За намерение денег не берут
Само по себе указание кода места доставки товара не свидетельствует о фактическом пользовании такими услугами и не влечет возникновения обязанности по их оплате. Такое заключение сделал ВС в постановлении №907/399/1, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
22 квітня 2019 року м.Київ №907/399/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — Міщенка І.С.,
суддів: БЕРДНІК І.С., СУХОВОГО В.Г. —
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи — підприємця Особи 1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018.
Історія справи
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
1. Відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів «Про місця доставки товарів транспортними засобами» від 30.05.2012 №646 та наказу Державної митної служби «Про ведення переліку місць доставки» від 27.08.2012 №426 ТОВ «Термінал» на належній йому території за адресою: Закарпатська область, м.Тячів, вул. Промислова, 2 створено «місце доставки товару», яке до 21.03.2016 було включено ДМС до Переліку місць доставки товару з присвоєнням коду місця доставки 305-002-1-1.
2. Власним наказом від 20.02.2014 №3 позивач затвердив вартість послуг підприємства за місцем доставки товарів при митному оформленні вантажів у розмірі 300 грн. за одне митне оформлення та розмістив цю інформацію в місці доставки.
3. За період з 20.06.2015 до 21.03.2016 ФОП Особа 1 здійснив експорт товарів та оформив 223 митні декларації. При оформленні МД у графі 30 «місцезнаходження товарів» відповідач зазначив код 305-002-1-1, який відповідно до переліку ідентифікує місце доставки митних вантажів з ТОВ «Термінал», м.Тячів, вул. Промислова, 2.
Короткий зміст позовних вимог
4. У червні 2018 року ТОВ «Термінал» звернулося з позовом до ФОП Особи 1 про стягнення 66900 грн. заборгованості за послуги місця доставки митних вантажів (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
5. Позивач посилається на факт укладення між сторонами публічного договору щодо надання послуги «місця доставки митних вантажів», яке відбулося шляхом зазначення відповідачем у графі 30 оформлених ним у період з 20.06.2015 до 21.03.2016 223 митних декларацій належної позивачу території (з відповідним присвоєним кодом 305-002-1-1) як місця доставки вантажу з метою проведення щодо нього органом доходів і зборів митних формальностей у режимі експорту та подальшого користування відповідачем послугого «місце доставки митних вантажів» вартістю 300 грн. за кожне митне оформлення відповідно до кількості складених відповідачем МД.
Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій
6. Рішенням ГСЗО від 18.10.2018, залишеним без змін постановою ЗАГС від 27.12.2018, позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 66900 грн. заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів.
7. Суди попередніх інстанцій з посиланням на приписи ст.642 Цивільного кодексу встановили факт укладення між сторонами публічного договору щодо надання послуг «місця доставки митних вантажів», що відбулося шляхом добровільного замовлення відповідачем відповідної послуги — зазначення коду 305-002-1-1 у графі №30 МД та користуванні створеними позивачем згідно з вимогами законодавства умовами (благами) місця доставки вантажу на території ТОВ «Термінал» у м.Тячів, тобто користування послугами «митного терміналу» при здійсненні митного оформлення товарів в режимі експорт.
8. Аналізуючи вимоги стст.247, 248, 318, 321 Митного кодексу, суди дійшли висновку, що вантаж і транспортний засіб комерційного призначення до початку виконання митних формальностей у будь-якому випадку повинен бути розміщений у постійній чи тимчасовій зоні митного контролю, яка згідно з наказом Мінфіну від 30.05.2012 №646 розташовується на території місця доставки товару (у даному випадку — обрана відповідачем територія позивача). При цьому відповідачем не доведено виконання митних формальностей при вивезенні товарів за межі митної території України в спірний період поза місцем розташування митних органів, як і не доведено факту перебування його транспортних засобів із товарами під час виконання митних формальностей поза місцем доставки товарів 305-002-1-1 на території ТОВ «Термінал», яке вказане в митних деклараціях.
9. Спростовуючи заперечення відповідача проти факту надання послуг, апеляційний суд також зазначив, що наявність чи відсутність у законодавстві визначення поняття «надання послуг місця доставки митних вантажів» не ставиться в залежність до застосування ст.633 ЦК до спірних правовідносин, оскільки сторони діють вільно та на свій розсуд, самостійно визначають зміст, умови, порядок та правила надання послуг, які ними надаються, а обов’язки між сторонами виникають на підставі договору, що відповідає положенням ст.11 ЦК.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
11. Судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи ч.2 ст.258 та ч.4 ст.259 МК, відповідно до яких експортні вантажі доставляються до зони митного контролю лише в разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність їх пред’явлення, а в інших випадках переміщення товарів через митний кордон здійснюється без такого пред’явлення.
12. При цьому заповнення графи 30 митної декларації є обов’язковим реквізитом такого документа, що регулюється порядком, затвердженим наказом МФУ від 30.05.2012 №651. Проте сама собою обставина заповнення відповідачем графи 30 МД із зазначенням коду позивача не свідчить про фактичне користування послугами «місця доставки товару» та не має наслідком виникнення у відповідача обов’язку щодо оплати послуг, оскільки таке користування відбувається тільки в разі прийняття органом доходів і зборів рішення про проведення митного оформлення товару в місці доставки товару, до якого в цьому разі будуть доставлятися товари з метою їх пред’явлення митному органу.
13. Так, відповідач не користувався послугами позивача, оскільки в спірний період здійснення митного оформлення товарів та їх випуск за межі території України відповідно до вищевказаних положень законодавства відбувався без їх пред’явлення органу доходів і зборів за зазначеним у митних деклараціях місцем розташування товарів, що підтверджується листом Закарпатської митниці ДФС від 25.04.2018 №517/28/07-70-18 та роз’ясненням Державної фіскальної служби в листі від 1.08.2014 №1085/7/99-99-24-01-06-17 щодо практичного застосування ч.2 ст.258 МК.
14. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження змісту наданих ним відповідачу послуг, а саме: які саме послуги були надані, їх вид, перелік, характеристики та те, що такі послуги підпадають під ознаки діяльності щодо надання публічних послуг. У свою чергу відповідач відповідно до ст.642 ЦК не вчиняв жодних дій щодо акцепту публічної оферти позивача, а отже, між сторонами взагалі відсутні взаємовідносини з приводу надання послуг місця доставки товару, які б підпадати під правове регулювання публічного договору.
Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу
15. Відповідно до вимог митного законодавства з метою переміщення товару в режимі експорту відповідач обов’язково повинен був доставити такий товар у відповідну зону митного контролю, яка відображена в графі 30 митної декларації, тобто доставка товару до зони митного контролю передує заповненню декларації та її поданню митному органу. У зв’язку із чим користування обраною відповідачем послугою «місця доставки товару» з відповідним кодом відбувається щодо кожного випадку заповнення митної декларації.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій
16. Статтею 248 МК врегульовано, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування — з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
16.1. Відповідно до ч.3 ст.247 МК митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється в будь-якому органі доходів і зборів з пред’явленням їх цьому органу, якщо іншого не передбачено цим кодексом.
16.2. Інше передбачено в ч.2 ст.258 МК, відповідно до якої за рішенням органу доходів і зборів митне оформлення та випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до митного режиму експорту може здійснюватися без їх пред’явлення органу доходів і зборів, якому подано митну декларацію, заповнену у звичайному порядку. Рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред’явлення органу доходів і зборів або про необхідність такого пред’явлення приймається органом доходів і зборів на основі результатів аналізу ризиків у строк не більше ніж 4 робочі години з моменту прийняття митної декларації, заповненої у звичайному порядку відповідно до митного режиму експорту.
17. Відповідно до положень Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Мінфіну від 30.05.2010 №651 при декларуванні експортних вантажів відповідно до положень ч.2 ст.258 МК до графи 30 митної декларації вносяться відомості про зону митного контролю, до якої доставлятимуться товари з метою пред’явлення їх органу доходів і зборів, у разі прийняття відповідного рішення.
18. Поряд із цим згідно із ч.3 ст.320 МК, якщо за результатами застосування системи управління ризиками не визначено необхідності проведення митного огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митне оформлення та випуск цих товарів, транспортних засобів за рішенням митниці (митного посту) можуть бути здійснені без пред’явлення зазначених товарів, транспортних засобів митниці (митному поста) або з пред’явленням, але без проведення їх митного огляду.
19. Таким чином, експортні вантажі, що декларуються згідно із ч.2 ст.258 кодексу, доставляються до відповідної зони митного контролю лише в разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність пред’явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення цьому органу.
20. При цьому з огляду на вимоги порядку заповнення декларантом графи 30 митної декларації при переміщенні товарів митною територією України є обов’язковим, проте не є визначальним для митного органу, який приймає рішення про можливість випуску товарів без їх пред’явлення або про необхідність такого пред’явлення вже після прийняття належним чином оформленої митної декларації та за результатами застосування системи управління ризиками.
21. З огляду на наведені вище вимоги законодавства відповідач при оформленні митної декларації в будь-якому випадку зобов’язаний заповнити графу 30, вказавши ідентифікуючий код обраного ним із затвердженого митним органом переліку «місця доставки товару». Проте необхідність фактичної доставки відповідачем товару до зазначеного в графі 30 «місця доставки товару» залежить від того, чи буде прийнято відповідне рішення про необхідність пред’явлення (огляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органом доходів і зборів за результатами опрацювання митної декларації. В іншому випадку, тобто в разі прийняття органом доходів і зборів рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред’явлення, переміщення товарів через митний кордон здійснюється без їх доставки до вказаного в графі 30 «місця доставки товару».
22. За таких обставин ВС уважає обґрунтованими доводи відповідача в пп.11, 12 постанови та, відповідно, констатує помилковість висновків судів попередніх інстанцій в п.8 постанови щодо процедури митного оформлення товарів в режимі експорту, які переміщуються митною територією України.
23. Стосовно правової природи публічного договору та порядку його укладення ВС зазначає про таке.
24. Відповідно до чч.1, 2 ст.633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
24.1. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
25. У ч.1 ст.641 ЦК передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору й виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною в разі її прийняття.
25.1. Згідно із чч.1 та 2 ст.642 ЦК відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною й безумовною.
25.2. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
26. У даному випадку створення згідно зі встановленими вимогами «місця доставки товару» та включення його до затвердженого митним органом переліку з присвоєнням ідентифікуючого коду є публічною пропозицією (офертою) позивача щодо надання публічної послуги в розумінні ст.641 ЦК, якою може скористатися невизначене коло осіб, які здійснюють експорт товарів.
27. У той же час зазначення відповідачем коду території позивача в графі 30 МД є лише формальним виконанням ним вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації та свідчить тільки про намір скористатися такою послугою. Враховуючи встановлені спеціальним митним законодавством особливості митного оформлення товарів, факт безпосереднього прийняття відповідачем публічної пропозиції позивача залежить виключно від дій (рішення) третьої особи — органу доходів і зборів. Тобто фактичне споживання відповідачем публічної послуги може мати місце тільки в разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред’явлення йому товару для митного оформлення, оскільки в цьому випадку виконання митних формальностей відбуватиметься безпосередньо в місці доставки товару, яке зазначено в графі 30 МД.
28. Однак суди попередніх інстанцій зазначених особливостей як порядку митного оформлення товарів, так і пов’язаних з ним особливостей укладення між сторонами публічного договору не врахували, унаслідок чого помилково пов’язали факт укладення між сторонами договору виключно з обставиною зазначення відповідачем коду території позивача при оформленні митних декларацій та дійшли передчасних висновків про те, що відповідачем спожито запропоновану позивачем послугу в кількості, яка дорівнює кількості оформлених першим у спірний період митних декларацій. При цьому суди не з’ясували характеру та змісту послуги, оплати якої вимагає позивач, тобто в чому саме полягає споживання такої послуги.
29. Також, на порушення вимог ст.86 ГПК, при вирішенні спору суди не дослідили наявного в матеріалах справи листа Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 №517/28/07-70-18, зміст якого може вплинути на оцінку правової природи спірних правовідносин.
30. За таких обставин висновки судів у п.7 постанови є передчасними, оскільки зроблені без дослідження всіх зібраних у справі доказів у сукупності.
31. У зв’язку із цим доводи касаційної скарги в пп.13, 14 постанови ВС визнає обґрунтованими частково, оскільки в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
32. Отже, суди не дослідили всіх зібраних у справі доказів та не дали їм юридичної оцінки, а вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. На виконання приписів п.1 ч.3 ст.310 ГПК, такі рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
33. При новому розгляді справи суду з урахуванням зазначеного в пп.21, 27—29 постанови необхідно дослідити правову природу та зміст спірних правовідносин, за наслідками чого з’ясувати, чи відбулося укладення між сторонами публічного договору, якщо так, то які саме послуги були спожиті відповідачем та чи відповідає заявлена позивачем до стягнення сума позовних вимог дійсному обсягу спожитих відповідачем послуг.
Керуючись стст.300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, ВС
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ФОП Особи 1 задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 у справі скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.