Закон і Бізнес


Предложение предшествует согласию


№22 (1424) 08.06—14.06.2019
29381

Сам факт отсутствия заявления о намерении продолжать службу в органах полиции не может быть достаточным свидетельством того, что увольнение произошло правомерно. Такое заключение сделал ВС в постановлении №808/9137/15, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

17 квітня 2019 року                         м.Київ                               №808/9137/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — ШАРАПИ В.М.,
суддів: БЕВЗЕНКА В.М., ДАНИЛЕВИЧ Н.А. —

розглянув у відкритому судовому касаційну скаргу Особи 3 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.06.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016 у справі за позовом Особи 3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Запорізькій області, ГУ Національної поліції в Запорізькій області, МВС  про визнання звільнення безпідставним, визнання протиправним і скасування наказу, зобов’язання поновити на посаді.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. Особа 3 звернулася до суду з позовом до ГУ МВС в Запорізькій області, ГУ НП в Запорізькій області, МВС, в якому просила:

1.1. визнати звільнення Особи 3 начальником ГУ МВС без законної підстави;

1.2. визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУ НП від 5.11.2015 про звільнення Особи 3 в запас Збройних сил;

1.3. зобов’язати начальника ГУ НП поновити Особу 3 на роботі через прийняття на службу до поліції шляхом призначення за її згодою, яку вона надала й підтримує.

2. Постановою ЗОАС від 16.06.2016, яку залишено без змін ухвалою ДААС від 18.10.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. Особа 3 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Оріхівського районного відділу ГУ МВС.

3.2.Наказом ГУ МВС «По особовому складу» від 5.11.2015 згідно з пп.10 та 11 розд.ХІ закону «Про Національну поліцію» Особу 3 звільнено з органів внутрішніх справ з 6.11.2015 у запас ЗСУ за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що протягом визначеного законом «Про Національну поліцію» строку позивач не була прийнята на службу в поліцію й належних доказів на підтвердження виявлення нею бажання проходити службу в поліції та подачі відповідного рапорту судам не надано. Тому, на думку судів попередніх інстанцій, оспорюваний наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ відповідає пп.8—11 розд.ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про Національну поліцію», прийнятий правомірно, у зв’язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

5. Позивач подала касаційну скаргу на постанову ЗОАС від 16.06.2016 та ухвалу ДААС від 18.10.2016, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.1. Аргументи скаржника полягають у тому, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права. Скаржник наголошує, що суди належним чином не з’ясували ту обставину, чи виявлялося позивачем бажання проходити службу в поліції. Відповідач не виконав обов’язку щодо доказування правомірності оспорюваного наказу.

6. Відповідачі відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не подали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції

7. Конституція України

«Стаття 43. <…> Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення».

8. Закон «Про Національну поліцію» від 2.07.2015 №580-VIII.

9. Закон «Про міліцію» від 20.12.90 №565-XII (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

10. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою КМ від 29.07.91 №114.

11. Постанова КМ «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 №730.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги

12. Закон №580-VІІІ опублікований в газеті «Голос України» 6.08.2015, отже, набрав чинності 7.11.2015 (крім норм, визначених у п.1 розд.XI «Прикінцеві та перехідні положення»).

13. Тобто 3-місячний строк, протягом якого працівники міліції, що виявили бажання проходити службу в поліції, за умови їх відповідності вимогам до поліцейських, передбаченим законом №580-VІІІ, могли бути прийняті на службу в поліцію, закінчився 6.11.2015.

14. Враховуючи приписи пп.9—10 розд.XI «Прикінцеві та перехідні положення» закону №580-VІІІ та пп.«г» п.64 положення, працівник міліції міг бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справи через скорочення штатів виключно в разі відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції в 3-місячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, за умови відсутності можливості подальшого використання на службі.

15. Також відповідно до наведених норм закону №580-VІІІ працівник міліції міг бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських або шляхом видання наказу про призначення за його згодою, або за результатами проходження конкурсу.

16. Колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що в першому випадку формою волевиявлення особи слугувало надання згоди на призначення на посаду. При цьому наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва, оскільки згода особи, за своєю суттю, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу та своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

17. Така ініціатива є обов’язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до пп.«г» п.64 положення.

18. Що стосується другого з наведених вище випадків, то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

19. Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь у конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування п.10 розд.XI закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів.

20. Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов’язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Колегія суддів ВС не вбачає підстав відступати від зазначеної правової позиції.

21. Сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, якщо не було дотримано процедури звільнення, не може бути достатнім свідченням того, що звільнення у зв’язку зі скороченням штатів відбулося правомірно.

22. Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій послалися на неподання скаржником заяви (рапорту) про призначення в органах поліції, але не встановили факту надання або ненадання скаржнику пропозиції щодо призначення на посаду в органах поліції.

23. За змістом чч.1—2 ст.341 Кодексу адміністративного судочинства, суд касаційної інстанції переглядає рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. Отже, ВС як суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права інакше, ніж на підставі та в межах установлених ними фактичних обставин справи та/або самостійно їх установлювати.

25. Згідно з п.1 ч.2, ч.4 ст.353 КАС підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

26. З огляду на це касаційну скаргу Особи 3 слід задовольнити, постанову ЗОАС від 16.06.2016 та ухвалу ДААС від 18.10.2016 скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.344, п.2 ч.1 ст.349, ст.353, 355—356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

27. Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.

28. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.06.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016 у справі за позовом Особи 3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Запорізькій області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, МВС про визнання звільнення безпідставним, визнання протиправним і скасування наказу, зобов’язання поновити на посаді скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

29. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.