«Цементирование» практики
Может ли Верховный Суд обойтись без ученых?
Олег Подцерковний, д.ю.н., профессор, член-корреспондент НАПрНУ, член НКР Верховного СудаВ Украине заканчивается второй, пост-реформистский, отбор в Верховный Суд. В проведении конкурса наступает самый закрытый момент - ВККСУ и ВРП будут оценивать профессиональные и морально-этические качества кандидатов в высшей судебной инстанции. Обычно, интерес юридического сообщества и общественности к кандидатам именно на этом этапе обостряется. Один из ключевых моментов, о которых говорят сегодня юристы - малое количество ученых среди судей, которые пришли работать в Верховный Суд после первого отбора.
Чимало провідних вітчизняних науковців просто не пішли змагатися за суддівські посади у Верховному Суді. Причини, в основному, - небажання сідати за екзаменаційні столи професурі, що сама звикла приймати іспити; побоюванні втратити авторитет у разі непроходження конкурсу тощо. Слід відзначити, що при другому доборі повинні були допустити до конкурсу науковців, які захистили дисертації в наукових установах України, а не лише в вищих навчальних закладах. Однак, запізніла реакція парламенту у такому виправленні відштовхнула від конкурсу значну кількість науковців.
Впадає в око те, що серед кандидатів до Верховного Суду на цей час майже не залишилося науковців, які здійснюють наукову діяльність за основним місцем роботи. Але чи означає це, що Верховний Суд може обійтися без науковців? Як відсутність суддів-науковців вплине на детальний аналіз практики, її описування та узагальнення?
Правосвідомість розвивається еволюційно, а не революційно.
По перше - за результатами конституційної реформи відбулося зменшення повноважень Конституційного суду України у контексті тлумачення законів та, відповідно, усі повноваження у цій частині повною мірою лягли на Верховний суд, у зв’язку із чим незрівняно збільшилося очікування суспільства та юридичної громадськості від якісної інтерпретаційної діяльності останнього. Але повноцінне здійснення такої роботи без залучення наукового потенціалу тут неможливо. Звичайно, певне сприяння цій роботі надають члени Науково-консультативної ради при Верховному Суді, але ця робота навряд чи може корінним чином вплинути на змістовність актів тлумачення. Тут кидається в очі принаймні кількісна невідповідність безоплатної й добровільної роботи членів НКР та обсяг питань, що виникають при вирішенні касаційних справ та потребують наукового аналізу.
По-друге не можна відкидати потреби усталеного сприйняття складних економіко-правових проблем сучасності, які потребують наукових знань традицій, догм та новацій правозастосування. Правосвідомість розвивається еволюційно, а не революційно. У підсумку при вирішенні багатьох інтерпретаційних завдань хтось повинен ставити часто-густо незручне запитання: стоп, це формально правильне рішення суперечить сутнісним потребам розвитку суспільства чи економіки, воно є згубним, якщо руйнує усталені правові підходи та сіє економічний хаос, відштовхує інвесторів. А подібні питання є змістовно науковими, адже ґрунтуються на розумінні розбіжності соціально-економічного змісту та правової форми суспільних явищ, дозволяють залишатися правовим рішенням в межах потреб суспільства.
Узгодити соцільно-економічні та формально-юридичні складові остаточного судового рішення мають саме поєднані практичні та наукові погляду на правові конфлікти.
Без наукового підходу не обійтися.
Правова спільнота вже давно дійшла висновку, що діяльність Верховного Суду в інтересах суспільства не можна забезпечити без участі науковців. Позаяк саме вони опрацьовують ці питання та формують перспективний порядок денний правової політики. Спеціалізована система підрозділів Верховного Суду, поділеного на Касаційний господарський суд, Касаційний цивільний суд, Касаційний кримінальний Суд та Касаційний адміністративний суд цілком дозволяє врахувати в компетенції кандидатів їх наукову спеціалізацію, що дозволить їм максимально якісно здійснювати суддівські повноваження.
Не хотілося б применшувати доробок кандидатів у Верховний Суд, які не мають досвіду проведення виокремлених наукових досліджень. Їх участь в роботі Верховного суду є основою для взірцевого правозастосування на формально-юридичних засадах. Але таких фахівців на сьогодні у Верховному Суді вже чимало. Первинний добір на суддівські посади у Верховному суду закрив ці потреби на багато років вперед. Проте лише 17 правників-науковців серед 120 суддів первинного складу Верховного Суду видається явно недостатньою кількістю для забезпечення поєднання науки і практики в діяльності ВС. Сьогодні стоїть завдання посилити саме науково-теоретичний потенціал складу Верховного Суду.
Всім зрозуміло, що слід орієнтуватися при остаточному доборі суддів Верховного Суду на науковий потенціал та здобутки кандидатів у сфері теоретичних розробок та співпраці із наукою права.
Сьогодні чимало фахівців говорять про науковий авторитет та сукупні наукові здобутки у сфері правового вирішення економічних спорів та права банкрутства Бориса Полякова, відомого доктора юридичних наук, який тривалий час «цементував» єдність практики Вищого господарського суду України у відповідних питаннях. Тут мають значення не лише наукові дослідження автора, але й передусім його авторитет серед суддів й науковців у галузі конкурсного процесу. На думку правників-«банкрутників», важливо «рекрутувати» подібного фахівця-науковця до лав Верховного суду у передтечії реформи законодавства про банкрутство уособленої в Кодексі з процедур банкрутства, впровадження якого, безумовно потребуватиме узгодження досягнутого рівня праворозуміння у цій сфері із позитивним новелам банкрутства, що призначена для процедур неспроможності підприємців та впровадження банкрутства фізичних осіб.
Із аналогічних причин хотілося б відмітити внесок у забезпечення єдності судової практики при прийнятті постанов Пленуму Вищого господарського суду України Сергія Могила, що також виборює сьогодні місце серед кандидатів до Верховного Суду. Крім 17 років, котрі Сергій Могил працює суддею, він набув досвіду наукових досліджень та освітянської діяльності у НУ «Одеська юридична академія» та здобув авторитет серед колег-суддів і науковців-правників завдяки організації ним, як заступником голови ВГСУ, змістовних спільних обговорень проблемних питань науки та практики у сфері застосування процесуальних положень Господарського процесуального кодексу України, недійсності угод, захисту майнових прав, у тому числі у контексті складних питань інтелектуальної власності, проблем перевезення вантажів та морегосподарського комплексу, застосування законодавства про банкрутство. Завдяки цій роботі інтерпретаційні узагальнення ВГСУ створили надійну базу єдності практики розгляду господарських справ на тривалу перспективу. Сьогодні перед Верховним Судом стоять такі самі завдання - забезпечення єдності судової практики.
Не можна оминути увагою наукові здобутки Олексія Бринцева, відомого своїми гострими науковими дослідженнями та виступами на наукових заходах у Вищому господарському суді. Його свіжі погляди на економіко-правову дійсність можна впевнено сприймати як потенціал кадрового розвитку Верховного Суду.
Кілька слів потрібно сказати й про Олексія Євсікова. Науковий стиль мислення цього судді гостро та позитивно проявився при обговоренні взаємодії Цивільного та Господарського кодексів України. Коли в перший період чинності кодексів деякі юристи панікували, виявилися неготовими до впровадження загальноєвропейської тенденції до дуалізму цивільного та комерційного (господарського) права, завдяки таким суддям, як В. Москаленко, А. Осетинський, С. Демченко, С. Могил, О. Євсіков, Б. Поляков та багатьом іншім, вдалося досить швидко направити судову практику у конструктивне русло зваженого правозастосування.
Варто підтримати у цьому ключі й Івана Шицького, котрий тривалий час не лише був суддею Верховного Суду України, але й очільником Судової палати у господарських справах цього суду. Тут важливо враховувати не лише багаторічну співпрацю членів НКР ВСУ, активно підтримувану у Судовій палаті у господарських справах ВСУ, але й потребу змістовного передачі досвіду подібної взаємодії в діяльності нового Верховного суду.
Висновки щодо потреб першочергового врахування наукового потенціалу претендентів на суддівські мантії у Верховному Суді вірні не лише для господарської спеціалізації. Як видається фахівцям, Верховний Суд втратить, якщо його лави не поповняться такими відомі науковцями, як Руслан Стефанчук чи Мар’яна Афанасьєва, які успішно пройшли попередні випробування й мають усі необхідні здібності для професійного здійснення функцій суддів Верховного Суду.
Прикро, що до складу Верховного Суду, при першому відборі, не пройшли такі авторитетні науковці-господарники, як Петро Пригуза, Віталій Олюха, Ніно Пацурія та деякі інші.
Але хочеться сподіватися, що ВККС та ВРП при остаточному оцінювання кандидатів у судді Верховного Суду звернуть увагу на потреби посилення наукового потенціалу нового Верховного Суду, як запоруки усталеності економіко-правового розвитку в державі та надзвичайно позитивного ефекту, що здатне досягти поєднання теорії та практики в його діяльності.
В одному із своїх інтерв’ю Голова Верховного Суду Валентина Данишевська правильно наголосила на тому, що судді на мають боятися приймати відповідальні рішення. Але впевненості суддям у цьому контексті може надати лише комплексний погляд на економіко-правові проблеми, який забезпечують передусім судді-науковці. Принаймні блискучі результати у просуванні ціннісних ідеалів правосуддя, драйвером нового Верховного Суду сьогодні стали саме судді-науковці, такі як Дмитро Луспеник, Володимир Кравчук, Богдан Львов, Ігор Ткач, Олена Кібенко, Тетяна Анцупова та деякі інші.
Діяльність цих яскравих особистостей на посадах суддів оновленого Верховного Суду підтвердила вірність твердження про необхідність насичення складу Верховного Суду правниками-науковцями.