Закон і Бізнес


Full House по противоправности

Как КАС попытается предотвратить нарушение принципа справедливого рассмотрения


№7 (1409) 23.02—01.03.2019
Вероника ВОЛИК
3015

Представители админюстиции возмущаются нарушением прав человека внутри их юрисдикции. Иногда их влечет за собой обязанность следовать противоречивой норме, а иногда три несправедливых решения, критикуемые в Страсбурге. Есть мнение, что изменить ситуацию можно, удовлетворяя отдельные требования заявителей.


З упевненістю у вчорашньому дні

На круглому столі для представників адміністративної юрисдикції спостерігалась увага до страсбурзьких новинок. Але роботу над помилками вирішили провести на основі минулорічних рішень Європейського суду з прав людини, які невдовзі мають стати трансформаторами національної судової практики.

Сьогодні той, хто не посилається на міжнародну юрисдикцію, вважається таким собі фахівцем. Голова КАС Михайло Смокович стверджує, що у 90% випадків трапляються згадки про Страсбург. Найбільше європейськими прецедентами оперують не арбітри, а скаржники, згадуючи у процесуальних документах протиукраїнські та інші рішення. Хоча через труднощі перекладу не всі опанували цінну практику, адже посилатися на незатверджений, неавтентичний варіант перекладу не можна, що, знову ж таки, призводить до порушення прав людини.

Самі ж судді поповнюють свої знання за допомогою інформаційних листів з Мін’юсту. Втім, вони прагнуть оперативніше відстежувати потрібні рішення, хоча дієвого механізму для цього не знайшли. Адже випадки, що стосуються порушення ст.6 конвенції, не можна відфільтрувати за видами юрисдикції, а перебирати даними з HUDOC законники часу не мають.

Водночас незалежним судом, як ухвалив Конституційний суд ФРН, може вважатися лише той, який здатний забезпечити належний судовий розгляд. Звідси запитання: наскільки незалежним може вважатися, наприклад, Верховний Суд при вирішенні питань, пов’язаних із Вищою радою правосуддя, якщо остання може позбавити мантій його представників?

Зразкові, пілотні й просто істотні

Якби не ситуація на сході, впевнений заступник міністра юстиції Іван Ліщина, заяв до Євросуду було б у рази менше. Тоді Україна скаржилася б на порушення прав людини нарівні, наприклад, з Італією, що могло б свідчити про непоганий рівень життя.

Він акцентував увагу на важливих рішеннях у таких справах, як «Осовська та інші проти України» від 28.06.2018 та «Назаренко проти України» від 3.07.2017, де йдеться про пенсійне питання. Разом з тим рішення у справі «Цезар та інші проти України» від 13.02.2018, яке стосується того ж предмета, для громадян, котрі перебувають на непідконтрольних територіях і не мають можливості звернутися до національної юстиції, не принесло бажаного результату.

І.Ліщина згадав і про скарги, над контраргументами щодо яких нині працює. Він вважає, що через рішення національної юстиції робити це вкрай складно. Наприклад, уповноваженому у справах ЄСПЛ доведеться захищати позицію судів, які відмовили заявниці, визнавши її неналежною позивачкою, як убачається, безпідставно.

Подекуди до Страсбурга надходять справи, зумовлені прикрими помилками або несприятливим збігом обставин. Як справа «Гаврилов проти України», де причиною розгляду, за словами І.Ліщини, стали «ігри канцелярії». Разом з тим, якщо справа потрапляє до ЄСПЛ, у цьому, на думку посадовця, винна кожна інстанція, а не окрема ланка.

Деякі казуси можна назвати антиприкладом поведінки суддів. Через зміни в порядку розгляду одна зі справ змінила цивільну, адміністративну та господарську юрисдикцію і врешті опинилась у Страсбурзі. «Майже full house», — відзначив І.Ліщина. Проте в нових ідеях законодавця немає виправдання для даремно витраченого часу позивача.

Шпаргалки у прецедентах

Відповіді на запитання суддів можна знайти безпосередньо у позиціях ЄСПЛ. Рішення від 25.09.2018 у справі «Денисов проти України» суддя КАС Тетяна Анцупова назвала хрестоматійним та ключовим, адже саме в ньому поставлені крапки над багатьма «і».

Виявилося, що дилему зі співіснуванням ВС та ВРП вирішено у справі «Ramos Nunes de Carvalho e Sá v. Portugal» (рішення від 6.11.2018). Суд зазначив: лише той аргумент, що ВРП — це каральний орган для суддів, не слугує доказом упередженості останніх у розгляді справ щодо перших.

Втім, як зауважив суддя КАС Олександр Прокопенко, у тих справах про ВРП, які розглядає Велика палата Верховного Суду, законники керуються п.4 ч.1 ст.52 закону «Про Вищу раду правосуддя». А отже, послуговуючись принципом верховенства права, здійснюють контроль за рішеннями, які ухвалює орган врядування. Альтернативного наглядача останній не має, тому саме палата, на думку О.Прокопенка, повинна досліджувати та перевіряти доводи, які вказують скаржники, попри виключний перелік формальних підстав для перегляду рішення Ради.

Ще одне рішення нівелює проблему повідомлення учасників провадження. У Страсбурзі вважають, що інформацію про оповіщення сторін інколи необхідно зазначати безпосередньо у рішеннях, аби не виникало питань. Зважаючи на це, Т.Анцупова закликала колег виконувати цю рекомендацію.

Так чи інакше, але, дотримуючись порад Євросуду, судді не можуть забезпечити негайного виконання страсбурзьких ультиматумів. Славнозвісне пілотне рішення у справі «Бурмич та інші проти України» досі залишається горою на плечах Уряду, яку той не поспішає скидати. Тому Україна ризикує опинитися на міжнародній арені у статусі заблокованого скаржника у низці інших вагомих справ як для всього суспільства, так і для окремих категорій громадян.

 

ПРЯМА МОВА

Тетяна АНЦУПОВА,
суддя Касаційного адміністративного суду:

— Європейський суд з прав людини констатував порушення §1 ст.6 у «справі Анатолія Денисова», а також недотримання стст.8, 18 та 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ВП ВС вже переглянула цю справу за виключними обставинами, задовольнила заяву позивача і скасувала постанову Вищого адміністративного суду від 11.10.2011. Нині справу передано до КАС як суду першої інстанції. Тому із цими висновками ЄСПЛ дуже важливо ознайомитись, адже скоро справа потрапить до нас на розгляд.

Євросуд досить активно розвиває практику у питанні поваги до приватного життя в робочому просторі. Наприклад, щодо пропорційності перегляду файлів, які зберігаються на особистому комп’ютері та містять приватну інформацію. У справі «Libert v. France» Суд не знайшов порушення ст.8 у тому, що роботодавець виявив непристойні фото на робочому місці заявника.