Генетический crash-test

ЕСПЧ не возражает против взятия образцов ДНК у пожилых людей

Несогласие с подтверждением своего отцовства может рассматриваться как защита личной жизни. И хотя суд вправе заставить совершить для этого определенные действия, Конвенция о защите прав человека и основных свобод позволяет отказаться. Лишь тогда, когда не нарушается баланс интересов.

Батьківський компроміс

Заявника у справі «Mifsud v. Malta» захотіла бачити у власному свідоцтві про народження його позашлюбна донька. На той час чоловікові було вже 87 років.

Історія «кохання» батьків дівчини не була позбавлена кримінального забарвлення. Її матір працювала на заявника, який на той час був злочинним авторитетом у Лондоні. Після звістки про вагітність вона стверджувала, що завжди була вірна йому, через страх. Та коли після народження доньки він змушував її займатися проституцією, утекла на Мальту.

У 1978 р. дівчина дізналася, що її батько теж перебуватиме на острові, і зустріла його із сім’єю в аеропорту. Зауважила, що її єдинокровна сестра дуже на неї подібна, але до батька так і не підійшла. Трохи пізніше зустрілась із заявником та його дружиною в адвоката. Після теплого спілкування пара попросила «нову» дочку не порушувати сімейний спокій.

Коли молода жінка завагітніла, у заявника, вочевидь, прокинувся батьківський інстинкт, і він запропонував їй один зі своїх будинків на Мальті. Проте через кілька років їхні стосунки, схоже, зіпсувалися, і він попросив її покинути житло в обмін на певну суму. Утім, своєї обіцянки не виконав, поки донька не витребувала грошей у судовому порядку.

Незважаючи на всю цю історію, вона хотіла, щоб ім’я заявника відображалося в її документах, замість позначення «батько — невідомий», через яке вона дуже страждала, тому наполягала на генетичному тесті.

Таку вимогу чоловік розцінив як порушення ст.8 конвенції та вимагав розгляду справи Конституційним судом. Його також цікавив той факт, що про підтвердження родинних зв’язків просила 53-річна жінка, і непокоїло майбутнє медичне втручання, необхідне для відбору зразків ДНК. Та й створювати хаос у своєму житті після стількох років мовчання не хотілось.

Суд вирішив, що ніякого землетрусу в родині заявника не станеться. Адже про позашлюбне чадо давно всім відомо. А процедура, яку потрібно було пройти, жодним чином не могла нашкодити здоров’ю.

Урешті-решт установили, що чоловік мав позашлюбну дитину, а в акт про народження тепер уже законної доньки передпенсійного віку внесли зміни.

Недобровільна згода

Про насильство з боку законодавства заявник вирішив поскаржитися до Європейського суду з прав людини. Його обурювали дії влади, адже, незважаючи на те, що тягар доведення має покладатися на опонентів, докази щодо себе змусили надати його. А в законі не знайшлося правової визначеності в разі відмови надати генетичні матеріали.

Чоловік зазначив, що не мав змоги озвучити свою позицію в суді, його відразу змусили проходити тест.

ЄСПЛ не заперечував, що, за змістом §1 ст.8 конвенції, взяття клітинного матеріалу та збереження профілів ДНК, виділених зі зразків, є втручанням у право на повагу до приватного життя. Проте Суд наголосив, що таке втручання не може визнаватися порушенням, якщо здійснюється відповідно до закону.

Разом з тим норма конвенції вважається порушеною, коли система не передбачає заходів примусу для виконання рішення суду потенційними батьками. У той же час жертвами в таких випадках визнаються сини та дочки, які мають життєво важливий інтерес, захищений конвенцією.

У Страсбурзі вирішили, що описане втручання в особисте життя відповідало цивільній нормі. А от законну мету, якої заявник не бачив, у Страсбурзі знайшли. Вона полягала в захисті прав і свобод доньки.

Було встановлено, що свої заперечення згідно з процесуальними правилами заявник мав право подати вже після судового замовлення ДНК-тесту, міг навіть оскаржити результат, але цими можливостями не скористався.

Наостанок Євросуд зазначив, що тест є науковим методом для точного визначення батьківства дитини і його доказова вага більша за будь-які інші докази, подані сторонами. Та це не применшує прав сторін у судовому процесі.

І головне: ст.8 конвенції не здатна відмінити обов’язкову медичну процедуру, навколо якої обертається вся справа. Звільнення від неї можуть отримати лише неповнолітні й тільки у виняткових випадках.

Отже, мальтійська юстиція не порушила ні права на повагу до віку заявника, ні балансу між його інтересами та природним бажанням його доньки.