Закон і Бізнес


Заочный арест

Достаточно ли постановления об объявлении лица в международный розыск для санкции о взятии подозреваемого под стражу?


Суди не мають єдиної думки щодо того, чи може особа перебувати в міждержавному розшуку, якщо в Інтерполі на неї немає орієнтування.

№36 (1438) 14.09—20.09.2019
Алексей КАЛИННИКОВ, старший партнер АО «Могильницкий и партнеры»
19574
19574

Во время избрания меры пресечения в отношении отсутствующего подозреваемого в виде содержания под стражей правоохранительные органы пытаются истолковать законодательство в свою пользу. Не является однозначной и судебная практика по части восприятия факта объявления лица в международный розыск.


Замкнуте коло вимог

З огляду на вимоги ч.6 ст.193 Кримінального процесуального кодексу слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише в разі, якщо прокурор доведе, що особа оголошена в міжнародний розшук.

До 2018 року правоохоронні органи України та суди переважно ототожнювали міжнародний розшук із розшуком каналами Інтерполу. При відмові Міжнародної організації кримінальної поліції в розшуку особи вважалося, що вона не оголошена в такий розшук.

Проте останніми роками набули значного поширення випадки відмови Інтерполу в оголошенні міжнародного розшуку осіб за запитами правоохоронних органів. Зокрема, на підставі ст.3 статуту організації, в якій категорично заборонено здійснювати будь-яке втручання в діяльність політичного, військового, релігійного чи расового характеру.

При цьому, як повідомляв «ЗіБ», комісія з контролю файлів Інтерполу видалила багато відомостей щодо розшуку осіб за запитами українських правоохоронних органів у зв’язку зі зловживанням механізмами міжнародного співробітництва та зверненням до організації за відсутності документа, який відповідає ордеру на арешт (ухвали про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою).

Однак КПК пов’язує можливість обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, обвинуваченого з фактом оголошення таких осіб у міжнародний розшук, що призводить до практики так званого замкнутого кола.

Постанова як доказ

У зв’язку із цим правоохоронні органи та суди, використовуючи недосконалість кримінального процесуального законодавства України, не чекаючи змін, намагаються започаткувати практику, згідно з якою особа вважається оголошеною в міжнародний розшук з моменту винесення слідчим, прокурором постанови про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук, а не з моменту оголошенням особи в розшук каналами Інтерполу. Наведена позиція правоохоронних органів ґрунтується на тому, що відповідно до ч.1 ст.281 КПК, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного не відоме або він перебуває за межами України та не з’являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує його в розшук, який може бути державним, міждержавним, міжнародним.

Особу оголошують у міжнародний розшук після або одночасно з оголошенням у державний розшук. За наявності підтвердження відомостей про виїзд розшукуваної особи з України міжнародний розшук оголошується негайно.

Чинний КПК не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особа перебуває в будь-якому з видів розшуку (державному, міждержавному, міжнародному). Однак регламентовано, що органом досудового розслідування має бути винесена відповідна постанова про оголошення розшуку (ч.2 ст.281 КПК).

Фактично ж дата винесення такої постанови і вважається початком перебування особи в міжнародному розшуку в розумінні вимог ст.281 КПК. Будь-яких інших документів, у тому числі довідки Інтерполу або витягу з його бази, норми кодексу не вимагають.

Зазначена позиція відображена в ухвалах Київського апеляційного суду від 3.06.2019 у справі №761/46393/18 та від 16.07.2019 у справі №755/18473/16-к.

За базою Інтерполу

Разом з тим у цьому ж суді існує протилежна практика визначення моменту оголошення підозрюваного в міжнародний розшук, яка полягає в такому.

Чинний КПК не містить поняття «міжнародний розшук» та не розкриває змісту зазначеного терміна. При цьому поняття «міжнародний розшук» використовується в КПК не тільки як умова для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, а і як обов’язкова підстава для здійснення спеціального досудового розслідування чи провадження (in absentia).

Нині відносини щодо координації розшуку підозрюваних Україна веде тільки в рамках міжнародної системи Інтерполу. Адже діє постанова Кабінету Міністрів «Про вихід з Угоди про обмін інформацією у сфері боротьби зі злочинністю» від 4.02.2015 №44. Цю угоду було укладено 22.05.2009, нею регулювалася процедура міждержавного розшуку. Документ припинив дію 24.08.2015.

Єдиним основним актом, який стосується міжнародного розшуку, є Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затверджена наказом від 9.01.97 №3/1/2/5/2/2. Вона визначає, що міжнародний розшук здійснюється з використанням каналів та можливостей Інтерполу.

У п.4.4 інструкції встановлено, що підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий до НЦБ Інтерполу. Останнє вивчає одержані матеріали, при потребі запитує в ініціатора додаткові відомості і, за прийнятими правилами, надсилає запит до генерального секретаріату міжнародної організації або в НЦБ Інтерполу відповідної країни.

Отже, з огляду на зміст зазначеної інструкції, оскільки не передбачено іншого, міжнародний розшук можна здійснювати тільки каналами Інтерполу.

Водночас сам собою факт винесення слідчим чи прокурором постанови про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук без звернення до НЦБ Інтерполу в Україні та оголошення в розшук каналами цієї організації жодним чином не може свідчити про перебування особи в міжнародному розшуку. А тому в такому випадку постанова слідчого чи прокурора про оголошення особи в міжнародний розшук є формальною. Вона сама собою не підтверджує факту оголошення особи в міжнародний розшук.

З огляду на положення ч.6 ст.193 КПК обов’язок доведення факту перебування підозрюваного, обвинуваченого в міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, який подав клопотання про обрання запобіжного заходу.

Отже, ненадання стороною обвинувачення слідчому судді, який розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, документів про звернення до НЦБ Інтерполу в Україні та щодо оголошення особи в міжнародний розшук каналами цієї організації свідчить про недоведення слідчим, прокурором факту перебування особи в міжнародному розшуку. Це є підставою для відмови в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Зазначена правова позиція викладена Київським апеляційним судом в ухвалах від 16.05.2019 у справі №760/3788/19 та від 15.07.2019 у справі №757/23087/19-к.

***

Системний аналіз КПК свідчить, що відсутність документів про оголошення особи в міжнародний розшук каналами Інтерполу за наявності лише формальної постанови про оголошення особи в розшук є підставою для висновку, що особа не є оголошеною в міжнародний розшук. Таким чином, доводиться констатувати, що за умови недосконалого кримінального процесуального законодавства та суперечливої судової практики без утручання законодавчого органу розв’язати виниклу проблему, на жаль, не вдасться.