УДО: игра по четким правилам

Не противоречит ли пожизненное заключение положениям Конституции и правам человека?

На початок 2019-го у пенітенціарних установах перебувала 1541 особа, засуджена до довічного ув’язнення. Щороку таке покарання призначають 20—30 особам.

Александр ГОТИН, председатель комитета по вопросам антикоррупционной политики Национальной ассоциации адвокатов Украины, адвокат, к.ю.н.

17276

Могут ли осужденные к пожизненному заключению добиться смягчения наказания? И возможно ли через ЕСПЧ добиться отмены такого приговора? Эти вопросы в последнее время часто обсуждаются в среде юристов, поэтому рассмотрим определенные моменты.

Кому можуть скоротити строк

Для початку нагадаємо, що у Кримінальному кодексі передбачений механізм пом’якшення покарання, яке відбувають навіть за тяжкі злочини. Разом з тим існує такий інструмент, як помилування, котре здійснює Президент.

Очевидно, що на пом’якшення чи скасування покарання не можуть розраховувати всі засуджені, насамперед ті, хто скоїв особливо тяжкі злочини. Різних нюансів тут чимало.

Порядок та підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання регламентує ст.81 КК. Однією з передумов має бути те, що засуджений зразковою поведінкою довів своє виправлення.

УДЗ можуть застосувати після того, як засуджений відбув:

• не менш як половину строку, призначеного судом за злочини невеликої або середньої тяжкості (крім корупції) чи за необережний тяжкий злочин;

• не менш як 2/3 строку за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий;  також якщо особа раніше відбувала покарання за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову скоїла умисний злочин, за який засуджена до позбавлення волі;

• не менш як 1/2 строку за умисний особливо тяжкий злочин або строку за умисний злочин, якщо засуджений раніше звільнявся умовно-достроково та знову скоїв умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Пом’якшення покарання

Стаття 82 КК містить умови заміни строку, що залишився, більш м’яким покаранням. При цьому можуть навіть повернути право обіймати деякі посади чи займатися певною діяльністю.

Для цього теж є умови. Зокрема, засуджений повинен стати на шлях виправлення, а також відбути не менше ніж третину строку за нетяжкий чи середньої тяжкості злочин, не менш як половину — за корупційний середньої тяжкості чи умисний тяжкий злочин та не менше ніж 2/3 строку — за умисний особливо тяжкий злочин чи за злочин, якщо особа раніше звільнялась умовно-достроково та скоїла новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Варто пам’ятати: за скоєний після пом’якшення покарання новий злочин суд додасть невідбуте покарання до нового строку.

Отже, чинне кримінальне законодавство регламентує процедуру умовно-дострокового звільнення особи від відбування покарання залежно від ступеня й характеру скоєного злочину, особи правопорушника, а також з огляду на інші важливі для справи обставини.

Злочини проти людини та світовий досвід

Оскільки Конституцією людина, її життя, здоров’я, честь, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, цілком логічно, що за злочини проти життя та здоров’я людини встановлено найсуворіші види покарання, зокрема довічне позбавлення волі. Йдеться про відносно обмежений перелік особливо тяжких кримінальних правопорушень, які супроводжуються позбавленням людини життя.

У деяких країнах навіть тим, хто скоїв особливо тяжкий злочин, покарання можуть пом’якшити. Так, в окремих державах Євросоюзу існує можливість умовно-дострокового звільнення і при довічному ув’язненні.

Європейський суд з прав людини в деяких своїх рішеннях застеріг: щодо довічно засуджених може бути застосовано процедуру умовно-дострокового звільнення.

Посилаючись на ці рішення ЄСПЛ, окремі українські дослідники права припускають, що положення ч.1 ст.81, ч.1 ст.82 КК є неконституційними.

У Національній асоціації адвокатів України вважають, що деякі рішення ЄСПЛ про УДЗ для довічно засуджених не є безапеляційною підставою визнання положень стст.81 і 82 КК неконституційними. Адже кожна держава має право в межах своєї правової системи встановлювати ті регулятори й інструменти, які вважає необхідними для підтримання належного рівня правопорядку, а також визначати, які діяння вважаються кримінальними правопорушеннями та яке покарання та в якому обсязі слід застосовувати до правопорушників.

Сьогодні у 57 країнах світу, крім довічного позбавлення волі, застосовується смертна кара. Йдеться, зокрема, про США, Японію, Китай. При цьому кожен конкретний штат США сам визначає, чи застосовувати смертну кару: сьогодні до неї вдаються у 31 штаті. До слова, серед пострадянських країн смертна кара існує в Білорусі та Казахстані.

Навряд чи можна говорити, що США чи Японія не є цивілізованими країнами, хоча в їхніх правових системах довічне позбавлення волі та смертна кара є широко застосовуваними заходами юридичного впливу на громадян. Тож відсутність у профільних законах України норм про УДЗ довічно засуджених осіб не є свідченням надмірної, невиправданої кримінальної репресії або ознакою негуманістичної, недемократичної держави.

Безперечно, варто пам’ятати, що певні особи, які вчинили посягання на життя іншої людини, потенційно є небезпечними для громадян, держави, суспільства. Тому до таких правопорушників може бути застосовано довічне позбавлення волі.

Водночас існує й обов’язок держави забезпечити дотримання прав потерпілих від таких злочинів. Тим, хто втратив близьку людину, жодні правові механізми її не повернуть. А можливість умовно-дострокового звільнення винуватців щонайменше може вважатися наругою над потерпілими та пам’яттю про вбиту людину.

Позиція Євросуду

Зрештою, система кримінального правосуддя, яку обрала та чи інша держава (включно з переглядом вироків та організацією УДЗ), виходить за межі контролю, який ЄСПЛ установлює на європейському рівні.

Доречним буде згадати рішення від 12.02.2008 у справі «Kafkaris v. Cyprus», де ЄСПЛ чітко виклав свою позицію щодо аналізованої проблеми.

У п.97 цього рішення зазначено, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі, призначене дорослому злочинцеві, не суперечить ст.3 або якійсь іншій статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

А в п.98 ідеться про те, що при вирішенні питання, чи можна в конкретному випадку вважати довічне ув’язнення нескоротним, Суд прагнув визначити, чи були в довічно засудженого перспективи звільнення. Аналіз практики ЄСПЛ із цього питання свідчить: якщо національне законодавство передбачає можливість перегляду довічного ув’язнення з метою його пом’якшення, скорочення, припинення або умовно-дострокового звільнення арештанта, цього вистачає, щоб задовольнити вимоги ст.3 конвенції.

ЄСПЛ, проаналізувавши механізми помилування довічно засуджених на Кіпрі, де так само, як в Україні, немає закону про УДЗ для таких осіб, у рішенні «Kafkaris v. Cyprus» зазначив: президент Кіпру за рекомендацією генпрокурора може скасувати, скоротити або замінити будь-яке покарання, призначене судом. Тобто замінити довічне ув’язнення на коротший строк, а потім узагалі звільнити особу. Тож саме існування цього механізму є свідченням того, що вироки на Кіпрі не є нескоротними. А застосування УДЗ до довічно ув’язнених осіб — це виключна компетенція окремої держави.

Довічне не скоротити, але можна помилувати

Стаття 51 КК передбачає різні види покарань, зокрема позбавлення волі на певний строк та довічне ув’язнення. Тоді як у стст. 81 та 82 врегульовані питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни покарання більш м’яким. Ураховуючи, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі не належить до строкових, вказані норми не встановлюють можливості УДЗ та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

Водночас національне законодавство передбачає «перспективне звільнення» засуджених до довічного позбавлення волі (ст.87 «Помилування» КК). Механізм реалізації інституту помилування детально прописаний у Положенні про порядок здійснення помилування (затверджене указом Президента від 21.04.2015 №223/2015).

Довічно засуджена особа може подати клопотання про помилування після відбуття не менш як 20 років покарання. Актом про помилування покарання можуть замінити на позбавлення волі на строк не менш ніж 25 років (ч.2 ст.87 КК). Помилування має винятковий характер, коли через певні обставини стосовно засудженого може бути прийнято рішення про можливість його повернення в суспільство без шкоди для останнього.

Кількість засуджених, які сподіваються на пом’якшення або скасування покарання, чимала. Так, за 2018 рік до Адміністрації Президента було подано майже тисячу відповідних клопотань. Результат: глава держави помилував 14 засуджених. При цьому 5 осіб вийшли на волю, а 9 строки покарання суттєво зменшили.

Усі помилувані раніше до кримінальної відповідальності не притягалися. Крім того, як повідомляє сайт глави держави, 8 осіб з-поміж помилуваних — пенсійного віку. Також серед них була одна жінка, яку засудили до довічного ув’язнення більш як 20 років тому. Їй інкримінували подвійне вбивство.

Отже, існування альтернативних довічному позбавленню волі видів покарання й процедури помилування виключає порушення відповідних статей конвенції та Конституції.

При цьому держава може встановлювати такі правові регулятори й інструменти, які вважає необхідними для підтримання належного рівня правопорядку. Зокрема, може відмовитися від закріплення на законодавчому рівні інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особами, яким призначено довічне позбавлення волі.