Закон і Бізнес


Цензура на будущее

От КС ожидают отмены тотального запрета на кино от «агрессора»


№11 (1413) 23.03—29.03.2019
ЛЕВ СЕМИШОЦКИЙ
13193

В свое время в Верховной Раде решили опровергнуть пословицу, отрицающую возможность накинуть платок на каждый роток. Народные депутаты считают, что украинцам не следует смотреть киноленты, произведенные государством, с которым страна воюет. Абсолютно все — согласно с перечнем.


Табу за списком

Забороненими до трансляції в Україні виявилися й серіали, де знімався бодай один актор, котрого внесли до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці (не плутати із сайтом «Миротворець», бо цей список затверджується офіційним органом).

Відповідні зміни були внесені до законів «Про кінематографію» та «Про телебачення і радіомовлення» ще на початку 2015-го, але нардепи вчиталися в нього лише через 3 роки. Зокрема, коли під цензуру потрапив серіал «Свати», що свого часу викликало неабияке обурення в одного з нинішніх кандидатів у президенти.

Народні обранці збагнули, що в такий спосіб влада торує шлях до тотальної цензури в країні. Адже, як зазначено в поданні до Конституційного Суду, перелік запроваджує абсолютну заборону незалежно від змісту інформації, що поширюється особою, за ознакою лише причетності останньої до створення стрічок.

Власне зміст подання рясніє посиланнями на прецеденти Європейського суду з прав людини, де вказується на межі втручання держави у свободу вираження поглядів. Наприклад, що «закон не повинен допускати використання довільних обмежень, які можуть набувати форм непрямої цензури». Тобто послатися на наявність загрози нацбезпеці недостатньо: необхідно конкретизувати, у чому вона полягає, а також простежити зв’язок між формою вираження думок і такою загрозою.

Зрозуміло, що над юридичними тонкощами у 2015 р. ніхто не замислювався. Адже закон приймали швидше як політичний акт у руслі новітнього тренду про «державу-агресора». Але під заборону потрапили й будь-які інші стрічки за умови «створення позитивного образу» радянських органів державної безпеки тощо.

До речі, перелік «небезпечних» осіб чомусь затверджує не Рада нацбезпеки і оборони, а Міністерство культури. Станом на 6.03.2019 він містить 147 прізвищ без деталізації, у чому саме полягає їхня загроза.

Обмеження вимагають обґрунтування

У КС таки вирішили дослідити це питання ретельніше й минулого тижня відкрили відповідне провадження. Якщо суддям єдиного органу конституційної юрисдикції вдасться відкинути політичні питання, то правовий аналіз неодмінно приведе до очевидного висновку.

Так, згідно з принципами, яких дотримується Комітет з прав людини ООН, для запровадження тотальної заборони на певні твори потрібно довести, яку конкретно загрозу нацбезпеці вони несуть. Ще ширше принцип свободи вираження поглядів тлумачить ЄСПЛ. Зокрема, у частині наведення фактів, що свідчили б про відповідність обмежувальних заходів з боку держави «гострій суспільній необхідності».

Автори подання нагадують, що в рішенні від 15.05.2014 у справі «Тараненко проти Росії» ЄСПЛ наголосив: будь-які заходи, які перешкоджають свободі вираження поглядів, крім випадків підбурювання до насильства чи порушення демократичних принципів, роблять демократії погану послугу і навіть загрожують їй.

Так само неприпустимою, на погляд суддів зі Страсбурга, є заборона на майбутні твори, зміст яких був невідомим на момент винесення такого рішення. Проте ст.151 закону про кінематографію допускає саме «цензуру на майбутнє», оскільки не допускаються до прокату в Україні будь-які стрічки за участю певних акторів. Тобто незалежно від їх змісту та наявності реальних загроз нацбезпеці.

Зрозуміло, що у передвиборчий період Суд не наважиться оприлюднити рішення, що дискредитує провладну більшість у  парламенті та гаранта додержання Конституції, який підписав такий закон. Можливо, КС буде простіше зробити свій висновок, якщо до влади прийде той, хто зацікавлений у прокаті, зокрема, згаданого серіалу?