Закон і Бізнес


Фиктивная преюдиция

Поможет ли декриминализация ст.205 УК в спорах с налоговой?


№39 (1441) 05.10—11.10.2019
Владимир БАБИЧЕВ, юрист ADER HABER
11964
11964

Оказывается, для того, чтобы суды исполняли действующий закон, нужно принять еще один. По крайней мере, это было одним из аргументов в интересах декриминализации фиктивного предпринимательства.


Коригування практики

25 вересня набрав чинності закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» від 18.09.2019 №101-IX, яким виключено ст.205 («Фіктивне підприємництво») КК. З огляду на це вбачається, що контролюючі органи позбавлені можливості використовувати матеріали досудового розслідування за вказаною правовою кваліфікацією для донарахування податкових зобов’язань. І тим більше — послуговуватися вироками, у тому числі на підставі угод про визнання винуватості, щодо директора або учасника контрагента такого суб’єкта господарювання.

З тексту пояснювальної записки стає зрозуміло, що саме на це й була спрямована ця законодавча ініціатива. Адже мотив прийняття закону був такий: «Склалася ситуація, за якої суди при вирішенні податкових спорів не досліджували конкретних операцій платника з його контрагентом, якого визнано винним у фіктивному підприємництві. Натомість стверджували, що статус фіктивного підприємства не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Як наслідок, вирок слугував підставою для висновку про нереальність операцій платника з його контрагентом».

Проте практика адміністративних судів уже відійшла від подібного обґрунтування нереальності господарської операції, в тому числі посилання на протокол допиту в межах кримінального провадження директора або учасника контрагента, в якому останні вказують, що реального переміщення товарів не відбулося. Адже жоден доказ, отриманий під час кримінального провадження, не може оцінюватися в адміністративній справі в разі відсутності вироку, що набрав чинності. Касаційний адміністративний суд дійшов аналогічного висновку в постанові від 13.09.2019 (справа №2а-14231/11/2670).

Вирок для контрагентів

Однак нагальним є інше запитання: якою буде практика судів у спорах про визнання ППР щодо донарахування податкових зобов’язань незаконним та скасування відповідного рішення за умов, коли вирок про винуватість директора або учасника контрагента за ст.205 КК уже набрав чинності, а остаточного рішення у вказаних адміністративних справах ще немає?

Верховний Суд у постанові від 5.03.2019 (справа №814/569/16) зауважив, що сам по собі факт наявності вироку не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Тому необхідними стають перевірка доведеності кожного податкового правопорушення і комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених вироком, що набрав чинності, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідків її дій для реалізації конкретних господарських операцій.

Таким чином, цілковитою нісенітницею видається визнання будь-якої фінансово-господарської операції фіктивною з контрагентом, щодо директора або учасника якого винесений вирок про визнання винуватості за ст.205 КК, як і всіх правочинів такого контрагента. Адже у межах кримінального провадження встановлюється склад кримінального правопорушення саме щодо конкретних діянь (фінансово-господарських операцій).

Отже, практика адмінсудів не повинна зазнати жодних змін, оскільки вона й раніше мала дотримуватися букви закону та тих приписів матеріального і процесуального права, якими керувалися до моменту виключення з КК ст.205. У разі «іншого» правозастосування це буде порушенням указаних норм, яке апріорі встановить Верховний Суд, з огляду на його останні правові позиції.

Процесуальні наслідки

Декриміналізація ст.205 КК не дає автоматично підстав для перегляду остаточних рішень в адміністративних спорах, оскільки передбачає лише підстави для звільнення особи від покарання внаслідок того, що караність діяння усунена законом.

Однак остаточне рішення в адмінсправі можна переглянути за виключними підставами в разі скасування вироку за ст.205 КК у випадку, якщо це зачіпає інтереси особи, яка не була учасником кримінального провадження, наприклад, іншої особи, яку зазначено у вироку або яку можна за ним ідентифікувати. Цей процесуальний механізм досить успішно працював на практиці. Отже, прогалини в нормах одного кримінально-процесуального інституту доволі ефективно можна замінити нормами іншого.

Що стосується стадії досудового розслідування, то кримінальний процесуальний закон передбачає прямий обов’язок слідчого закрити «фактове» провадження, а прокурора — провадження, в якому повідомлено про підозру.

Попри наявність прогалини стосовно права учасника провадження заявляти клопотання щодо прийняття процесуального рішення з указаної підстави, відсутні й підстави для відмови у задоволенні такого клопотання не з формальних причин. Нині поширення набуває практика встановлення слідчими суддями розумних строків слідчому та прокурору за клопотанням учасника провадження.

Цікавіше те, що в тій самій пояснювальній записці вказано: «Склалася негативна практика хибного використання вироків за ст.205 КК з метою надання твердженням контролюючого органу щодо нереальності операцій платника податку статусу фактів, що мають преюдиціальне значення». Тобто законодавчі приписи, які дотепер є чинними, суди застосовували «неправильно», а закон №101-IX фактично прийнято тільки для того, щоб вони почали робити це «правильно».

Не зовсім зрозумілою видається політика держави, оскільки нині має місце неправильне правозастосування й інших норм закону. Проте Верховний Суд, використовуючи метод проб і помилок, усе ж таки знаходить «правильні рішення». А якщо й надалі дотримуватися такої позиції, то можна декриміналізувати весь КК, однак ефективності й користі від таких заходів очікувати не варто.