Как выселить бывшую?

По требованию владельца право лица, не связанного с ним общим бытом, на пользование чужим имуществом подлежит прекращению на основании ч.2 ст.406 ГК. Такое заключение сделал ВС в постановлении №702/101/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

14 серпня 2019 року                        м.Київ                                №702/101/18

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — КРАТА В.І.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ДУНДАР І.О. (суддя-доповідач), КРАСНОЩОКОВА Є.В., РУСИНЧУКА М.М. —

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 1 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16.04.2018 та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10.07.2018.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року позивач Особа 1, від імені якого діяв представник Особа 3, звернувся до суду з позовом до Особи 2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, примусове виселення.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку за Адресою 1. Шлюб між сторонами розірвано 13.01.2014. Проте відповідач до цього часу продовжує проживати у спірному будинку та чинить перешкоди у користуванні майном позивача.

Просив позбавити Особу 2 права користування будинком за Адресою 1, примусово виселити Особу 2 з житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Монастирищенського райсуду від 16.04.2018 у задоволенні позову Особи 1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів його порушення прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Особа 2 як дружина позивача була вселена власником житла, в якому продовжує проживати і після розірвання шлюбу, а тому вона не втратила права користування житловим будинком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою АСЧО від 21.06.2018 апеляційну скаргу представника Особи 1, Особи 3 залишено без задоволення, а рішення Монастирищенського райсуду від 16.04.2018 — без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року позивач через засоби поштового зв’язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Монастирищенського райсуду від 16.04.2018 та постанову АСЧО від 21.06.2018, винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди застосували норми закону, що стосуються наймачів житлового фонду, а не власників. Позивач, фактично маючи у власності житловий будинок, вимушений орендувати житло, адже відповідач чинить перешкоди у користуванні майном позивача. Як одноособовий власник позивач має всі передбачені законом права вимагати усунення будь-яких порушень права власності.

Позиція інших учасників справи

Відзив відповідачем на касаційну скаргу не надано <…>.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, ВС дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій установили, що Особа 1 є власником житлового будинку за Адресою 1.

У вказаному житловому будинку мешкає та зареєстрована Особа 2, яка вселилася в спірну квартиру як член сім’ї співвласника — дружина Особи 1.

13.01.2014 шлюб між Особою 1 та Особою 2 розірвано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що не встановлено передбачених законом підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням та її виселення.

Однак із висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна з огляду на таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 Цивільного кодексу).

Відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень гл.32 ЦК свідчить, що сервітут — це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов’язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач вселилась у спірну квартиру як член сім’ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке за своєю суттю є сервітутом.

Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суди встановили, що позивач є власником спірного житлового будинку.

Відповідач спільним побутом із позивачем не пов’язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч.2 ст.406 ЦК.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 16.01.2019 в справі №243/7004/17-ц.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення цього позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення постановлено без дотримання норм матеріального права. У зв’язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп.«в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Відповідач Особа 2 є особою з інвалідністю 2 групи, а тому судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись стст.400, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Монастирищенського райсуду від 16.04.2018 та постанову АСЧО від 10.07.2018 скасувати.

Позов Особи 1 до Особи 2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, примусове виселення задовольнити.

Припинити Особі 2 право користування будинком за Адресою 1.

Виселити Особу 2 з житлового будинку за Адресою 1.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.