Свидетель, которого мало

ЕСПЧ признал возможным проведение перекрестного допроса в режиме видеоконференции

Единственный, кто указывал на преступника, выехал из страны, остальные доказательства оправдывали обвиняемого. Но суд все равно признал мужчину виновным. Однако в Страсбурге напомнили, что недостаточно просто направить за границу приглашение на заседание.

Сила одного

У Скоп’є відбулося дивне вбивство — молодий чоловік зупинив авто, застрелив водія та поранив пасажира — громадянина Албанії. Останнього поліція допитала відразу після того, як йому надали медичну допомогу. І чомусь так сталося, що серед фото потенційних підозрюваних, на яких вийшло слідство, опинився заявник у справі «Ziberi v. North Macedonia». Саме за тією світлиною жертва впізнала вбивцю.

Останнього затримали, і свідок ще раз підтвердив перед слідчим суддею та прокурором, що саме ця людина скоїла злочин. Під час обшуку в будинку поліцейські знайшли пістолет, тому не гаючись заарештували підозрюваного.

Невдовзі його обвинуватили в убивстві та замаху на вбивство, у суді прокурор клопотав про виклик свідка, який упізнав заявника. Проте той встиг повернутися на батьківщину, тому залучили Міністерство юстиції, яке у свою чергу звернулося до дипломатичних установ.

Утім, потрібно повернутися до заявника, який на засіданні стверджував, що не скоював убивства. Його поведінку охарактеризували як дезорієнтовану. Психіатр, присутній на слуханні як експерт, пояснив, що такий стан був зумовлений зниженням розумових здібностей. Через це виник сумнів у тому, що людина з такими особливостями могла піти за 9 км від дому, де якраз відбулося вбивство.

Водночас сусіди заявника, які також фігурували у справі як свідки, стверджували, що бачили чоловіка біля дому приблизно тоді, коли відбулося вбивство, відмітивши, що він зазвичай не долає великих дистанцій без супроводу. Після таких показань суд ще раз звернувся до Мін’юсту з проханням викликати ключового свідка. Розпочалася серія відкладених засідань в очікуванні візиту з Албанії, проте жодної інформації про сповіщення свідка не було.

Після 4 повісток без відповіді суд сказав, що зробив усе можливе, аби побачити й почути головного свідка, та визнав повноцінними доказами його показання слідчому судді. Утім, захисник заявника наполягав на тому, що судове рішення не може бути основане тільки заяві свідка й на тому, що необхідно провести перехресний допит.

Тому суддям нічого не лишалось, окрім виправдувального вироку. У рішенні написали, що на тілі обвинуваченого не було ніяких частинок нітратів, вогнепальна зброя, вилучена під час обшуку, не була знаряддям убивства, а відбитків пальців заявника на місці злочину не знайшли.

Проте апеляційний суд дійшов висновку, що перша інстанція неналежно оцінила слова свідка, тому змінила виправдання на обвинувачення. Покарання Амету Зібері призначили у вигляді примусового психіатричного лікування. Тоді він почав вимагати допиту ключового свідка, оскільки решта доказів указували на його невинуватість.

Урешті було констатовано, що показання відповідали закону про кримінальне судочинство, а отже, заявника засудили справедливо.

Вони не старались!

В Європейському суді з прав людини була представлена противага доказів «за» та «проти». На шальки терезів вини була покладена заява свідка про особу вбивці, його ідентифікація за фото та впізнання, проведене без адвоката. Інші факти свідчили про те, що в той час, коли відбулися вбивство й замах, заявника на місці злочину не було.

Неявку ключового свідка до судової зали представники заявника пояснювали тим, що той побоявся приїхати через жорстоке поводження, якого він зазнав з боку поліції під час слідства. Незважаючи на це, суд у будь-якому випадку відповідно до закону був зобов’язаний забезпечити присутність потерпілого на засіданні. Інакше доказ сили не має, а отже, заявник повинен бути виправданий.

Разом з тим представники уряду стверджували, що юстиція вжила всіх заходів у рамках своїх повноважень для забезпечення присутності свідка. До того ж суд, на їхню думку, зумів не порушити принципу рівності в процесі, давши обвинуваченому можливість викласти свою версію подій та мати адвоката, який міг бути присутнім на допиті свідка під час розслідування, але таким правом не скористався.

Висловлення своєї позиції судді ЄСПЛ розпочали з того, що §3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є аспектом права на справедливий судовий розгляд.

У практиці вже були прецеденти, коли заява свідка, який не був присутнім і допитаним у суді, використовувалась як доказ (справи «Schatschaschwili v. Germany», «Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom»).

Разом з тим неможливість виклику свідка виправдовує визнання його попередніх свідчень як доказів лише в окремих випадках. Тому спершу Суд мав установити, чи справді були докладені зусилля для пошуку свідка та чи спроби забезпечити його присутність на судовому засіданні не були «відчіпними».

Юстиція дійсно неодноразово намагалася викликати чи не головну дійову особу цієї справи, але безрезультатно. Проте ЄСПЛ уважав, що законники могли би попросити про міжнародну правову допомогу, аби свідок постав перед албанським судом. Та й сучасні технології дають змогу провести перехресний допит за допомогою відеозв’язку. Тому у Страсбурзі пристали на думку, що юстиція не спромоглася виправдати незабезпечення присутності свідка, визнавши його показання єдиним доказом на підтримку засудження заявника.

Відмову адвоката бути присутнім під час допиту свідка Суд пояснив тим, що захист не попередили, що свідок був іноземцем, тобто могли виникнути труднощі з комунікацією. Отже, захисник не міг передбачити, що цим самим утрачає можливість провести перехресний допит.

Наостанок судді згадали про ще один ефективний фактор противаги — стан здоров’я заявника — та визнали порушення його права на захист проти доказів з боку свідка. За нестаранні дії правосуддя А.Зібері отримає €2400. І, напевне, шанс на перегляд вироку.