Закон і Бізнес


Не поделили Volkswagen


№10 (1412) 16.03—22.03.2019
10263

Один из супругов вправе требовать взыскания половины стоимости автомобиля, а не компенсации за выплаченный за него кредит. Такое заключение сделал ВС в постановлении №643/4589/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

9 січня 2019 року                      м.Київ                          №643/4589/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КРАТА В.І. (суддя-доповідач), КУРИЛО В.П. —

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 3 на заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 18.02.2016 та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18.10.2016,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Особа 2 звернувся з позовом до Особи 3 про поділ спільної сумісної власності подружжя.

Позовна заява обґрунтована тим, що 5.06.2004 позивач зареєстрував з відповідачем шлюб, який розірвано рішенням Київського райсуду м.Харкова від 24.09.2014.

Під час шлюбу сторонами за спільні кошти був придбаний автомобіль марки Volkswagen Polo 2013 року випуску, зареєстрований на відповідача. Зазначений автомобіль був придбаний сторонами за кредитним договором, укладеним між Особою 3 та ТОВ «Порше мобіліті» терміном на 5 років. Усі витрати на оплату автомобіля та періодичні платежі за кредитним договором сторони робили разом за взаємною згодою до розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу відповідач самостійно, без згоди позивача, забрала автомобіль в особисте користування, згодом він був відчужений відповідачем без відома позивача. На момент розірвання шлюбу кредит погашений не був. У зв’язку із цим, на думку позивача, поділу між подружжям повинні підлягати кошти, сплачені ними в рахунок погашення боргових зобов’язань у період перебування в шлюбі.

У зв’язку з тим що спірне майно було придбано під час шлюбу, а відповідач добровільно відмовляється компенсувати позивачу його частку в спільному майні, позивач із урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати автомобіль Volkswagen Polo спільною сумісною власністю подружжя; стягнути з відповідача на його користь 1/2 частку коштів, які були внесені подружжям за спірний автомобіль у період сумісного проживання, а саме — 61107,92 грн.

Заочним рішенням Московського райсуду від 18.02.2016 позов Особи 2 задоволено. Визнано спірний автомобіль марки Volkswagen Polo спільною сумісною власністю подружжя. Стягнуто з Особи 3 на користь Особи 2 1/2 частку фактично сплачених коштів за автомобіль за кредитним договором у розмірі 61107,92 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, кошти в розмірі 122215,85 грн., сплачені подружжям у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у період перебування в шлюбі, також є спільним майном подружжя та підлягають поділу між сторонами.

Рішенням АСХО від 18.10.2016 заочне рішення Московського райсуду від 18.02.2016 змінено, у задоволені позовних вимог Особи 2 про визнання автомобіля марки Volkswagen Polo спільною сумісною власністю подружжя відмовлено. В іншій частині заочне рішення Московського райсуду від 18.02.2016 залишено без змін.

При скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив із того, що 1.04.2015 спірний автомобіль був знятий з реєстрації в ДАІ та відчужений відповідачем. Таким чином, на час ухвалення рішення право власності на спірний автомобіль відповідно до п.1 ч.1 ст.346 ЦК за сторонами було припинено. У частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1/2 частки фактично сплачених коштів за автомобіль за кредитним договором у розмірі 61107,92 грн. апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та виходив з того, що у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один з них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя й не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість ураховується при поділі. Захист майнових прав другого з подружжя може бути вчинений шляхом компенсації йому 1/2 частини фактично сплачених коштів за автомобіль.

У листопаді 2016 року Особа 3 подала касаційну скаргу на заочне рішення Московського райсуду від 18.02.2016 та рішення АСХО від 18.10.2016, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення коштів за автомобіль у розмірі 61107,92 грн. скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не була належним чином повідомлена про судове засідання в суді першої інстанції, призначене на 18.02.2016. Суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що, «виходячи з норм стст.57, 61, 70 СК, спільною сумісною власністю чоловіка і дружини є виключно та частка майна, кредит за яку був сплачений подружжям за час перебування в шлюбі». Суд правильно зазначив, що спірний автомобіль є об’єктом права сумісної власності подружжя, але зробив хибний висновок, що «кошти, сплачені подружжям у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у період перебування в шлюбі такою є спільним майном подружжя та підлягають поділу між сторонами». Висновки судів про те, що відповідач повинен відповідно до ч.2 ст.364 ЦК компенсувати позивачу 1/2 частину фактично сплачених коштів за автомобіль суперечить точному змісту цієї норми закону, оскільки співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Отже, вказана норма закону передбачає право співвласника отримати від іншого співвласника грошову або іншу компенсацію саме вартості його частки в спільному майні, а не частку фактично сплачених за це майно коштів. Суди не встановили вартості спірного автомобіля та помилково зазначили, що від був придбаний за кредитним договором. Спірний автомобіль придбаний за договором купівлі-продажу від 14.02.2013, а не за кредитним договором. Суд не дослідив документів, що підтверджують факт придбання автомобіля вартістю 157020,60 грн. Також не досліджені квитанції та платіжні доручення про сплату тіла кредиту та процентів за користування кредитом на загальну суму 317819,61 грн., які були сплачені відповідачем на користь ТОВ «Порше мобіліті» на виконання кредитного договору. За час спільного проживання з позивачем до розірвання шлюбу у вересні 2014 року відповідач сплатила за кредитом за автомобіль 64711,05 грн., а за час окремого проживання після припинення шлюбних відносин із жовтня 2014 року відповідач самостійно за рахунок власних коштів виплатила ще 253108,56 грн. боргових зобов’язань за кредитним договором, який укладався в інтересах сім’ї. Крім цього, не враховано правової позиції Верховного Суду України у справі №6-486цс16.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення Особа 3 оскаржує в частині стягнення коштів за автомобіль у розмірі 61107,92 грн. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.01.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою ВСС від 26.04.2017 справу призначено до розгляду.

<…> Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що з 5.06.2004 до 24.09.2014 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського райсуду 24.09.2014.

За час шлюбу 18.02.2013 сторони придбали автомобіль марки Volkswagen Polo, який зареєстровано на відповідача. Автомобіль був придбаний сторонами за кошти, отримані за кредитним договором від 18.02.2013, укладеним між Особою 3 та ТОВ «Порше мобіліті» строком на 5 років, тобто до 18.02.2018. Основна сума кредиту становить $12638,50, що дорівнює на час укладання договору 102063,39 грн. та додатково $5372,25, що дорівнює 43730,10 грн.

Суди на підставі наданої ТОВ «Порше мобіліті» копії кредитного договору від 18.02.2013 встановили, що при придбанні автомобіля було сплачено первісний внесок у розмірі $6751,50, що на той час становило 54953,14 грн., що за курсом $1 = 8,14 грн., як зазначено в договорі. Згідно з розрахунком ТОВ «Порше мобіліті» щодо сум погашеної заборгованості за період з 18.02.2013 до 24.09.2014, тобто до розірвання шлюбу, кредит не був погашений у повному обсязі, сума сплаченої заборгованості становить 67262,71 грн.

Суди на підставі відповіді Управління ДАІ ГУ МВС у Харківській області від 22.06.2015 встановили, що транспортний засіб марки Volkswagen Polo 1.04.2015 був знятий з реєстраційного обліку для реалізації та на цей час Особі 3 не належить.

При задоволенні позовних вимог у частині стягнення 1/2 частки фактично сплачених коштів за автомобіль суди зробили висновок, що в результаті укладення кредитного договору №50007631 від 18.02.2013 між ТОВ «Порше мобіліті» та Особою 3, яка перебувала в шлюбі з позивачем та діяла в інтересах сім’ї, подружжям набуто право спільної сумісної власності на автомобіль марки Volkswagen Polo. Захист майнових прав другого з подружжя може бути вчинений шляхом компенсації 1/2 частини фактично сплачених коштів за автомобіль.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком з таких підстав.

Тлумачення ст.61 СК свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

У постанові Великої палати ВС від 21.11.2018 у справі №372/504/17 зроблено висновок, що «у ст.60 СК закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст.368 ЦК. У ч.1 ст.70 СК встановлено, що в разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (чч.1, 2 ст.71 СК), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 ЦК).

У постанові ВС у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3.10.2018 у справі №127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого та у зв’язку із цим — неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв’язку з припиненням її права на спільне майно.

На момент звернення Особи 2 з позовом про поділ спільної сумісної власності подружжя набутий сторонами у справі за час перебування в шлюбі спірний автомобіль Volkswagen Polo, відчужений відповідачем у справі на користь третьої особи. Особою 2 заявлено позовні вимоги саме про стягнення з відповідача на його користь 1/2 частини коштів, які були фактично сплачені подружжям за спірний автомобіль у період шлюбу.

Тому позивач управі вимагати стягнення з відповідача 1/2 частини вартості спірного автомобіля, а не стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям було набуте спільне майно в період шлюбу.

Аналогічний висновок зроблений в постанові ВС у складі колегії суддів другої судової палати КЦС від 12.12.2018 у справі №607/4701/13-ц.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення в частині стягнення коштів за автомобіль у розмірі 61107,92 грн. постановлено без додержання норм матеріального права. У зв’язку з наведеним колегія суддів уважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів за автомобіль у розмірі 61107,92 грн.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідачем було сплачений судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення в розмірі 275,61 грн., за подання апеляційної скарги — у розмірі 640,21 грн. та за подання касаційної скарги — у розмірі 733,30 грн., а тому з позивача Особи 2 на користь відповідача Особи 3 підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.

Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 18.02.2016 та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18.10.2016 в частині позовних вимог Особи 2 до Особи 3 про стягнення коштів за автомобіль у розмірі 61107,92 грн. скасувати.

Відмовити в задоволенні позову Особи 2 до Особи 3 про стягнення коштів за автомобіль у розмірі 61107,92 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 18.02.2016 та рішення Апеляційного суду Харківської області від 18.10.2016 в частині стягнення коштів за автомобіль у розмірі 61107,92 грн. утрачають законну силу й подальшому виконанню не підлягають.

Стягнути з Особи 2 на користь Особи 3 1625,11 грн. судових витрат, понесених на сплату збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.