Закон і Бізнес


Единичное предложение

Если государство выплатило компенсацию, определенную в нормативных актах, на другие выплаты рассчитывать не стоит


№17-18 (1419-1420) 09.05—17.05.2019
Лариса СВИРИНА
1485

Законодательные нормы изменчивы, а судебное решение не может гарантировать отсутствия таких изменений в будущем. Это в постановлении от 22.04.2019 отметил Верховный Суд, сославшись на практику Европейского суда по правам человека.


Одноразова виплата

У квітні 2016 р. ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції звернувся до суду з позовом проти управління соціального захисту населення виконавчого комітету міської ради. Вимоги обґрунтовував тим, що, виконуючи службові обов’язки стосовно ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із 1986 до 1991 р., у зоні іонізуючого випромінювання отримав шкоду здоров’ю та ІІ групу інвалідності довічно.

Громадянин наполягав, що відповідно до ст.1189 Цивільного кодексу, п.1 ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу в редакції 2004 р., Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 25.05.63, закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 №796-ХІІ він має право на відшкодування ядерної шкоди, завданої його здоров’ю. На момент подання позову, зазначав чоловік, відшкодування в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, передбачене в ч.2 ст.48 закону №796-ХІІ, не було. Тому просив стягнути з відповідача вказану шкоду в розмірі 62 тис. грн.

Рішенням першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. Суди зауважили, що УСЗН ВК міськради не є суб’єктом відповідальності за ядерну шкоду в розумінні положень закону №796-ХІІ, оскільки її взяла на себе держава.

Відповідно до положень закону №796-ХІІ у січні 1999 р. позивачу виплачено одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі 284 грн. Тому підстави для стягнення з відповідача коштів на користь позивача відсутні.

Зазначені вердикти позивач оскаржив до касаційного суду.

Спростування заявленого

Відмовляючи в задоволенні скарги, у постанові №377/287/16-ц ВС указав на таке.

Згідно зі ст.72 закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8.02.95 №39/95-ВР відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною. Остання настає незалежно від установлення вини оператора (установи, що експлуатує обладнання). Жодна особа, крім оператора, не несе відповідальності за ядерну шкоду.

У спеціальному законі №39/95-ВР ідеться про повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров’ю, втрату працездатності, завдану особам, постраждалим від Чорнобильської катастрофи, та зобов’язання компенсувати цю шкоду в повному обсязі. Таким чином, вирішуючи спір, суди дійшли правильного висновку, що УСЗН ВК міськради не є суб’єктом відповідальності.

Доводи касаційної скарги про те, що в січні 1999 р. ДСП «Чорнобильська АЕС» не виплатило позивачу одноразової компенсації в розмірі 284 грн., ВС розцінив як безпідставні, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Згідно з практикою ЄСПЛ законодавчі норми можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не є гарантією проти таких змін у майбутньому (рішення у справі «Великода проти України» від 3.06.2014).

Посилання в касаційній скарзі на неналежне застосування у справі положень Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду є необґрунтованими з огляду на таке. Характер відшкодування ядерної шкоди стосується не до цивільно-правової сфери, а соціального захисту, функції якого здійснює держава Україна.