Закон і Бізнес


Атака на регистрационном направлении,

или Почему ужесточение наказаний не повлияет на количество рейдерских захватов


№24 (1426) 22.06—28.06.2019
Юлия СТУСОВА, старший юрист ЮФ «Эврис»; Артур ВОЛЬФ, помощник юриста ЮФ «Эврис»
7458

В парламенте назрела очередная инициатива по борьбе с рейдерством — увеличить штрафы для государственных регистраторов за незаконные действия. Сдержат ли новые санкции от посягательств на бизнес? И на самом ли деле норм действующего законодательства недостаточно для эффективной борьбы с рейдерством?


Штрафи для стрілочників

Запропонований «антирейдерський» законопроект (№10293) передбачає посилення відповідальності державних реєстраторів за порушення законодавства про реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (ст.16611 Кодексу про адміністративні правопорушення), а також за порушення порядку реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст.16623 КпАП). Пропонується втричі збільшити нинішні штрафи. На думку авторів документа, це сприятиме зменшенню кількості рейдерських захоплень.

Однак убачається, що подібні прогнози є надто оптимістичними, якщо враховувати методи, які зазвичай використовують рейдери під час атак на бізнес.

Як свідчить практика, у переважній більшості випадків для проведення державної реєстрації рейдери подають підроблені документи, наприклад заяви, протоколи загальних зборів, договори дарування тощо, підписи осіб на яких посвідчені нотаріусом, незважаючи на те, що в дійсності такі папери не підписувалися законними власниками бізнесу. При цьому подані документи за комплектністю та правильністю оформлення зазвичай цілком відповідають установленим законодавством вимогам.

Об’єктивно державний реєстратор не має змоги, як і встановленого законодавством обов’язку, перевіряти справжність підписів на таких документах і виявляти можливі ознаки їх підроблення. Перевіривши подані документи на предмет комплектності та правильності оформлення, а також установивши відповідність даних, зазначених у них, відомостям, що містяться в реєстрі, та відсутність у реєстрі інформації про заборону вчинення реєстраційних дій, він робить висновок про відсутність підстав для відмови в учиненні реєстраційної дії та проводить державну реєстрацію. З формального погляду, така реєстрація відбувається без порушення передбаченого законом порядку.

Навіть за умови посилення відповідальності за порушення порядку державної реєстрації реєстратори так само не матимуть змоги перевіряти справжність підписів на поданих документах і виявляти ознаки їх підроблення. Отже, на можливість реалізації класичних схем рейдерських захоплень це жодним чином не вплине.

Натомість у законодавстві передбачена не лише адміністративна, а й кримінальна відповідальність за незаконні дії державних реєстраторів (стст.358 та 3652 Кримінального кодексу). Проте навіть після її введення рейдерські атаки на бізнес не припинились.

Насправді основною проблемою в боротьбі з рейдерством є не м’якість покарання, а відсутність прикладів реального притягнення до відповідальності осіб, які здійснили рейдерську атаку. Тому не варто очікувати, що внаслідок збільшення штрафів навіть утричі кількість рейдерських захоплень зменшиться.

Чим швидше, тим ефективніше

Оцінюючи ефективність судового захисту у випадку незаконного захоплення підприємств, необхідно пам’ятати, що одна з основних складових успіху протидії рейдерській атаці — швидкість реагування. Чим більше часу є в рейдерів, тим складніше буде законному власнику повернути об’єкт атаки.

З огляду на значну тривалість розгляду справ важко говорити про високу ефективність судового захисту. Адже на практиці власникам бізнесу, що став об’єктом рейдерської атаки, зазвичай доводиться чекати на рішення суду не менше ніж рік.

При цьому досить часто в законних власників виникають труднощі з отриманням забезпечення позову шляхом заборони вносити зміни до державних реєстрів, що зупиняє подальші реєстраційні дії стосовно об’єкта атаки. Відповідні заяви суди розглядають надто повільно. Досить поширеною є практика, коли суди взагалі відмовляють у застосуванні таких заходів, посилаючись на недоведеність підстав для цього.

Окремою проблемою стала й суперечливість практики розгляду спорів, предметом яких є скасування незаконних дій державних реєстраторів. Зокрема, неодноразово змінювалася позиція суду касаційної інстанції стосовно того, які обставини свідчать про наявність спору про право в конкретній справі, що унеможливлює розгляд за правилами адміністративної юрисдикції. Причому остання судова практика звела до мінімуму випадки, коли дії державного реєстратора можуть бути оскаржені до адмінсуду. Як наслідок, за результатами касаційного перегляду чималу кількість рішень, ухвалених до зміни позиції вищої інстанції із цього питання, якими реєстраційні дії визнавалися неправомірними, було скасовано із закриттям провадження у справі.

Навіть якщо виходити з того, що нові підходи до визначення юрисдикції справ за скаргами на дії державних реєстраторів є обґрунтованими, для законного власника бізнесу, який звернувся по захист до суду, закриття провадження означає необхідність розпочинати процес із самого початку. І такий результат, з точки зору власників об’єктів рейдерської атаки, є безперечним доказом неефективності судового захисту їхніх порушених прав.

У дійсності проблему недостатньої ефективності судового захисту під час рейдерських захоплень, що викликана довготривалістю слухання справ, намагаються вирішити вже не перший рік. Зокрема, для забезпечення оперативного реагування на порушення у сфері державної реєстрації у 2016 році була створена так звана антирейдерська комісія (комісія Міністерства юстиції з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації), до повноважень якої належить скасування незаконних реєстраційних дій.

Стратегія протидії

Водночас протидія рейдерському захопленню — це комплексний план дій, в якому судовий захист зазвичай є тільки одним із цілого ряду напрямів, включно із захистом у межах кримінального провадження. Тому правильніше буде говорити про успішно реалізовану стратегію захисту від рейдерської атаки, частиною якої стали судові рішення, прийняті на користь законних власників.

Як правило, виведення об’єкта з-під їх контролю шляхом унесення змін до державних реєстрів є лише першим етапом. Після його реалізації рейдери намагаються максимально ускладнити колишнім власникам поновлення контролю над об’єктом, у зв’язку із чим наслідки такої атаки неможливо нівелювати, отримавши позитивне рішення тільки в одній судовій справі.

Наприклад, після незаконної зміни учасників товариства відбувається зміна його керівництва. Це, у свою чергу, дозволяє здійснити відчуження активів компанії та сформувати штучну заборгованість перед підконтрольними рейдерам кредиторами.

Незаконно змінені учасники товариства звертаються по захист своїх прав до суду, й останній виносить рішення, на підставі якого відбувається поновлення запису про таких учасників у реєстрі. Водночас це не поверне активів, відчужених у період, коли товариство перебувало під контролем рейдерів, не зникне і штучно створена заборгованість перед «недружніми» кредиторами.

Тому після повернення контролю над об’єктом атаки законним власникам доведеться ще тривалий час боротись із негативними наслідками рейдерського захоплення, у тому числі в судах. У зв’язку із цим лише судовий напрям протидії рейдерським захопленням може включати цілу низку спорів, предметом яких є визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених підробленими протоколами, визнання недійними правочинів, укладених у період перебування об’єкта під контролем рейдерів, справу про банкрутство об’єкта атаки тощо.

Безумовно, існує безліч прикладів, коли суди в конкретній справі захистили права законних власників об’єкта. Утім, такі справи є лише частиною стратегії захисту від незаконного захоплення бізнесу, успіх якої залежить і від результатів реалізації інших її напрямів.