Обращение за справедливостью

Институт конституционной жалобы не создает инструмента для пересмотра окончательного решения

Тільки за цей рік у КС зареєстровано 193 конституційні скарги, з яких 110 визнані такими, що не відповідають вимогам закону за формою та підлягають поверненню.

Удовлетворение жалобы дает субъекту обращения право на пересмотр окончательного судебного решения за вновь выявленными обстоятельствами, но не гарантирует принятия отличающегося от предыдущего решения.

За зачиненими дверима

Упровадження інституту конституційної скарги стало знаковою новелою для українського законодавства.

Конституційною скаргою є письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції закону чи його окремих положень, який застосований в остаточному судовому рішенні у справі. Відповідна скарга надсилається до суду поштою або подається безпосередньо до секретаріату. Він у свою чергу невідкладно реєструє скаргу шляхом унесення інформації про неї до автоматизованої системи «Документообіг КСУ» та протягом одного дня здійснює перевірку скарги за формою на відповідність вимогам закону.

Стандарти скарги закріплені в стст.55, 56, 75 закону «Про Конституційний Суд України» та містять низку вимог. По-перше, вони стосуються  зовнішньої форми скарги, а саме — щодо необхідності подавати письмове клопотання.

Наступна вимога стосується змісту. У законі закріплено перелік відомостей, що обов’язково повинні міститись у скарзі. Третім важливим аспектом є дотримання вимог щодо суб’єкта права на конституційну скаргу. Ним може бути фіз- або юрособа, котра вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон суперечить Конституції.

Обов’язковими умовами прийнятності скарги також є вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту та дотримання встановленого строку на звернення — не пізніше ніж 3 місяці з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, в якому застосовано закон (його окрема частина). Водночас існує виняток — Суд може розглянути скаргу, подану з пропущенням строку, якщо визнає це необхідним з мотивів суспільного інтересу. Крім того, особа може поновити строк на звернення, висловивши в конституційній скарзі клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо такий пропуск відбувся з причин відсутності повного тексту остаточного судового рішення в особи.

Важливий етап

Остаточне судове рішення, в якому застосовано закон, конституційність котрого оскаржує суб’єкт, повинне бути таким, що набрало законної сили пізніше за 30 вересня 2016 року. Після перевірки секретаріатом конституційна скарга повертається фіз- чи юрособі в разі невідповідності вищезазначеним вимогам. А в разі відповідності — передається судді-доповідачу згідно з розподілом.

Одночасно секретаріат протягом 7 робочих днів готує попередній висновок про наявність підстав для відкриття конституційного провадження у справі або для відмови в цьому. Надалі секретаріат передає конституційну скаргу та попередній висновок судді-доповідачу.

Останній готує матеріали справи до слухання. Зокрема, дає доручення, надсилає запити, витребовує документи, матеріали, інші відомості, необхідні для забезпечення повноти розгляду справи та ухвалення рішення. На це йому дається 20 днів. Про завершення підготовки матеріалів справи до розгляду суддя-доповідач у справі повідомляє Голову Суду або його заступника.

Підготовчий етап закінчується постановленням ухвали про відкриття конституційного провадження у справі або про відмову в його відкритті. Ухвалу про відкриття провадження у справі постановляє колегія, а у випадку неодностайності колегії, при постановленні ухвали про відмову у відкритті — Сенат.

Інструмент для захисту

Розгляд справи по суті здійснює Сенат під час своїх пленарних засідань. Залежно від форми провадження (усного чи письмового) пленарні засідання можуть бути відкритими чи закритими. Рішення у справі Сенат ухвалює на закритій частині пленарного засідання. Станом на березень 2019 року жодного рішення у справах за конституційними скаргами КС ще не ухвалив.

З огляду на відсутність практики відкритими залишаються питання ефективності застосування інституту конституційної скарги як інструменту для захисту прав та інтересів особи. Оцінювати ефективність інституту конституційної скарги у вузькому розрізі захисту інтересів клієнта складно. Адже метою є встановлення неконституційності закону.

У випадку задоволення скарги та визнання Судом неконституційним закону чи окремих його положень індивідуально спрямованого результату не настане. Цей закон чи його положення втратять чинність для всіх, а не тільки для суб’єкта звернення. Задоволення скарги дає суб’єкту звернення право на перегляд остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами, але не гарантує ухвалення відмінного по суті рішення.

Предметом конституційної скарги може бути конституційність закону або його окремих положень, тобто норми чи групи норм. На своєму офіційному веб-порталі Суд також дав роз’яснення предметності конституційної скарги в пам’ятці для громадян та юридичних осіб про порядок внесення конституційних скарг до КС.

У цьому документі зазначено, що конституційна скарга подається виключно щодо відповідності Конституції закону України (його окремих положень). Дії чи бездіяльність органів державної влади, рішення судів до КC не оскаржуються. Єдиний орган конституційної юрисдикції не уповноважений здійснювати перегляд судових рішень, скасовувати їх, оцінювати правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також перевіряти судові рішення на відповідність Конституції та законам України.

Та, попри чіткі положення закону та роз’яснення Суду, серед списку зареєстрованих конституційних скарг можна побачити такі, предметні вимоги яких не відповідають завданням провадження за конституційною скаргою. Наприклад, щодо зобов’язання Дружківської міської ради вирішити питання про надання житлової субсидії, щодо незгоди з діями Центральної виборчої комісії та судовими рішеннями у справі, щодо дослідження обставин кримінального провадження та скасування рішень судів першої та касаційної інстанції, щодо перегляду кримінальної справи.

Тобто новий інститут не створює інструменту для перегляду чи скасування остаточного судового рішення. Суд за конституційною скаргою не перевіряє судового рішення чи його частини, не оцінює правомірності процесуальних дій учасників провадження чи дій органів державної влади. Предметом скарги є тільки питання конституційності закону чи його окремої норми, що була застосована судом в остаточному рішенні.

Забезпечення з власної ініціативи

Актуальним є також питання, яким шляхом піде практика у випадках, коли виконання остаточного судового рішення буде здійснено до розгляду конституційної скарги Судом. У законі закріплено механізм протидії виконанню остаточного судового рішення — забезпечення конституційної скарги. Його зміст полягає в тому, що при розгляді конституційної скарги Велика палата у виняткових випадках з власної ініціативи може видати забезпечувальний наказ, який є виконавчим документом. Підставою для цього є необхідність запобігти незворотним наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення. Єдиним передбаченим законом способом забезпечення є встановлення тимчасової заборони вчиняти певну дію.

Проте вжиття заходу забезпечення можливе тільки на стадії розгляду конституційної скарги, тобто після постановлення ухвали про відкриття провадження. Однак з моменту подання скарги й до відкриття провадження може сплинути від одного до кількох місяців. Часто такого часу достатньо для виконання судового рішення. Що в такому випадку робити особі, яка нехай навіть отримає позитивне рішення КС? Це наразі спрогнозувати складно.

Цікавим є також віднесення законом ініціативи вжиття заходу забезпечення до компетенції Великої палати КС, яка розглядає конституційні звернення та подання, але не скарги.

Інститут конституційної скарги однозначно є кроком уперед на шляху вдосконалення конституційного судочинства в Україні. Правом на звернення з питань конституційності законів наділено простих громадян, що створює додаткові гарантії існування правової держави. Та все ж поки що рано давати оцінку ефективності чи результативності реалізації права на звернення до КС «новоспечених» суб’єктів. Від того, яким шляхом сформується практика, залежить розвиток інституту конституційної скарги та можливості застосування його як інструменту для захисту прав та інтересів.