Закон і Бізнес


Немотивированная рекомендация


№15 (1417) 20.04—26.04.2019
11299

ВС признал противоправным увольнение судьи с должности за определение о содержании под стражей участника массовых акций протеста. Такое заключение сделал ВС в решении №800/135/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Рішення

4 березня 2019 року м.Київ №800/135/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — МОРОЗ Л.Л.,
суддів: АНЦУПОВОЇ Т.О., ГІМОНА М.М., КРАВЧУКА В.М., СТАРОДУБА О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою Особи 2 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення від 23 березня 2017 року №592/0/15-17 «Про звільнення Особи 2 з посади судді Святошинського районного суду м.Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку», -

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2017 року Особа 2 звернулась до Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРП «Про звільнення Особи 2 з посади судді Святошинського райсуду за вчинення істотного дисциплінарного проступку» від 23 березня 2017 року №592/0/15-17.

Позов умотивований тим, що:

ВРП не мала повноважень ухвалювати рішення, що є предметом оскарження, оскільки дисциплінарне провадження фактично не існувало, так як було зупинене в силу закону, у зв’язку тим, що до суду було оскаржено рішення ВККС про рекомендацію ВРП внести подання про звільнення судді;

ВРП розгляд справи мала відкласти, оскільки на засідання Ради вона не з’явилась однак повідомила, що нею в судовому порядку оскаржено рішення ВККС від 4 липня 2016 року №1328/дп-16 про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення з посади судді з підстав, передбачених п.5 ч.5 ст.126 Конституції (за порушення присяги);

- рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, оскільки не зазначено який саме дисциплінарний проступок нею вчинено, а зазначено лише про висновки ВККС, викладені у рішенні №1328/дп-16;

- рішення прийнято без відповідного подання дисциплінарної палати.

ВАС ухвалою від 14 квітня 2017 року відкрив провадження в адміністративній справі, а ухвалою від 7 червня 2017 року зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №П/800/423/16 за позовом Особи 2 про визнання незаконним та скасування рішення ВККС №1328/дп-16.

За результатами розгляду справи №П/800/423/16 постановою ВАС від 24 травня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення ВККС №1328/дп-16.

Постановою ВС від 6 вересня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви ВККС про перегляд судового рішення в адміністративній справі №П/800/423/16.

<...> У поданому 17 жовтня 2018 року відзиві на позов ВРП просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що відсутні, встановлені ч.2 ст.57 закону «Про Вищу раду правосуддя», підстави для скасування оскаржуваного рішення, оскільки останнє прийнято повноважним складом, підписано членами, які брали участь в його ухваленні та містить посилання на визначені законом підстави для звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Зазначає, що у відповідності до приписів частини 3 статті 56 закону «Про Вищу раду правосуддя» Рада дійшла висновку про можливість розгляду питання про звільнення позивача в її відсутність.

Представник відповідача на спростування доводів позивача про відсутність у рішенні посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків вказує, що рішення містить такі посилання, зокрема, зазначено про не вчинення суддею Особою 2 дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, не встановлення доведеності наданих стороною обвинувачення доказів обставин, які свідчать про достатність підстав вважати про існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК. Згідно оскаржуваного рішення Радою встановлено, що дисциплінарне провадження щодо позивача проведено комісією з дотриманням процедури, передбаченої законом «Про судоустрій і статус суддів», а встановлені комісією факти щодо допущених суддею Особою 2 істотних порушень законодавства та аналіз дисциплінарної справи свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку та є підставою для її звільнення відповідно до п.3 ч.6 ст.126 Конституції.

У відповіді на відзив та в додаткових обґрунтуваннях позивач вказує аргументи, ідентичні зазначеним в позовній заяві, а також посилається на те, що судовими рішеннями у справі №800/423/16 (предметом у якій було рішення ВККС №1328/дп-16, покладене в основу оскаржуваного у даній справі рішення ВРП), встановлено, що рішення ВККС не містить вказівки та мотивів щодо будь-якої форми вини позивача при постановленні 19 лютого 2014 року ухвали про застосування запобіжного заходу щодо Особи 7, оскільки Особа 2, як слідчий суддя, була наділена повноваженнями застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою. У цій справі встановлено відсутність в діях Особи 2 ознак порушення присяги судді. Так, суди дійшли висновку, що комісія вийшла за межі своїх повноважень, оскільки мотивація рішення стосується виключно законності та обґрунтованості судового рішення, ухваленого позивачем.

При цьому, як зазначає позивач, необхідною умовою розгляду ВРП питання про звільнення судді з посади є наявність рішення ВККС про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, однак у даному випадку Рада незаконно розглянула таку рекомендацію ВККС, оскільки рішення ВККС щодо такої рекомендації скасовано в судовому порядку.

У запереченнях на відповідь на відзив ВРП вказує на необґрунтованість посилань позивача на висновки судів, зроблені у справі №П/800/423/16 та зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно прийнято у відповідності до норм закону «Про вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VІІІ.

В судовому засіданні представник відповідача також зазначила, що незважаючи на скасування в судовому порядку рішення ВККС, рішення ВРП є законним та обґрунтованим, оскільки Радою розглядались обставини, зазначені у зверненні народного депутата України VII скликання Особи 5 про вчинення дисциплінарного проступку суддею Святошинського райсуду Особою 2.

Суд заслухав пояснення учасників справи, з’ясував обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, дослідив докази, надані на підтвердження заявлених вимог та заперечень, і встановив таке.

Особа 2 постановою ВР від 20 лютого 2003 року №570-ІV обрана на посаду судді Святошинського райсуду безстроково.

До Вищої ради юстиції 3 жовтня 2016 року за вхідним №4427/0/8-16 надійшла копія рішення ВККС від 4 липня 2016 року №1328/дп-16 про застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання до ВРЮ про звільнення Особи 2 з посади судді Святошинського райсуду. Підставою для направлення рекомендації було порушення присяги, вчинене суддею Святошинського райсуду Особою 2 під час винесення постанови про застосування до підозрюваного Особи 7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у справі №759/2805/14-к.

За результатами розгляду рішення комісії та матеріалів дисциплінарної справи, ВРП дійшла висновку про наявність підстав для звільнення судді Особи 2 з посади судді Святошинського райсуду за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Так, у спірному рішенні вказано, що під час перевірки встановлено наступні обставини:

В березні 2014 року та лютому 2016 року до ВККС з Комітету з питань верховенства права та правосуддя ВР, а також із ВРЮ (відповідно до рішення ВРЮ від 10 грудня 2015 року №1003/0/15-15) надійшли звернення народного депутата України VII скликання Особи 5 в інтересах Особи 7 у яких депутат зазначав про порушення суддею Святошинського райсуду Особою 2 законодавства під час постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно громадянина Особи 7, який був учасником масових акцій протесту, а саме допустила порушення посадових обов’язків і присяги судді. Крім того, суддя без обґрунтування підстав відмовила у задоволенні заяви Особи 5 про взяття підозрюваного на поруки. Заявник вважає, що в ухвалі відсутнє обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу, оскільки застосовано його було лише на підставі матеріалів (протокол затримання, протокол огляду місця події та рапорт), наданих слідчим. Враховуючи наведене, заявник просив направити рекомендацію до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Особи 2 з посади у зв’язку з порушенням нею присяги судді при здійсненні правосуддя.

За результатами дисциплінарного провадження комісією встановлено, що 19 лютого 2014 року до Святошинського райсуду надійшло клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС в м.Києві Єльцова А.В., погоджене з прокурором прокуратури Святошинського району Кокошею М.М. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Особи 7 в рамках кримінального провадження №12014100000000373, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 лютого 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 КК, яке мотивовано тим, що 18 лютого 2014 року близько 9 години ранку невстановлені досудовим розслідуванням особи у кількості приблизно від 2000 до 5000 чоловік, до складу яких увійшов Особа 7, організували натовп для вчинення масових заворушень поряд із будівлею Верховної Ради, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які були заздалегідь підготовлені, для нанесення тілесних ушкоджень. Вказаними діями Особа 7 та інші невстановлені особи спричинили працівникам правоохоронних органів (загальною кількістю близько 160 осіб) тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. При цьому для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використали маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби. При цьому у клопотанні наголошено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється Особа 7, належить до категорії особливо тяжких, підозрюваний ніде не працює, в м.Києві та Київській області не зареєстрований та не має постійного місця проживання, може переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобігання наведеним ризикам застосуванням більш м’яких запобіжних заходів.

Зазначене кримінальне провадження №759/2805/14-к в порядку автоматизованого розподілу було передано на розгляд слідчому судді Святошинського райсуду Особі 2. За результатами розгляду якого ухвалою слідчого судді Особою 2 від 19 лютого 2014 року застосовано до підозрюваного Особи 7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів — до 18 квітня 2014 року включно.

Суддя Особа 2, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особою 7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:

- рапортом від 18 лютого 2014 року командира взводу №1 роти №4 ПКСМ ГУ МВС в м.Києві лейтенанта міліції Особи 10;

- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 18 лютого 2014 року;

- протоколом огляду місця події від 18 лютого 2014 року.

Крім того, суддя дійшла висновку, що у зв’язку із тим, що Особа 7 підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, може переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, то менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам. З тих самих підстав слідчим суддею Особою 2 було залишено без задоволення звернення сільського голови та громади с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області (місце реєстрації та проживання Особи 7) та заяви народних депутатів Особи 11, Особи 12, Особи 5 про взяття на поруки Особи 7.

В апеляційному порядку ухвалу слідчого судді Святошинського райсуду Особи 2 від 19 лютого 2014 року оскаржено не було, оскільки 22 лютого 2014 року відповідно до ухвали іншого слідчого судді Святошинського райсуду Макаренка В.В. задоволено клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС в місті Києві Єльцова А.В. та змінено підозрюваному Особі 7 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов’язання.

Ухвалюючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, та навести їх у мотивувальній частині ухвали.

Статтею 183 КПК визначено, що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.

Відповідно до статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор;

недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Частиною четвертою статті 193 КПК передбачено, що слідчий суддя, суд має право за клопотанням сторін або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, за висновками комісії вимоги закону суддя Особа 2 не виконала та постановила ухвалу, в якій єдиною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначила тяжкість злочину, інкримінованого підозрюваному Особі 7. Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя Особа 2 не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК, не було взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Луценко проти України» у рішенні від 19 листопада 2012 року та рішеннях від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України», а також від 9.07.2009 у справі «Мурен проти Німеччини» (Moorenv. Germany), від 27.02.2007 у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia).

Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Особою 2 вимог національного законодавства та практики ЄСПЛ.

За наведених вище обставин, ВРП зазначила, що дисциплінарне провадження щодо позивача проведено комісією з дотриманням процедури, передбаченої законом «Про судоустрій і статус суддів», а встановлені комісією факти щодо допущених суддею Особою 2 істотних порушень законодавства та аналіз дисциплінарної справи свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку та є підставою для її звільнення відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції, у зв’язку з чим 23 березня 2017 року прийняла рішення №592/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА 2 з посади судді Святошинського райсуду за вчинення істотного дисциплінарного проступку».

Судова колегія приходить до висновку про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС, та наявність підстав для його скасування у відповідності до частини 2 статті 57 закону «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII з огляду на таке.

Статтею 131 Конституції передбачено, що в Україні діє ВРП.

15 березня 2017 року було завершено реорганізацію ВРЮ у ВРП.

Відповідно до абзацу другого пункту 19 розділу 3 «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1798-VIII рішення ВККС про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, ВРП розглядає в порядку, встановленому главою 6 розділу II цього закону. За результатом розгляду ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції.

Таким чином, законодавець в законі №1402-VІІІ врегулював процедуру застосування дисциплінарних стягнень за результатами розгляду дисциплінарних справ, в тому числі тих, з приводу яких прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи до набрання чинності цим законом.

Отже, на виконання зазначених вище вимог законодавства, ВРП, на підставі висновку ВККС, здійснювала розгляд питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Особи 2.

Статтею 112 закону №1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції, а саме:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.

Суд критично ставиться до доводів позивача щодо неможливості розгляду ВРП питання про звільнення судді Особи 2 з посиланням на частину шосту статті 99 закону «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI, якою передбачено, що подання скарги до ВРЮ чи адміністративного позову до суду на рішення ВККС про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності зупиняє застосування дисциплінарного стягнення, оскільки на час передачі рішення ВККС (3 жовтня 2016 року) до ВРЮ закон №2453-VI втратив чинність.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до частини другої статті 57 закону №1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Розглядаючи адміністративну справу, суд виходить з того, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

З огляду на зазначене, враховуючи конституційні положення статті 55 Основного Закону і те, що вирішення спорів, що виникають за участю, зокрема, ВРП віднесено до юрисдикції адміністративного суду, при розгляді цієї справи суд не обмежився з’ясуванням лише визначених законом №1402-VIII підстав для оскарження і скасування рішення ВККС.

З урахуванням вимог закону №1402-VIII Суд дійшов висновку, що: 1) склад ВРП, який ухвалив оскаржуване рішення, мав повноваження його ухвалювати; 2) рішення підписали усі члени ВРП, які брали участь у кваліфікаційному оцінюванні і брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків, а саме — рішення містить посилання виключно на висновки ВККС, за яких остання прийняла рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Святошинського райсуду Кириленко Тетяни Валентинівни з підстав, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції (за порушення присяги). Однак, в оскаржуваному рішенні ВРП не зазначено мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

Перевіряючи обґрунтованість рішення ВРП щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та звільнення її з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 109 закону №1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани — з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани — з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя — з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї ж статті).

Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).

Частиною 9 статті 109 закону №1402-VIII передбачено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів:

1) суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

2) суддя вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження чи догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення;

3) установлено факт недоброчесної поведінки судді, у тому числі здійснення суддею або членами його сім’ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім’ї, законність джерел яких підтверджена; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим ним та членами його сім’ї майну і доходам; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди;

4) суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією;

5) суддя не виконав вимоги рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, ухваленого на підставі пункту 4 частини першої цієї статті, або за результатами кваліфікаційного оцінювання, призначеного відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, суддя не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді;

6) суддя умисно не подав декларацію доброчесності чи декларацію родинних зв’язків у встановлені строки або умисно задекларував недостовірні (в тому числі неповні) твердження у декларації доброчесності;

7) суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

У рішенні Конституційного Суду від 11 березня 2011 року №2-рп/2011 наголошено, що дотримання суддею присяги — його конституційно визначений обов’язок. Присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов’язання судді. Дотримання суддею своїх обов’язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з’їздом суддів 22 лютого 2013 року, визначено, що: суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1); суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини його поведінка була бездоганною (стаття 3).

Факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов’язками має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або грубого нехтування обов’язками, його наслідків, умислу судді у вчиненні відповідних дій.

Підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 закону №1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 закону №1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 закону №1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

За приписами статті 126 Конституції та статті 115 закону №1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

Дослідивши зміст оскаржуваного позивачем рішення ВРП, Суд зазначає, що воно є ідентичним рішенню ВККС від 4 липня 2016 року №1328/дп-16, не містить власних висновків щодо того, які саме дії судді Особи 2 свідчать про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку.

При цьому, Суд звертає увагу, що рішення ВККС від 4 липня 2016 року №1328/дп-16, покладене в основу оскаржуваного у даній справі рішення ВРП, було предметом оскарження в судовому порядку. Так, за результатами розгляду справи №800/423/16 постановою ВАС від 24 травня 2017 року, залишеною без змін постановою ВС від 6 вересня 2018 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення ВККС від 4 липня 2016 року №1328/дп-16.

У справі №800/423/16 суди дійшли висновку, що оскаржуване рішення не містить вказівки та мотивів щодо будь-якої форми вини позивача при постановленні 19 лютого 2014 року ухвали про застосування запобіжного заходу щодо Особи 7 Особа 2, як слідчий суддя була, наділена повноваженнями застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо Особи 7, який підозрювався у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років. У спірній ситуації позивач, обираючи строк тримання Особи 7 під вартою, використала передбачену статтею 197 КПК можливість. Судом було встановлено, що клопотання про застосування запобіжного заходу розглянуто слідчим суддею Особою 2 з участю підозрюваного та його захисників, а також прокурора, тобто з дотриманням вимоги статті 193 КПК про розгляд клопотання за особистої присутності підозрюваного. Приймаючи оскаржуване рішення №1328/дп-16, відповідач виходив з того, що в діях Особи 2 є ознаки порушення присяги судді, а саме — вчинення нею дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів в її об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий частини другої статті 32 закону «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на час постановлення ухвали від 19 лютого 2014 року)). Проте, відповідачем не доведено, що позивачем порушено присягу судді, оскільки не визначено всіх ознак цього складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчого судді стосовно сумніву в чесності та непідкупності судових органів. За наведених обставин, суди у справі №800/423/16 дійшли висновку, що комісія вийшла за межі своїх повноважень, оскільки мотивація рішення стосується виключно законності та обґрунтованості судового рішення, ухваленого позивачем.

Частиною 4 статті 78 КАС передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд бере до уваги, що в іншій адміністративній справі (№800/423/16) судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення ВККС №1328/дп-16 не містить вказівки та мотивів щодо будь-якої форми вини позивача при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу; ВККС не визначено всіх ознак порушення присяги, зокрема, обставин, які б свідчили про можливість сумніву в чесності та непідкупності судових органів; мотивація рішення стосується виключно законності та обґрунтованості судового рішення, ухваленого позивачем.

ВРП у своєму рішенні виходить із того, що встановлені комісією факти свідчать про вчинення суддею Особою 2 дисциплінарного проступку та є підставою для її звільнення.

Оскільки підставою для прийняття оскарженого у цій справі рішення ВРП є факти, встановлені комісією, а преюдиційним судовим рішенням спростовано ці факти, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість рішення ВРП.

Колегія суддів також враховує, що у зв’язку із скасуванням рішення ВККС, яке стало підставою для прийняття оскарженого у цій справі рішення ВРП, фактично були скасовані підстави, які стали передумовою для його прийняття.

З приводу доводів відповідача, що незважаючи на скасування в судовому порядку рішення ВККС, рішення ВРП є законним та обґрунтованим, оскільки Радою розглядались обставини, зазначені у зверненні народного депутата, суд зазначає таке.

Зазначені відповідачем звернення мали місце в березні 2014 року та лютому 2016 року і вони були адресовані ВККС.

При цьому, на час розгляду ВРП рішення ВККС пунктом 19 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1798-VIII було передбачено таке:

«Заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, передані ВККС Вищій раді правосуддя, розглядаються дисциплінарними палатами ВРП в порядку, встановленому цим законом. Перевірка заяви (скарги) на відповідність вимогам, визначеним на день її подання, здійснюється членом ВРП одноособово.

Рішення ВККС про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, ВРП розглядає в порядку, встановленому главою 6 розділу II цього закону. За результатом розгляду ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

Це означає, що у разі надходження до ВРП від ВККС рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади саме за результатом розгляду рішення ВККС.

З урахуванням встановлених обставин та відповідного правового регулювання, Суд дійшов висновку про обґрунтованість позову.

Проте, у позовній заяві Особа 2 просить задовольнити позовні вимоги шляхом визнання незаконним та скасування рішення ВРП.

Разом з тим, відповідно до ст.245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, незаконним же, за приписами наведеної статті та статті 264 цього кодексу, може бути визнаний нормативно-правовий акт.

З огляду на вказане, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241—246, 262, 266 КАС, ВС

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА 2 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя «Про звільнення Особи 2 з посади судді Святошинського районного суду м.Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку» від 23 березня 2017 року №592/0/15-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя на корить Особи 2 сплачений нею судовий збір в сумі 640,00 грн.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої палати Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.