Закон і Бізнес


Эквивалент не возвращается


№13 (1415) 06.04—12.04.2019
4595

Если условиями договора четко предусмотрено предоставление денег в национальной валюте Украины, то такая же сумма и подлежит взысканию. Такое заключение сделал ВС в постановлении №757/21343/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

13 лютого 2019 року                      м.Київ                               №757/21343/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І. (суддя — доповідач), КОРОТУНА В.М., КРАТА В.І. —

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 4 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 21.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 12.12.2016,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року Особа 3 звернулася до суду з позовом до Особи 4 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просила стягнути з останнього 2215000 грн., що на момент подання позову до суду еквівалентно $100000.

Позовна заява мотивована тим, що між Особою 3 та Особою 4 31.10.2014 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідачу на безпроцентній основі кошти у розмірі 1340000 грн., що еквівалентно $100000, а відповідач зобов’язався повернути вказану суму коштів до 9.04.2015. Разом з тим відповідач свої зобов’язання за договором належним чином не виконав, суму позики не повернув.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського райсуду від 21.09.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 12.12.2016, позов Особи 3 задоволено.

Стягнуто з Особи 4 на користь Особи 3 кошти в сумі 2215000 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов’язання за договором позики щодо повернення коштів не виконав, у зв’язку із чим у нього утворилася заборгованість перед Особою 3, яка підлягає стягненню.

Оскільки у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума підлягає сплаті у гривнях та визначена за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2017 року Особа 4 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний договір позики є удаваним, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення договору позики від 31.10.2014 є насправді правочином щодо оплати процентів згідно з іншим договором позики від 15.12.2009. Відповідач заперечує факт отримання коштів у сумі 1340000 грн. від Особи 3 у присутності свідків Особи 5 та Особи 6.

У спірному договорі позики грошове зобов’язання виражене у гривні, а не в доларах США, тому суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи помилково застосували ч.2 ст.533 Цивільного кодексу.

<…>

Позиція Касаційного цивільного суду

Суди встановили, що 31.10.2014 між Особою 3 та Особою 4 укладено договір безвідсоткової позики, відповідно до якого позивач надала відповідачу в позику кошти в розмірі 1340000 грн., що на момент укладення договору еквівалентно $100000, а відповідач зобов’язався повернути цю суму до 9.04.2015.

Разом з тим станом на день звернення до суду з позовом відповідач свої зобов’язання за договором позики не виконав.

Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст.1049 ЦК передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач узяті на себе зобов’язання щодо повернення позики не виконав, у зв’язку із чим у нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову Особи 3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у зв’язку з неповерненням у визначений договором строк суми позики у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 1340000 грн., що еквівалентно $100000 (на момент укладення договору).

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, тому з Особи 4 на користь Особи 3 підлягає стягненню 2215000 грн., що на момент подання позову до суду еквівалентно $100000.

Колегія суддів не може повною мірою погодитися з такими висновками судів з огляду на таке.

Згідно з п.1 договору позики позикодавець (Особа 3) передала у власність позичальнику (Особа 4) на безпроцентній основі кошти в сумі 1340000 грн., що еквівалентно $100000.

Отже, згідно з умовами цього договору грошові зобов’язання позичальника виражені в національній валюті України — гривні з визначенням грошового еквівалента — долара США. З тексту договору вбачається, що гроші були отримані у гривні.

Враховуючи, що умовами договору чітко передбачено надання грошей в позику в національній валюті України, а саме — 1340000 грн., вказана сума і підлягає стягненню з Особи 4 на користь Особи 3.

Аргументи касаційної скарги щодо удаваності спірного правочину колегія суддів відхиляє, оскільки позовної вимоги про визнання договору позики недійсним Особа 4 не заявляла і це питання не було предметом перевірки суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо неправдивості показів свідків з огляду на їх зацікавленість у розгляді цієї справи зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо їх оцінки, що відповідно до положень ст.400 ЦПК перебуває поза межами повноважень ВС.

У п.3 ч.1 ст.409 ЦПК визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити його не передаючи справи на новий розгляд.

За таких обставин, враховуючи положення п.3 ч.3 ст.409 ЦПК, ч.1 ст.412 ЦПК, колегія суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Особи 4, скасування рішення Печерського райсуду від 21.09.2016 та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 12.12.2016 та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись стст.409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 21.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 12.12.2016 скасувати.

Позов Особи 3 до Особи 4 задовольнити частково. Стягнути з Особи 4 на користь Особи 3 грошові кошти в сумі 1340 000 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.