Грабеж с проникновением

№26 (1428) 06.07—12.07.2019

12104

Незапертые двери тамбура еще не свидетельствуют о том, что доступ в это помещение был свободным. Такое заключение сделал ВС в постановлении №754/17292/15-к, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

21 травня 2019 року м.Київ №754/17292/15-к

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — КОРОЛЯ В.В.,
суддів: ЛАГНЮКА М.М., ОГУРЕЦЬКОГО В.П. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Деснянського районного суду м.Києва від 25.04.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 14.11.2016 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100030008600, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, уродженця та мешканця Адреса 1, раніше судимого, останній раз 10.12.2015 вироком Деснянського райсуду за ч.3 ст.185, ст.71 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 3 місяці, у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК;

Особи 2, Інформація 2, громадянина України, уродженця та мешканця Адреса 2, раніше судимого, останній раз 10.12.2015 Деснянським райсудом за ч.3 ст.185, ст.71 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці, у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК;

Особи 3, Інформація 3, громадянина України, уродженця та мешканця Адреса 3, раніше не судимого, у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.186, ч.2 ст.309 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського райсуду від 25.04.2016 засуджено:

Особу 1 за ч.3 ст.186 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК до призначеного Особі 1 покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Деснянського райсуду від 10.12.2015 за ч.3 ст.185 КК і остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів у вигляді позбавлення волі на 5 років 6 місяців;

Особу 2 за ч.3 ст.186 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК до призначеного Особі 2 покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Деснянського райсуду від 10.12.2015 за ч.3 ст.185 КК і остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців;

Особу 3 за ч.3 ст.186 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки; за ч.2 ст.309 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки.

На підставі ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю злочинів остаточно призначено Особі 3 покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки.

Згідно з вироком Особа 2, Особа 3 та Особа 1 визнані винними в тому, що 28.10.2015, о 13:45, перебуваючи на п’ятому поверсі будинку за Адресою 4, переслідуючи корисливу мету, за попередньою змовою між собою, діючи згідно з розподіленими ролями, згідно з якими Особа 1 та Особа 3 спостерігали за обстановкою, а Особа 2 шляхом вільного доступу, через відчинені двері, проник до приміщення тамбура квартир за Адресою 6, який відокремлений від загального коридору дверима із замком, звідки з метою таємного викрадення чужого майна підшукали взуття, яке перебувало в приміщенні тамбура. В цей час злочинні дії Особи 2, Особи 3 та Особи 1 помітила потерпіла Особа 4. Усвідомлюючи, що їхні злочинні дії помітили і вони оцінюються як викрадення, обвинувачені з метою доведення злочину до кінця, продовжуючи утримувати майно, з місця скоєння злочину втекли. Цим самим Особа 2, Особа 1 та Особа 3 відкрито викрали майно потерпілої Особи 5 на загальну суму 7499,99 грн.

Крім того, Особа 3 визнаний винним у тому, що 23.07.2015, о 14:40, перебуваючи на пр-ті Ватутіна, 4 в м.Києві, у невстановленої досудовим розслідуванням особи незаконно придбав без мети збуту за гроші в сумі 1930 грн. наркотичний засіб — опій ацетильований масою 1,692 г, що є великим розміром, який перебував у чотирьох презервативах. Зберігаючи наркотичний засіб при собі, Особа 3 перевіз його до будинку за Адресою 5 та був затриманий працівниками міліції; у нього було виявлено та вилучено наркотичний засіб — опій ацетильований, який він незаконно придбав, перевіз та зберігав без мети збуту у великих розмірах.

Ухвалою АСК від 14.11.2016 вирок місцевого суду щодо Особи 1, Особи 2 та Особи 3 змінено.

Перекваліфіковано дії Особи 1, Особи 2 та Особи 3 із ч.3 ст.186 КК на ч.2 ст.186 КК.

Призначено покарання:

Особі 1 за ч.2 ст.186 КК у вигляді позбавлення волі на 4 роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК шляхом часткового складання покарання за новим вироком та покарання за вироком Деснянського райсуду від 10.12.2015 остаточне покарання Особі 1 призначено у вигляді позбавлення волі на 5 років 4 місяці;

Особі 2 за ч.2 ст.186 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК шляхом поглинення покарання за новим вироком та вироком Деснянського райсуду від 10.12.2015 остаточне покарання Особі 2 призначено у вигляді позбавлення волі на 4 роки;

Особі 3 за ч.2 ст.186 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки; за ч.2 ст.309 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки.

На підставі ст.75 КК Особу 3 звільнено від відбування покарання з випробуванням упродовж 3-річного іспитового строку та покладенням на нього обов’язків, передбачених пп.2, 3, 4 ст.76 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених Особи 2 та Особи 3 внаслідок м’якості, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому зазначає, що, перекваліфіковуючи дії Особи 1, Особи 2 та Особи 3 із ч.3 на ч.2 ст.186 КК, суд апеляційної інстанції в порядку ст.23 Кримінального процесуального кодексу не дослідив основних письмових доказів, які прямо впливають на правильність кваліфікації. Вважає, що Особа 1, Особа 2 та Особа 3 скоїли злочин з проникненням в інше приміщення, оскільки доступ до нього сторонніх осіб був обмежений. Також вказує, що в ухвалі апеляційного суду зазначено, що обвинувачені засуджені вироком Солом’янського райсуду від 3.09.2015 за ч.3 ст.186 КК та їм призначено покарання у вигляді 4-х років позбавлення волі кожному, тоді як з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вони засуджені вироком Деснянського райсуду від 25.04.2016. Окрім того, стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.419 КПК, оскільки в ній не зазначено підстав, з яких апеляційна скарга прокурора визнана необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Матюшева О.В. підтримала частково касаційну скаргу прокурора, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник Шпак О.К. та засуджений Особа 1 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Матюшевої О.В., захисника Шпака О.К. та засудженого Особи 1, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У ст.438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч.1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися стст.412—414 цього кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно із ст.370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Як зазначено у ст.94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості й достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили.

Згідно із ст.404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку відповідності оскаржуваного вироку нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дій Особи 1, Особи 2 та Особи 3 за ч.2 ст.186 КК є слушними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції Особу 1, Особу 2 та Особу 3 засуджено за ч.3 ст.186 КК за відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням в інше приміщення.

Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що в діях Особи 1, Особи 2 та Особи 3 відсутня кваліфікуюча ознака «проникнення в інше приміщення», у зв’язку із чим перекваліфікував їхні дії з ч.3 на ч.2 ст.186 КК.

При цьому апеляційний суд зазначив, що не може вважатися «іншим приміщенням», проникнення до якого є кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.186 КК, самостійно відокремлена мешканцями частина загального коридору, яка примикає до їхніх квартир, оскільки це приміщення не призначене для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей.

Однак, на думку колегії суддів, апеляційний суд дав неправильну кримінально-правову оцінку діям Особи 1, Особи 2 та Особи 3, виходячи з такого.

Чинний КК не містить законодавчої дефініції поняття «інше приміщення», однак його тлумачення дається в усталеній судовій практиці та в доктрині кримінального права.

Так, у п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6.11.2009 №10 під іншим приміщенням пропонувалося розуміти різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів «інше приміщення» — це завжди певне приміщення (будівля, споруда чи їх частина), окрім житла, яке використовується для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та має будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб, що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння до нього сторонніх осіб.

Під проникненням в інше приміщення слід розуміти незаконне вторгнення до нього будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання, шляхом обману, з використанням підроблених документів тощо) або за допомогою інших засобів, які дають змогу винній особі викрасти майно без входу до цього приміщення.

Для кваліфікації за ч.3 ст.186 КК також важливим є факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час скоєння грабежу. Вчиняючи грабіж, поєднаний з проникненням, особа повинна усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення або перебування в ньому під час скоєння грабежу.

Як убачається з показань потерпілої Особи 5 та свідка Особи 4, тамбур квартир за Адресою 6 був відділений від загального коридору дверима, які зачиняються на замок, двері постійно зачинялися, у всіх мешканців квартир є ключі від дверей.

Однак апеляційний суд належно не проаналізував показання потерпілої Особи 5 та свідка Особи 4, не дослідив даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 28.10.2015 з фототаблицею, в ході якого було з’ясовано, що тамбур квартир за Адресою 6 відділено від загального коридору дверима, що мають дверні дзвінки та зачиняються на замок, а в самому тамбурі є комора для зберігання речей.

Отже, дійшовши висновку про відсутність у діях обвинувачених кваліфікуючої ознаки «проникнення в інше приміщення», апеляційний суд залишив поза увагою, що з метою зберігання своїх речей мешканці квартир за Адресою 6 обмежили вільний доступ інших осіб до тамбура.

А та обставина, що вхід до тамбура був тимчасово полегшений через незачинені двері, ще не свідчить про те, що доступ у це приміщення був вільним, оскільки викрадені речі перебували у межах спеціально обладнаного для зберігання майна приміщення з дверима, на які було встановлено засоби охорони від доступу сторонніх осіб та які відділяли тамбур від приміщень загального користування (коридору та сходової клітки).

Усе це вказувало на наявність у суду обґрунтованих об’єктивних підстав вважати, що будь-яка стороння особа мала би ідентифікувати вказане приміщення як таке, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей та до якого ця стороння особа не могла би потрапити без дозволу його володільців.

Таким чином, ухвала апеляційного суду щодо Особи 1, Особи 2 та Особи 3 підлягає скасуванню на підставі п.2 ч.1 ст.438 КПК у зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді суд має з огляду на викладене в цій постанові перевірити всі доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, з урахуванням аналогічних доводів, що містяться в його касаційній скарзі, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності та взаємозв’язку, а за наявності для цього підстав — шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, а також перевірити обґрунтованість застосування до Особи 3 ст.75 КК, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, п.4 §3 розд.4 закону №2147-VIII від 3.10.2017, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 14.11.2016 щодо Особи 1, Особи 2, Особи 3 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.