они обратились в суд? Ведь обжалуются меньше трети из них. Как правило, стороны интересует резолютивная часть. Не является ли обязанность изготовлять полный текст лишь данью традиции?

Зміна підходів

При обговоренні змін до процесуальних кодексів у Комісії з питань правової реформи, створеної указом Президента, однією з концептуальних пропозицій щодо вдосконалення Цивільного процесуального кодексу була «доцільність змінити підхід до обов’язку суддів виготовляти повний текст судового рішення в усіх справах — передбачити такий обов’язок виключно у випадках подання відповідної заяви учасників справи або осіб, які вважають, що їхні законні права та інтереси таким рішенням порушуються».

Питання необхідності виготовлення повного тексту рішення в усіх без винятку випадках є предметом дискусії юридичної спільноти.

З огляду на велике навантаження, обумовлене як збільшенням кількості звернень, так і неукомплектованістю судів, необов’язковість виготовлення повного тексту рішень допомогла б розвантажити суддів, зменшити кількість нарікань громадян на несвоєчасне надання процесуальних документів. І, безумовно, це заощадить час, пришвидшить розгляд справ і посприяє підвищенню ефективності судочинства.

Тим, хто вважає, що цього робити не треба, оскільки «судді і так заледащіли», можна порадити зайти до будь-якого місцевого суду та подивитися на стоси справ, які лежать у кабінетах суддів та їхніх помічників, чекаючи чи свого призначення, чи часу на виготовлення повного тексту рішення.

Практика виготовлення коротких рішень без письмового пояснення мотивів поширена у низці країн світу. А в тих, де дотепер зберігається обов’язок мотивування судового рішення, усе частіше лунають заклики змінити ці підходи.

Так, із цього приводу триває дискусія у Болгарії. Наприкінці травня 2019 року на конференції, що відбулась у Бургасі, було запропоновано кілька законодавчих рішень, спрямованих на обмеження випадків мотивування судових рішень. Однак відповідні зміни до процесуального кодексу тут неможливо внести без відповідного тлумачення Конституційним судом Болгарії ст.121 основного закону цієї країни. Адже там застережено, що «всі акти правосуддя мотивуються».

Тож Верховний адміністративний суд Болгарії звернувся до КС країни, який допустив цей запит до розгляду і повинен розтлумачити зазначену статтю конституції. Від майбутнього рішення залежатиме, чи з’явиться можливість вивільнити суддів цієї країни від письмового мотивування у всіх видах справ.

Ні нова ст.129-1, ні ст.129 Конституції України не передбачає обов’язковості мотивування судового рішення. Тому для внесення відповідних змін до ЦПК українським суддям не треба чекати тлумачення Основного Закону, як їхнім болгарським колегам.

Вимоги конвенції та ЄСПЛ

Разом з тим при запровадженні відповідних новацій слід мати на увазі і вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та позицію Європейського суду з прав людини щодо необхідності та обсягу мотивувань.

Обов’язок обґрунтовувати рішення є складовою частиною права на справедливий суд у значенні §1 ст.6 конвенції. Умотивованість повинна засвідчити дотримання суддею принципів, сформульованих ЄСПЛ (а саме – поваги до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозволу на арешт) або можуть вплинути на права чи майно осіб (зокрема, щодо тимчасової опіки над дитиною або попереднього накладення арешту на нерухоме майно чи банківські рахунки), необхідне належне викладення підстав для такого рішення.

При викладенні мотивів слід дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та заперечення захисту. Це є важливою гарантією, яка дає можливість сторонам переконатись у тому, що їхні доводи були досліджені, отже, суддя взяв їх до уваги. Обґрунтування не повинне містити жодних образливих або критичних зауважень щодо сторін.

Хоча судді й мають можливість, а інколи й зобов’язані учиняти деякі дії з власної ініціативи, вони повинні давати відповіді лише на доречні доводи, які можуть вплинути на вирішення спору.

Викладення підстав для прийняття рішення не має бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення (висновок №11 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень).

Вияв обов’язку мотивувати причини може змінюватися залежно від характеру рішення, процедури, за якою розглядається справа, обставин та з урахуванням процедурних гарантій. Незважаючи на те що методи його здійснення можуть відрізнятися, мотивація суджень повинна продемонструвати сторонам, що їх почули (рішення ЄСПЛ від 8.11.2018 у справі «Сен-П’єр д’Олерон та інші проти Франції», пп.82—85).

За законодавством Франції, рішення суду може бути винесено усно за умови, що сторони мають право будь-яким чином бути поінформованими про причини його прийняття.

Обмеження випадків мотивування судового рішення узгоджується і з рекомендаціями КРЄС, висловлених у п.60 висновку №7: «Ясність та стислість не повинні бути абсолютною метою, оскільки суддям у своїх рішеннях також необхідно зберігати точність та повноту аргументації». На думку КРЄС, законодавство або судова практика повинні передбачати, щоб завжди існувала певна форма аргументування й судді залишалася достатня свобода власного розсуду при з’ясуванні того, яке рішення варто приймати: усне, коли це дозволяється (яке може відтворюватися із запису на вимогу або в разі необхідності), або коротке письмове аргументоване рішення (наприклад, у стилі «attendu», як заведено в деяких країнах), або розширене письмове аргументоване в усіх тих випадках, коли неможливе посилання на наявні прецеденти та/або коли цього вимагають фактичні обставини справи. Спрощена форма аргументування може застосовуватися до судових наказів, розпоряджень, ухвал та інших рішень, які мають процесуальне значення та не стосуються матеріальних прав сторін.

У випадку оскарження судових рішень мотивування необхідне для ефективного перегляду, для чіткості та ясності мотивів, з яких виходив суд при оцінці доводів та заперечень сторін.

Суперечність цінностей

Обґрунтування рішень розглядається також як доктрина судової стриманості. Особливо це помітно в країнах загального права (США, Канаді, Великій Британії, Австралії тощо), де основна роль в розвитку права належить судовій практиці. Їхні правові системи розвиваються через прецеденти, які суди можуть бути зобов’язані наслідувати.

Втім, є ціла низка досліджень, де зазначаються причини, з яких не варто наводити мотиви прийнятих рішень.

Обґрунтування — лише одна цінність судового процесу, яка може суперечити іншим. Замість швидкого розв’язання спорів та сприйняття громадськістю судових рішень це може призвести до протилежного результату, коли люди висловлюватимуть незгоду із судовими позиціями та виявлятимуть недовіру до судових установ загалом (Bob Dickerson, «Let’s Impeach that Damn Judge!»).

Більше того, коли задіяно кілька осіб, які приймають рішення, вони часто сперечаються щодо його обґрунтування. Проблема особливо гостро постає, коли до колегії входить багато суддів. Установлення обмежень на обґрунтування рішень може посилити законність суду (буде створена зрозуміліша модель, що регулює правовий стандарт) і підвищити ефективність судової діяльності (вдасться позбутися роботи, пов’язаної з розлогим викладенням думки більшості або окремих думок) (J.Harvie Wilkinson ІІІ, The Role of Reason in the Rule of Law).

У судовій системі Канади існує практика усного наведення суддею мотивів прийнятого рішення під звукозапис. Судді Провінційного суду Британської Колумбії слухають понад 100000 справ на рік та усно зазначають мотиви багатьох рішень. А у складних випадках забезпечується письмове мотивування. У гучних справах суд докладає зусиль для якнайшвидшого розміщення письмових мотивів на своєму веб-сайті в день, коли суддя їх оприлюднює, та стенограми усних мотивів.

Ефективна реформа

Боротьба з навантаженням потребує спрямування зусиль на вивільнення суддів від формалізму та бюрократії. Досягнення такої мети відповідає інтересам суспільства та узгоджується з європейським розумінням сучасного правосуддя.

Крім того, виготовлення у більшості випадків короткого рішення розвантажить суди без додаткового залучення людських та фінансових ресурсів. Це може стати безкоштовною, але найефективнішою за історію існування незалежної України судовою реформою!

Зміна підходів сприятиме забезпеченню своєчасного розгляду та вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, тобто виконанню передбачених законом завдань цивільного судочинства. Це зумовить скорочення навантаження на всю судову систему і приведе до більш швидкого правосуддя для громадян.