Закон і Бізнес


МАФ в проезде


№19 (1421) 18.05—24.05.2019
8106

Конструкции, образующие арочное пространство, находятся в общей совместной собственности совладельцев всего многоквартирного дома и не подлежат выделению в натуре. Такое заключение сделал ВС в постановлении №554/7785/16-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

20 березня 2019 року                      м.Київ                           №554/7785/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О. (суддя-доповідач), СТУПАК О.В., УСИКА Г.І. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 6, Особи 7 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 23.01.2017 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13.03.2017.

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2016 року фізична особа — підприємець Особа 3 звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди у користуванні майном, яке є його приватною власністю, з боку відповідачів, а саме — елементами стаціонарної тимчасової споруди для реалізації друкованої продукції, які є невід’ємною складовою наскрізного проїзду за Адресою 1.

На обґрунтування позову посилався на те, що рішенням Полтавської міської ради від 22.07.2016 йому надано право на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на земельній ділянці площею 71,0 м2 за Адресою 1. Зазначав, що відповідачі перешкоджають йому в реалізації права власності, набутого законним шляхом, а тому позивач звернувся до суду.

Стислий виклад заперечень відповідачів та їхні позиції за зустрічним позовом

У жовтні 2016 року до суду подано зустрічний позов від відповідачів Особи 6, Особи 7, в якому вони просили заборонити ФОП Особі 3 розміщувати у наскрізному проїзді багатоквартирного будинку за Адресою 1 споруди для провадження підприємницької діяльності.

Відповідачі обґрунтовували заявлені вимоги тим, що вони є власниками квартир №№6, 23 у багатоквартирному будинку за Адресою 1. За рішенням Полтавської міськради від 22.07.2016 земельна ділянка площею 71 м2 виділена ФОП Особі 3 для ведення підприємницької діяльності — реалізації друкованої продукції. Відповідно до змісту цього рішення право на користування ділянкою у ФОП Особи 3 за цільовим призначенням (що є обов’язковим за законом) виникне від часу, коли буде розроблена та затверджена на наступній сесії Полтавської міськради технічна документація на цю земельну ділянку, а також після розроблення та затвердження в управлінні архітектури та містобудування Полтавської міськради паспорта прив’язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності. Зазначали, що позивач за первісним позовом має намір установити споруду для провадження іншого виду підприємницької діяльності — надання послуг кафе.

Стислий виклад заперечень проти зустрічного позову

ФОП Особа 3 зустрічний позов не визнав, просив суд відмовити в його задоволенні.

Короткий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Октябрського райсуду м.Полтави від 29.11.2016 позов ФОП Особи 3 залишений без розгляду.

Рішенням Октябрського райсуду від 23.01.2017 в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції керувався тим, що твердження про будівництво кафе в наскрізному проїзді будинку є припущенням з боку відповідачів, дозволи на будівництво кафе не надавалися ФОП Особі 3, тому підстави для заборони підприємницької діяльності відсутні. Позивачі за зустрічним позовом просили заборонити ФОП Особі 3 ведення підприємницької діяльності в наскрізному проїзді будинку, що є неможливим, оскільки рішення Полтавської міськради від 22.07.2016 про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності є чинним. Зазначеним рішенням ФОП Особі 3 дозволено розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у вигляді реалізації друкованої продукції.

Ухвалою АСПО від 13.03.2017 апеляційну скаргу Особи 6 та Особи 7 відхилено. Рішення Октябрського райсуду від 23.01.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що Особа 6 та Особа 7 не надали належних та допустимих доказів того, що дії ФОП Особи 3 неминуче призведуть до порушення прав відповідачів як співвласників багатоквартирного будинку, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Суд дійшов висновку про безпідставність твердження заявників про начебто намір ФОП Особи 3 побудувати на спірній земельній ділянці кафе, оскільки такі твердження не ґрунтуються на матеріалах справи та є надуманими. Суд також зазначив, що рішення Полтавської міськради від 22.07.2016 про надання ФОП Особі 3 права на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності — реалізації друкованої продукції на земельній ділянці площею 71,0 м2 за Адресою 1 не скасовано, недійсним не визнавалося та є чинним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 6 та Особа 7 просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов повністю.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що розпорядження майном, яке є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою усіх співвласників. Отже, дії позивача, який без згоди та дозволу власників почав облаштовувати об’єкт підприємницької діяльності у чужому майні, порушують вимоги законодавства. Заявники зазначили, що суди встановили, що ФОП Особа 3 має намір порушити права відповідачів, проте, усупереч вимогам закону, ухвалили рішення про відмову в позові. Також посилались на те, що суди безпідставно не надали належної оцінки показанням свідків, які підтвердили наміри щодо порушення позивачем прав відповідачів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив<…>.

ІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

<…> З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила ст.400 ЦПК, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов᾽язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права<…>.

IIІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВС перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Полтавської міськради від 22.07.2016 ФОП Особі 3 продовжено право на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності з реалізації друкованої продукції на земельній ділянці площею 71,0 м2 за Адресою 1.

Особа 6 та Особа 7 є власниками квартир у житловому будинку за Адресою 1.

Також суди встановили, що після отримання цього дозволу ФОП Особа 3 через своїх представників завіз будівельні матеріали та намагався здійснювати будівництво в наскрізному проїзді арочного простору будинку, перекривши доступ мешканцям будинку на вихід з наскрізного проїзду до центру міста, що створило їм незручності. У мешканців будинку виник конфлікт з представниками ФОП Особи 3, оскільки було порушено їхнє право на вільне пересування через наскрізний проїзд будинку. Позивач установив залізні ворота, якими перекрив вхід з обох боків до арочного простору будинку.

Не погодившись із цим, відповідачі та інші мешканці житлового буднику за Адресою 1 перешкоджали будівництву в наскрізному проїзді будинку, вважаючи, що там будується кафе, та зняли ворота, якими позивач заблокував вхід у наскрізний проїзд.

Після припинення будівельної діяльності та розблокування наскрізного проїзду відповідачі перешкод у користуванні майном позивачу не здійснювали.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК).

Згідно із ч.1 ст.316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК).

Статтею 319 ЦК передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК).

Статтею 386 ЦК встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до наведених норм зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливого порушення, які на момент подання позову відсутні або не настали, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушення його права у майбутньому.

Після настання порушення прав та законних інтересів власників вони мають право вимагати усунення будь-яких створених ним перешкод у користуванні своїм майном.

Так, за правилом ст.391 ЦК, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.369 ЦК співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно із ч.2 ст.382 ЦК усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несучо-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше від одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі держреєстрації таких прав.

Відповідно до ч.2 ст.383 ЦК власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

У чч.1 та 2 ст.5 закону «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки зі спільного майна багатоквартирного будинку.

Таким чином, конструкції багатоквартирного будинку, що утворюють його арочний простір, через який здійснюється наскрізний проїзд і прохід його мешканців, є спорудою загального користування, мають допоміжну функцію. Відповідно, конструкції, що утворюють арочний простір, перебувають у спільній сумісній власності співвласників квартир та нежитлових приміщень усього багатоквартирного будинку. Це майно не підлягає виділенню в натурі зі спільного майна такого багатоквартирного будинку будь-якій особі.

Наведене розуміння узгоджується з тлумаченням Конституції. Так, відповідно до рішення Конституційного Суду від 9.11.2011 №14-рп/2011 положення п.2 ст.10 закону «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Визначаючи правовий режим земельної ділянки, наданої позивачу для розташування на ній споруди для ведення підприємницької діяльності, Верховний Суд урахував, що, як встановили суди, вона розташована безпосередньо в межах арочного простору наскрізного проїзду будинку, тобто перебуває в межах зовнішнього периметру всього будинку.

Відповідно до ч.1 ст.42 ЗК земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 закону «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія — це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Земельна ділянка належить співвласникам житлового будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Таким чином, зазначений наскрізний проїзд багатоквартирного будинку не має самостійного правового та функціонального призначення, відмінного від тієї допоміжної функції, яку він виконує, забезпечуючи доступ до свого майна всім мешканцям квартир та користувачам нежитлових приміщень, які в ньому розташовані.

ВС виходить з того, що невід’ємною складовою суб’єктивного права власності на нерухоме майно є забезпечення вільного і безперешкодного доступу кожного власника до свого житла. Створення перешкод у доступі свідчитиме про порушення самого права власності в цілому.

Ураховуючи викладене, суди, усупереч зазначеним положенням закону, не перевірили доводів відповідачів про те, що позивач перешкоджає їм у користуванні наскрізним проїздом, який, за їхнім твердженням, належить до прибудинкової території спільного користування; не встановили, чи узгоджуються такі дії позивача із рішенням Полтавської міськради від 22.07.2016 та чи вчинені вони на тій території, яка відведена йому для здійснення підприємницької діяльності згідно із цим рішенням.

Крім того, суд першої інстанції. всупереч пп.1 і 2 ч.6 ст.130 ЦПК 2004 року, не вирішив питання про залучення до участі у справі Полтавської міськради, з приводу виконання рішення якої виник спір, яка виступає від імені власника зазначеної земельної ділянки, територіальної громади.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до ст.335 ЦПК 2004 року суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відповідно до пп.1, 3 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За правилами чч.4 та 5 ст.411 ЦПК, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв’язку з якими скасовано судові рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 6, Особи 7 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 23.01.2017 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 13.03.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.