Договорились об ОПГ
Преюдиция в приговоре на основании соглашения относительно вины других лиц грубо нарушает принципы презумпции невиновности. Такое заключение сделал ВС в постановлении №161/13574/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
27 червня 2019 року м.Київ №161/13574/18
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — МАРЧУКА О.П.,
суддів: НАСТАВНОГО В.В., ЯКОВЛЄВОЇ С.В. —
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги Особи 2, Особи 1, Особи 3 на ухвалу судді Волинського апеляційного суду від 19.10.2018 про повернення апеляційних скарг Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 5.09.2018 щодо Особи 5.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені обставини
За вироком Луцького міськрайсуду від 5.09.2018 затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 5.09.2018, в межах кримінального провадження №12015030000000160, між прокурором — начальником відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному проваджені прокуратури Волинської області радником юстиції Ковальчуком О.В. та обвинуваченою Особою 5.
Особу 5 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366 КК та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК за:
ч.5 ст.191 КК — у вигляді штрафу в розмірі 25000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425000 грн., з позбавленням права обіймати посади на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки без конфіскації майна;
ч.3 ст.28 ч.2 ст.366 КК — у вигляді штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12750 грн., з позбавленням права обіймати посади на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено Особі 5 покарання у вигляді штрафу в розмірі 25000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425000 грн. з позбавленням права обіймати посади на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки без конфіскації майна. На зазначений вирок Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 подали апеляційні скарги.
Ухвалою судді ВАС від 19.10.2018 повернуто апеляційні скарги Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 на вирок Луцького міськрайсуду від 5.09.2018 щодо Особи 5.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, Особа 2, Особа 1, Особа 3, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати ухвалу судді апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказують, що у вироку щодо Особи 5 констатовано факт злочинної діяльності за відсутності щодо Особи 2, Особи 1, Особи 3 обвинувального вироку, який би набрав законної сили, що є грубим порушенням засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини й істотно обмежує права та свободи останніх. Також стверджують, що рішення судді апеляційного суду про повернення їхніх апеляційних скарг суперечить приписам стст.55, 129 Конституції, стст.7, 24 КПК й порушує їх право на доступ до правосуддя.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційні скарги не подавалися.
У судовому засіданні Особа 1 та її захисник виступили на підтримку поданих касаційних скарг, а прокурор заперечував проти їх задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку Особи 1, її захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до ч.1 ст.55, п. 8 ч.2 ст.129 Конституції та офіційного тлумачення відповідних правових норм, наведеного у рішенні Конституційного Суду від 25.04.2012 №11-рп/2012, право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією основними засадами, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій. Однією з таких засад є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
Перегляд судових рішень судом вищого рівня гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Таким чином, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Виходячи з наведеного, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 3.03.2016 №5-347кс15, відсутність у вичерпному переліку суб’єктів оскарження, передбаченому ст.394 КПК, осіб, прав, свобод та інтересів яких стосується судове рішення, не є перешкодою в доступі їх до правосуддя та зверненні до суду вищої інстанції, що передбачено ч.2 ст.24 цього кодексу.
Згідно з указаною нормою закону кожному гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод чи інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Цих вимог апеляційним судом дотримано не було.
Повертаючи апеляційні скарги Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4, суддя апеляційного суду обмежився формальним посиланням на положення ч.4 ст.394 та п.2 ч.3 ст.399 КПК.
При цьому суддя апеляційного суду не перевірив, чи стосується вирок прав, свобод та інтересів Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 і чи у змозі вони з урахуванням норм процесуального закону реалізувати своє право на судовий захист в інший спосіб, ніж шляхом апеляційного оскарження такого вироку.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основоположних конституційних принципів судочинства відображено в ч.1 ст.62 Конституції, ч.1 ст.17 КПК. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ця презумпція вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у скоєнні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону. При цьому навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату («Minelli v. Switzerland», п.37; «Nerattini v. Greece», п.23; «Didu v. Romania», п.41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості («Nestak v. Slovakia», п.88; «Garycki v. Poland», п.66).
Так, з тексту вироку Луцького міськрайсуду від 5.09.2018 випливає, що в ньому описується роль та дії Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 як учасників стійкої організованої групи.
Між тим обвинувачення Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 не було предметом судового розгляду в межах кримінального провадження щодо Особи 5 і факти їх можливої злочинної діяльності не встановлено обвинувальним вироком суду, який би набрав законної сили.
Така преюдиціальність щодо винуватості Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 у кримінальних правопорушеннях грубо порушує передбачені ст.7 КПК загальні засади кримінального провадження, зокрема засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права й законності, а також входить у колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів.
Натомість міжнародні стандарти в галузі судочинства свідчать про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд. За наведених обставин Особа 1, Особа 3, Особа 2, Особа 4, хоч і не були визнані учасниками судового провадження щодо Особи 5, управі захищати свої права, свободи та інтереси, яких стосується вирок у цьому провадженні, шляхом його апеляційного оскарження.
Цей висновок відповідає і змісту ст.2 Протоколу №7 до конвенції, згідно з якою кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.
Таким чином, обвинувальний вирок щодо Особи 5, ухвалений на підставі угоди про визнання нею винуватості, безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 та інших осіб, указаних у вироку, і на цій підставі вказані вище особи, реалізуючи конституційне право й керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пп.1, 2, 10, 17 ст.7, ч.6 ст.9, чч.1 та 2 ст.24 КПК, управі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення.
Дотримання вказаних засад є гарантією реалізації права на доступ до правосуддя, а їх нехтування означає, що судове рішення про відсутність в Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 права на звернення з апеляційними скаргами постановлено без дотримання вимоги справедливості судового розгляду, приписів ст.370 КПК щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Враховуючи викладене, ухвала судді апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду слід усунути порушення, зазначені у цій ухвалі, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись стст.433, 434, 436 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційні скарги Особи 2, Особи 1 та Особи 3 задовольнити.
Ухвалу судді Волинського апеляційного суду від 19.10.2018 про повернення апеляційних скарг Особи 1, Особи 3, Особи 2, Особи 4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 5.09.2018 щодо Особи 5 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.