Закон і Бізнес


Памяти лучших

Их называют новаторами и мастерами и уважают прежде всего за преданность профессии


Саме Павло Євграфов був виконувачем обов’язків Голови Суду в найскладніший для нього час, коли діяльність юрисдикції блокували (кінець 2005 — середина 2006 року).

№12 (1414) 30.03—05.04.2019
АННА ЛЫНДИНА
6056

Судей, работавших трактористами, чтобы иметь возможность поступить в вуз, создававших украинское верховенство права с нуля, которые никому не должны были доказывать свою независимость, сегодня уже нет с нами. В КС вспомнили коллег и учителей, благодаря которым имеет силу багряная мантия.


Леонід Юзьков. Ініціатор

Майже 22 роки Конституційний Суд розвивали видатні українські правники. Лише завдяки зусиллям першопрохідців відбулося становлення окремого органу, хоча захист Основного Закону пропонували віднести до компетенції Верховного Суду. Але над КС у державі ніхто не може бути.

І довів це його перший Голова Леонід Петрович Юзьков. На зустрічі «Судді Конституційного Суду України: inmemoriam» про нього розповіли у першу чергу. Відкриваючи захід, Голова КС Станіслав Шевчук зауважив, що без пам’яті про минуле рух у майбутнє буде повільним. І справді, інколи необхідно згадати, як працювали і чого досягли ті, хто залишився в історії права.

Л.Юзьков очолив Суд, коли його, по суті, ще не було. Ще при першій спробі його формування у 1992 р. наполягав, що незалежність проголошено де-юре, а щоб вона була де-факто, потрібно багато працювати. Що й доводив на власному прикладі.

Створюючи Конституцію, він наполягав на безпосередній участі народу в законотворчому процесі шляхом референдуму, більше того, відстоював право на революцію.

Суддя КС у відставці Володимир Кампо, який мав честь працювати разом з Л.Юзьковим, згадує, що він ніколи не використовував мудровані слова, завжди говорив просто і геніально. А завдяки його розробкам з’явився Суд, покликаний забезпечувати права людини, до якого не дістатися політичному інтересу. Хоча дочекатися цього Л.Юзьков не встиг.

Петро Мартиненко. Реалізатор

Щоб потрапити до Конституційного Суду, він вирвався з колгоспу, працював на лісоповалі, відслужив на флоті, став найкращим студентом, потім аспірантом, поїхав викладати у далеку Африку.

Повернувся до Києва вже затятим конституціоналістом і, маючи за плечима статус визнаного науковця, довірену кафедру порівняльного правознавства у Київському національному університеті ім.Т.Шевченка та знання низки іноземних мов, працював у секретаріаті Верховної Ради, був запрошеним експертом Ради Європи. Також розробляв разом із соратниками Декларацію про державний суверенітет України та проект Основного Закону.

І згодом після конституційної ночі отримав призначення до КС. Петро Федорович, присвятивши себе служінню демократичному праву, продовжив відстоювати його перед владою. Зокрема, в одній зі своїх окремих думок зазначив, що відповідати Конституції мають не лише закони, а й проекти актів.

Його учень, суддя КС у відставці Віктор Шишкін, згадував, як у Мюнхені на вперше побаченому комп’ютері створювали закон про КС. При цьому відзначив, що конфронтаційних моментів у першому акті було менше, ніж у теперішньому.

Після роботи в КС П.Мартиненко продовжував розширювати свою наукову школу в Міжнародному Соломоновому університеті, а заснувавши Асоціацію суддів Конституційного Суду, об’єднав причетних до нього.

Станіслав Яценко. Криміналіст

Маючи досвід роботи в правоохоронних органах та адвокатурі, він прийшов до Конституційного Суду із дещо відмінними ідеями та принципами. Але юрисдикції вони стали в пригоді.

Станіслав Сергійович ще під час першої каденції давав відповіді на ті запитання, які сьогодні розв’язують його сучасники. Він наголошував, що відкликання подання до Суду тягне за собою закриття провадження. Адже якщо з матеріальної точки зору все зрозуміло — ініціатор забирає заяву, то з процесуальної — залишаються питання. Очевидно, тому, що коли вже КС зважує підстави для розгляду, значить, вбачає проблему, яку він не в змозі розв’язати.

Ще на початку роботи юрисдикції їй ставили тавро політичного органу, але С.Яценко зазначав: якби справи вирішувалися методами таких діячів, то Суд не був би потрібен. Але, так чи інакше, всі справи, які до нього потрапляють, мають суспільний або політичний характер і повинні вирішуватися суто юридично. Таку відповідь міг дати лише істинний конституціоналіст.

Згадуючи про батька, Ігор Яценко, який пішов його слідами, розповідає, що навіть після того, як батька прикула до ліжка хвороба, він продовжував писати наукові праці й був його головним критиком.

Олександр Мироненко. Натураліст

Йому видавалося, що юриспруденція має бути красивою, елегантною.

І разом з тим Олександр Миколайович говорив, що конституційна юстиція виходить за її межі. А от право є всесвітнім явищем. Безперечно, красивим і сміливим жестом стало написання першої окремої думки до першого рішення КС.

О.Мироненко відкрито заявляв про незгоду зі скасуванням смертної кари — гучною подією того часу. Говорив, що рішення приймається зарано і надто спонтанно. Наводив доволі слушні приклади становлення інституту превенції в історії, в якій добре розбирався. Можливо, така позиція пояснюється тим, що він, на відміну від колег, був доктором не юридичних, а філософських наук.

За численні описи історичних подій його охрестили Нестором Літописцем. Свого часу О.Мироненко вирішив дослідити й становлення конституційної юрисдикції. Хронологію її розвитку в різних країнах світу він друкував у виданні «Закон і Бізнес», пізніше із цих дописів створили окрему книжку.

Фундаментальні дослідження він поєднував з організацією роботи установи. Переймаючись більш швидким та ефективним розглядом справ, О.Мироненко запропонував тлумачити Основний Закон усім складом Суду, а подання розглядати палатами.

Павло Євграфов. Мораліст

Не кожен з родоначальників українського конституціоналізму мріяв про юридичний диплом. Павло Борисович дістався до Харківської юридичної академії після того, як йому стало нецікаво опановувати професію фізика-ядерника. І недарма: в інституті він став найкращим, лише йому на випускному вручили червоний диплом. Аспірантом мав змогу обрати одну з кафедр і зупинився на теорії права. Поки в один прекрасний момент не зупинили його — як безпартійного викладача, який спершу не хотів мати партійний квиток, а потім зрозумів, що йому, взірцевому та зірковому, не поспішають його вручати через його надмірну… прямолінійність.

ТДП, яку часто не сприймають студенти, П.Євграфов обрав недаремно. Його донька Єлизавета Євграфова розповіла: батько вважав, що саме ця наука вчить думати, хоча її сприймають як абстрактну.

Втілювати в життя ці фундаментальні принципи йому довелось у Криму, адже тоді в Києві та Москві ширилися сумніви щодо статусу півострова. Було вирішено проводити референдум, П.Євграфов наполягав на всеукраїнському, але в результаті відбувся загальнокримський.

Тільки от автономію тодішня влада республіки не сприймала й вирішила встановлювати свої правила, незважаючи на українську. П.Євграфов намагався правовими аргументами переконати політиків у їхніх хибних поглядах. І через ці хвилювання в нього просто на робочому місці стався інфаркт. Таку ціну майбутній суддя КС заплатив за налагодження відносин між представництвом Президента України в Криму й керівництвом півострова. Вже в Суді він знову стикнувся з порушеннями в АРК, доповідав у справі, що стосувалася зарахування загальнодержавних податків до бюджету півострова.

На посаду у КС він погодився тому, що міг там синтезувати мораль і право. Водночас вважав профільний акт недосконалим, адже документ не давав змоги досліджувати закони на ефективність та розглядати питання про конституційність та неконституційність виборів.

Олег Сергейчук. Сміливець

Він не боявся виносити вироки серйозним кримінальним авторитетам, які погрожували розправою, не боявся не брати від них хабарі. Адже Олег Анатолійович був надто принциповою людиною.

Пізніше, досягнувши піку кар’єри, на засіданні КС він єдиний у прямому ефірі заявив про тиск парламенту на суддів.

За свою неповну, перервану наглою смертю каденцію він був доповідачем у стількох справах і написав стільки окремих думок, скільки інші не встигали за весь період своєї роботи в Суді, як відзначив його колега та друг, суддя КС Михайло Гультай.

Про те, як нелегко йому було виконувати свої обов’язки, О.Сергейчук нікому не скаржився. Його старший з-поміж 4-х синів згадує, що, приходячи додому, всі проблеми батько залишав за дверима і по-справжньому відпочивав, тримаючи на руках наймолодшого сина.

Для родини його шлях професійними щаблями — предмет неабиякої гордості. О.Сергейчук на власному прикладі довів, що кар’єру можна побудувати чесно.

Усі згадані люди, йдучи із життя, не залишили після себе гучного визнання та шлейфу винагород. Зокрема, П.Мартиненко отримав заслуженого юриста тільки тоді, коли вже ніяк не могли не дати це звання. Та, мабуть, неприхильне ставлення влади свідчить про те, що дії цих юристів заважали політичним інтересам, а погляди спрямовувалися виключно в бік справедливості, яку вони прагнули інтегрувати в українські закони.

 

ЦИТАТИ

«Жоден народ світу не поважатиме документ, що має найвищу юридичну силу, в умовах відвертого його ігнорування з боку держави»

Леонід ЮЗЬКОВ,
перший Голова Конституційного Суду (1992—1995 рр.), д.ю.н., заслужений юрист України:

«Людина в цивілізованому світі має широкі права і свободи не тому, що вони проголошені Конституцією. Конституція проголошує ці права і свободи тому, що людина наділена ними від природи».

«Над Конституцією лише Бог».

«Прийняття нової Конституції — це не просто данина теорії державного будівництва, це швидше настійна вимога часу. Сьогодні ми маємо чітко виражену конституційну кризу. Її суть полягає у невідповідності між юридичною Конституцією і тими суспільними відносинами, які виникають внаслідок її реалізації чи нереалізації. Якщо реальність і Конституція збігаються, то остання є чинною, якщо ж ні — Конституція є фіктивною. Сталося так, що життя випередило закони».

Петро МАРТИНЕНКО,
суддя Конституційного Суду (1996—2001 рр.), к.ю.н., професор, заслужений юрист України:

«Я вірю не в принципи, а в силу аргументу. Дайте мені аргумент — і я відмовлюсь від своєї точки зору».

«Мені досі важко повірити, що я нарешті живу в країні, де конституційне право безпосередньо застосовується в судах, що зі сфери теоретичного усвідомлення цієї наукової дисципліни я перейшов до практичної реалізації її положень. І я щасливий, що дожив до цього часу».

«Запровадження інститутів демократії змусило перейти до загальнолюдської концепції конституційного права. Хоча іноді тим, хто тримає владу у своїх руках, невигідно ставити на перше місце саме ці питання з ідеологічних, так би мовити, міркувань. Існують також проблеми сприйняття Конституції у правосвідомості».

Павло ЄВГРАФОВ,
суддя Конституційного Суду (1997—2006 рр.), в.о. Голови КС (2005—2006 рр.), к.ю.н, заслужений юрист України:

«Конституційний Суд уходить до системи судової влади, яка має стримувати здійснення повноважень Президентом, парламентом і виконавчою владою. І в цьому роль КС дуже велика».

«Коли вигідно — рішення КС застосовують та виконують, коли невигідно — ігнорують. До речі, всі фрагменти, наведені в мотивувальній частині рішення КС разом з його резолютивною частиною, є обов’язковими для виконання».

«Слід відрізняти, де завершується верховенство права і починається розсуд судді. Можна говорити й у більш широкому сенсі про посадовий розсуд, коли керівник адміністративного органу, міністр чи керівник районної, обласної держадміністрації, органів місцевого самоврядування на свій розсуд говорить чи пише (як зазвичай це буває): ми, мовляв, не перебрали повноваження, а приймаємо таке рішення відповідно до Конституції чи закону. Але чи дійсно Конституція та закон наділяють їх повноваженнями вирішувати це питання? Вони діють на свій розсуд.

Узагалі питання суддівського розсуду повинне зайняти одне з поважних місць. Розсуд — це елемент переконання судді, його совість, його спроможність додержуватися закону, його праворозуміння. І все ж суддівський розсуд не може виходити за межі права, закону».

Станіслав ЯЦЕНКО,
суддя Конституційного Суду (1996—2002 рр.), д.ю.н., професор, член-кореспондент АПрНУ, заслужений юрист України:

«Слід запитати себе, чого ми прагнемо? Ми прагнемо позбутися суспільно небезпечних проявів, пов’язаних з порушенням законів. Чи вдасться нам їх уникнути? Звісно, ні. Чи можна досягти бажаної мети з меншими витратами? На мій погляд, так».

«Треба зіставляти тягар злочину з тягарем покарання. Брати до уваги особистість людини. Вічне питання: чому надати перевагу? Іншими словами, тягар злочину має бути адекватний тягареві покарання. Це, розумієте, мистецтво. Як, з одного боку, досягти мети з найменшими втратами для людини і з другого — зробити так, щоб не кортіло іншим».

Олександр МИРОНЕНКО,
суддя Конституційного Суду (1996—2005 рр.), д.ф.н., професор, член-кореспондент АПрНУ, заслужений діяч науки і техніки України:

«З року в рік авторитет єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні зростав, вплив на процеси право- і державотворення посилювався, що крок за кроком підвищувало до нього інтерес певного кола науковців і політиків».

«Процес утвердження КС як найважливішої інституції судового захисту Основного Закону, особливо з початком третього тисячоліття, протікає суперечливо і потребує чи не докорінної перебудови діяльності Суду.

«Жоден народ світу не поважатиме документ, що має найвищу юридичну силу, в умовах відвертого його ігнорування з боку держави».

Олег СЕРГЕЙЧУК,
суддя Конституційного Суду (2010—2016 рр.), заслужений юрист України:

«Здійснення конституційного правосуддя в умовах прямого впливу на суддів, посягання на їхній незалежний статус та фактичного кримінального переслідування майже всього діючого складу КС грубо підриває авторитет Суду та унеможливлює прийняття ним об’єктивних, неупереджених рішень. Це несе реальну загрозу несприйняття суспільством рішень Конституційного Суду як легітимних».