Закон і Бізнес


Ловушки необжалования

Судьям КС предложили разоблачить самих себя в нарушении Конституции


№25 (1427) 29.06—05.07.2019
РОМАН ЧИМНЫЙ
6330

Посеешь ветер — пожнешь бурю. Большинство членов Конституционного Суда, лишившись достаточно сомнительным способом своего руководителя, теперь вынуждены защищать последствия такого поступка. На помощь пришла группа народных депутатов, но эта услуга может оказаться медвежьей.


«Дуже важлива» невизначеність

Представники переважно провладної донедавна коаліції БПП та НФ підставили плече і занесли на вул.Жилянську подання щодо тлумачення ст.1512 Конституції. Питання просте: ця норма захищає від оскарження будь-які акти КС чи тільки ті, що прийняті у межах конституційного провадження? Мета прозаїчна: дати можливість єдиному органу конституційної юрисдикції заборонити ставити під сумнів постанову про звільнення з посади судді КС Станіслава Шевчука.

Як погоджуються автори звернення, до 2016 року відповідь була однозначною: обов’язковими, остаточними і такими, що не підлягають оскарженню, були тільки рішення, що стосувалися конституційності нормативних актів або тлумачення Конституції та законів України. Тепер, оскільки у ст.1512 відсутня прив’язка до конкретних питань, на думку нардепів, абсолют обов’язковості, остаточності та неоскарження має поширюватися на всі акти КС. Включно з постановами про надання згоди на взяття під варту чи звільнення судді з посади, забезпечувальними наказами тощо.

Щоправда, нардепи не стверджують, що це питання є однозначним, а визнають наявність правової невизначеності, що виникла у 2016 році, після внесення змін до Конституції. Тому і звертаються до Суду з проханням усунути цю прогалину шляхом тлумачення.

Якби це подання стосувалося будь-якого іншого питання, не пов’язаного із самим Судом, то його доля була б наперед визначеною. Адже ч.4 ст.51 закону «Про Конституційний Суд України» вимагає не просто вказівки на положення Конституції, що потребують тлумачення, а й обґрунтування підстав, які спричинили потребу в цьому. Втім, у поданні жодним словом не згадується така підстава. Точніше, вона читається між рядками і стосується конкретного судового провадження, але прямо не називається. Нардепи лише наприкінці наголосили, що «відповідь на це питання є дуже важливою для всієї країни».

Проте за попередньої практики Суд дотримувався позиції, що він не є юридичним департаментом для надання консультацій. Свіжим прикладом є відмова у тлумаченні ч.5 ст.131 Конституції щодо можливості повторного призначення до Вищої ради правосуддя осіб, які обиралися до Вищої ради юстиції (ухвала від 6.06.2019 №25-у/2019).

Абсолют винятків не містить

Отже, якщо вже законодавець створив правову невизначеність, то йому її й виправляти. Адже не став цього робити КС, наприклад, коли визнавав конституційним указ Президента про розпуск Верховної Ради. Втім, якщо не намагатися видати бажане за дійсне, то парламент це і зробив у ст.83 закону про КС, установивши різні форми актів, що ухвалюються у межах конституційного провадження та з інших питань.

Нагадаємо, що ст.1512 Конституції згадує лише дві назви актів КС — рішення та висновок, які є обов’язковими, остаточними і не підлягають оскарженню. Аби підтягнути до них усі інші, в поданні прокладається місток через новий п.3 ч.1 ст.150 Основного Закону, який визначає, що КС «здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією». А під час їх здійснення «приймає рішення у певній формі, які за своєю правовою природою є повністю тотожними». Тобто і на них, на думку нардепів, також поширюється правило ст.1512 Конституції.

Однак такий підхід має очевидні вади. Якщо пристати на таку позицію, то обов’язковими є й постанови про надання згоди на взяття під варту судді КС. Утім, це означало б, що слідчий суддя повинен точно слідувати такому рішенню й не обирати жодного іншого запобіжного заходу, крім того, на який дав дозвіл КС. Але, як і у випадку з дозволом Вищої ради правосуддя на взяття під варту судді загальної юрисдикції, аналогічне рішення КС не може обмежувати слідчого суддю в самостійному аналізі підстав для обрання певного запобіжного заходу. Отже, такий акт Суду не є обов’язковим. Натомість ненадання такого дозволу слідчий суддя не може ігнорувати.

Забезпечувальний наказ апріорі не може бути остаточним. Закон про КС прямо визначає обставини, коли він втрачає чинність — ухвалення рішення по суті або закриття провадження. Якщо ж нардепи мають рацію, то рішення КС, прийняте у такій формі, теж ніколи не може бути скасоване, а закон у цій частині суперечить Конституції.

Нарешті, усі відмовні ухвали є лише остаточними (про що прямо вказується у резолютивній частині), навіть якщо вони прийняті Великою палатою ВС. Проте вони не визначені як обов’язкові та такі, що не можуть бути оскаржені. Протилежне не дозволяло б повторно звертатися до Суду після усунення недоліків подання, звернення чи скарги.

Отже, є принаймні три очевидні винятки із ст.1512 Конституції, що унеможливлюють поширення її дії на всі акти КС, включаючи ті, що прийняті у межах конституційного провадження. Але у самій статті такі нюанси не застережені, відповідно, абсолютність її дії не залежить від виду засідання, на якому прийняте рішення, — спеціальне чи пленарне. Таким чином, заборона на оскарження, так само як і на перегляд чи невиконання, може поширюватися виключно на акти певної назви, прямо вказані в ній. Адже неможливо на рівні тлумачення вказати, що частина речення стосується всіх актів КС, а решта — має винятки.

Бумеранг непогрішності

Більше того, у поданні міститься ще одна пастка, на яку самі ж нардепи і вказали. Зокрема, наголошується, що ч.2 ст.55 Конституції гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, що порушують права. Винятків для рішень КС, ухвалених поза межами конституційних проваджень, не передбачено.

Проте нардепи припускають, що Конституція може встановлювати певні обмеження, оскільки жодні права не є абсолютними. І начебто саме це і було зроблено законодавцем, який у 2016 році збільшив обсяг повноважень КС і одночасно обмежив право на оскарження актів, ухвалених у межах виконання цих повноважень.

Та якщо ці зміни спричинили обмеження прав людини, то за будь-яких обставин Суд не мав права давати їм зелене світло всупереч ч.1 ст.157 Конституції, навіть з метою «посилення авторитету та незалежності єдиного органу конституційної юрисдикції», як зауважено у поданні. Принаймні такого винятку із цього правила Основний Закон не містить.

Отже, приставши на позицію нардепів щодо наявності волі конституцієдавця обмежити право людини на судовий захист в інтересах органу державної влади, судді КС фактично підтвердять те, що у 2016-му несумлінно поставилися до своїх обов’язків, не спромоглися захистити права і свободи людини, тобто порушили присягу. А це, між іншим, є грубим порушенням обов’язків та підставою для припинення повноважень.

І якщо вже КС так часто згадує європейські принципи, то він не може ігнорувати приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже якщо рішення КС щодо тлумачення ст.1512 Конституції буде на користь неможливості оскарження будь-яких актів Суду, включаючи постанови індивідуальної дії, то тим самим позбавляється сенсу гарантія ст.6 конвенції. Бо тоді не може йтися про верховенство права. Також буде заперечене й право на ефективний юридичний захист (ст.13). Причому обидві статті не містять жодних винятків на кшталт інтересів національної безпеки чи підтримання авторитету суду.

Звісно, окремі володарі вишневих мантій можуть буквально зрозуміти вислів колишнього Голови КС Івана Тимченка про те, що «вище нас тільки Бог». Однак очевидно, що подібна позиція буде не тільки хибною, а й небезпечною для них самих. Адже склад Суду має властивість змінюватися і закріплення права на безапеляційне звільнення колег може бумерангом наздогнати в будь-який момент.