Закон і Бізнес


Просветительское достоинство

Украинским ученым не доверяют из-за толерантности к списыванию среди студентов


№15 (1417) 20.04—26.04.2019
ТАМАРА ВОЛИНА
7079

Чтобы вернуть доверие к украинской науке, законодатель ввел термин «академическая добропорядочность». Он охватывает этические нормы и принципы, которыми должно руководствоваться отечественное просветительство. Но на пути выполнения предписания стоят весомые факторы.


Проблема — у світогляді

Коли іноземні партнери України вперше взяли участь у кваліфікаційному оцінюванні володарів мантій, їх уразив низький рівень загальних знань служителів Феміди з юриспруденції. Лише 20% досвідчених суддів змогли на відмінно впоратись із запропонованими тестовими завданнями. Аналізуючи побачене, експерти дійшли висновку, що коріння проблеми криється в українській правничій освіті. Проте хіба вітчизняні вищі навчальні заклади пропонують знання неналежної якості?

Долучитися до розмірковування над причинами проблеми запросили українських та іноземних освітян. Одне з перших запитань, яке поставили гості, потрапивши до Чернівецького університету (який на той момент активно сприяв підготовці та проведенню кваліфоцінювання суддів), стосувалося кодексу освітянської етики закладу. Тоді про такий звід правил українські освітяни почули вперше.

Сьогодні багато українських вишів мають власні стандарти академічної доброчесності. Однак запізнення, з яким Україна почала розвивати етичний бік освітянства, мало вельми негативні наслідки. Про них, а також про важливість цієї самої академічної доброчесності фахівці поговорили під час тематичного семінару, співорганізаторами якого виступили комітети з юридичної освітньої політики та з інтелектуальної власності Асоціації адвокатів України.

Дві перепони

Професор, віце-президент Української асоціації міжнародного права Ольга Буткевич високо оцінила ініціативу законодавця щодо закріплення поняття «академічна доброчесність» у ст.42 закону «Про освіту». Там указується, що під цим терміном слід розуміти сукупність етичних принципів і правил, якими мають керуватись учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або результатів наукових досягнень.

Водночас, переконана О.Буткевич, прописати термін у нормативному акті не означає впровадити його на практиці. Наразі, на думку доповідачки, на заваді вкоріненню освітянської етики стоять дві перепони.

Перша має соціальний характер і зумовлюється загальною толерантністю до списування, плагіату, присвоєння чужих досягнень, видавання чиїхось праць за свої. Ця терпимість тягнеться з 1990-х років, коли особи, яким удалося швидко збагатитися, вважали модним отримати науковий ступінь кандидата чи доктора наук. Ці забаганки виконували талановитіші, але менш заможні вчені за плату. Сьогодні такий підхід укоренився настільки, що науковці, замість розмірковувати над новими відкриттями, спрямовують свій потенціал на вигадування нових схем заробітку. Скажімо, окремі українські спритники, знаючи, що для отримання наукового ступеня необхідно мати статті в іноземних журналах, реєструють такі видання за кордоном та за досить пристойні гроші допомагають колегам виконати законодавчі вимоги.

Здавалося б, це має влаштовувати геть усіх осіб, утягнутих в орбіту освітянського процесу. Проте О.Буткевич переконана в протилежному. Передоплата за публікацію статті позбавляє редактора можливості відмовити в разі низької якості матеріалу або ж наявності таких порушень, як, скажімо, плагіат. А це у свою чергу знижує планку для української науки та підриває до неї довіру. О.Буткевич уважає, що плата за наукові статті братися не повинна.

Друга перепона полягає в загальному ставленні до плагіату. Вже те, що Україна тривалий час перебувала під санкціями за піратство в галузі авторського права, свідчить про толерантне ставлення суспільства до можливості привласнити чужі напрацювання. Негативні наслідки були продемонстровані громадськими організаціями, які взялися перевіряти дисертації осіб, котрі висували свої кандидатури на посади суддів чи посадовців. Виявилося, що величезна кількість робіт містить плагіат. Однак жоден з авторів не був притягнутий до відповідальності.

Очевидні переваги

Юридичний радник програми USAID «Нове правосуддя» Артем Шаіпов погоджується з тим, що недотримання академічних стандартів є величезною проблемою для вітчизняного освітянства. Утім, ця проблема актуальна не тільки для України. Іноземні ВНЗ, у тому числі й університети зі світовим ім’ям, також стикалися з проблемою списування та іншими шахраюваннями, на які йшли студенти, аби отримати гарну оцінку.

Наприклад, таке мало місце в Університеті Вашингтона та Лі в м.Легсингтоні (штат Вірджинія, США). Після громадянської війни, коли навчальний заклад очолив генерал Роберт Лі, до нього прийшли викладачі й повідомили, що перед екзаменуванням мають намір провести рейди серед студентів, аби відшукати шпаргалки. Генерал заборонив таку діяльність, оскільки сподівався, що студентство здатне самостійно встановити етичні норми та стежити за їх дотриманням.

Сьогодні це переконання поділяють у багатьох навчальних закладах як світу в цілому, так і України. Щоправда, обмовився А.Шаіпов, є винятки. Так, в одному зі львівських вишів адміністрація закладу всіляко заважає студентам прийняти етичний кодекс. Однак доповідач сподівається, що проблему через деякий час розв’яжуть. Адже і освітянським функціонерам, і здобувачам знань стає зрозуміло, що дотримуватись академічної доброчесності вкрай вигідно.

На думку спеціаліста проекту сприяння академічній доброчесності в Україні Американської ради з міжнародної освіти Яни Чапайло, переваги очевидні. Студенти, які воліють учитися чесно, надбають неоціненний багаж знань, що стане їм у пригоді під час пошуку роботи. А науковці, котрі категорично відмовляються від плагіату та присвоєння чужих досягнень, сформують наукове ядро, гідне поваги та наслідування. До того ж відмова від зазіхань на чужі напрацювання позбавить судової тяганини та вбереже гаманець від виплати чималих компенсацій.

 

ПРЯМА МОВА

Ольга БУТКЕВИЧ,
д.ю.н., професор кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Шевченка:

— Практично жодної справи щодо відомих плагіаторів не було доведено до кінця, а вчені, які виявляли плагіат, зазнавали різноманітних утисків, у тому числі й судового переслідування. На жаль, це толерувалось і толерується Міністерством освіти і науки.

Та плагіат є характерною проблемою не тільки для України. Так, лише в цьому році в Німеччині та Великій Британії з’явилися публікації про виявлення компаній, які виконують замовлення на написання наукових матеріалів. Тамтешні компанії роблять так само, як і в нас, — беруть роботи, написані іноземними мовами, перекладають, і програми, призначені для виявлення плагіату, виявити його не можуть.

Вікторія СОПІЛЬНЯК,
адвокат, патентний повірений, заступник керівника комітету інтелектуальної власності Асоціації адвокатів України:

— На перший погляд, нічого такого. Щось скопіював, скомпілював, захистив дисертацію, ніхто не побачив. Насправді ми маємо із цим боротися. Кожен студент і кожен викладач, які вбачають у цьому порушення законодавства України з інтелектуальної власності, мають реальні механізми захисту своїх прав, у тому числі й у судовому порядку. Якщо буде доведено, що копіюванням, компіляцією чи іншими видами запозичень було порушене авторське право, передбачений певний вид відповідальності.

До 22.07.2018 ним була компенсація за порушення авторського права. Після цієї дати розмір компенсації встановлюється в подвійному або потрійному розмірі витрат, які понесла б особа, якби придбавала об’єкт авторського права.