Закон і Бізнес


А долг и ныне там…

Для исполнения судебных решений против государства понадобился закон, который обяжет Кабмин придерживаться законов


№5 (1407) 09.02—15.02.2019
Алексей СОЛОМКО, адвокат, советник ADER HABER
6556
6556

В свое время наша страна уже имела беспрецедентное решение Европейского суда по правам человека, которым признавался факт систематического неисполнения Украиной судебных решений, вынесенных против государства. В 2012 году был принят закон, на основании которого Правительство отчиталось перед Советом Европы о том, что эта проблема окончательно решена. Но каким же было удивление ЕСПЧ, когда оказалось, что воз и ныне там.


Публікація допоможе?

Хоча рішення у справі «Бурмич та інші проти України» прийнято ще в жовтні 2017 року, перші реальні кроки Україна почала робити тільки зараз — підготувавши законопроект №8533. Прикметно, що його ініціатором є не Уряд (хоча, за логікою, саме так мало бути), а народні депутати, які, мабуть, вирішили перебрати на себе ініціативу.

Перше враження від документа: переважна більшість його норм має опосередкований стосунок до невиконання рішень. Наприклад, основні зміни до закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зачіпають питання перекладу та публікації рішень ЄСПЛ (строки цих формальних процедур подовжуються з 10 до 20 днів). Те, наскільки публікація тексту рішення ЄСПЛ може вплинути на його виконання, викликає черговий сумнів.

Також цікавим доповненням до закону є визначення кінцевого терміну отримання стягувачем коштів — упродовж року з моменту їхнього надходження до органу державної виконавчої служби. Потім кошти повертаються до бюджету. І знову відкритим є питання щодо впливу запропонованої норми на проблему невиконання рішень (рішення залишиться невиконаним).

Однак найнеочікуванішим є доповнення закону нормою про зобов’язання Кабінету Міністрів утворити міжвідомчу робочу групу, яка повинна скласти план заходів для виконання пілотних рішень ЄСПЛ, винесених проти України. Нагадаємо, що такими є рішення у справах «Іванов проти України» і «Бурмич та інші проти України». Далі Кабмін має затвердити цей план заходів.

Що заважало йому утворити таку робочу групу ще торік — не зрозуміло. Мабуть, народні депутати вирішили хоча б таким чином підштовхнути Уряд до врегулювання питання, встановивши цей обов’язок на рівні закону.

Гарантії без жодних гарантій

Найбільше запитань викликають запропоновані зміни до закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Якщо не брати до уваги норми, в яких слово «звертається» замінюється на «подає заяву», то збільшення терміну виконання рішень органами казначейської служби із 3-х до 15 місяців уже не може не турбувати. Можливо, автори проекту виходили з поширеної практики затягування процесу виконання рішення проти держави щонайменше на 1,5 року, тому й вирішили її закріпити законодавчо.

Якщо нинішня норма закону передбачає сплату стягувачеві компенсації у розмірі 3% річних за прострочення виплати, то запропонована — хоч і збільшує цей розмір до 10%, але обмежує загальну суму однією мінімальною зарплатою. Тобто фінансових стимулів у держави вчасно виконати рішення точно не буде. А тому інакше, як підготовкою до очікуваного порушення строків виплати, цю пропозицію не назвеш...

Також проект установлює 6-місячний строк подання заяв про виконання рішень, винесених проти держави. При цьому, якщо в чинній редакції закону передбачається, що пропущення такого строку не є підставою для відмови у виконанні рішення, в проекті така гарантія скасовується.

Тоді логічно було б одночасно прибрати із назви закону слово «гарантії», оскільки він таких гарантій уже не міститиме.

Якби Євросуд знав, до яких законодавчих змін призведе його рішення, можливо, він не був би настільки категоричним у «справі Бурмича».

Нагляд за координацією

Далі — цікавіше: при Мін’юсті пропонується утворити наглядову комісію для розгляду питань щодо виконання рішень судів проти держави. Якщо йдеться про аналогію з «антирейдерською» комісією, то її ймовірні повноваження вже насторожують. Особливо привертає увагу вибір назви комісії — «наглядова» (дуже схоже на сумнозвісну в минулому функцію прокуратури «нагляду за дотриманням законів»).

Якщо ж повноваження цієї комісії обмежуватимуться організаційними заходами, то, мабуть, нардепи запідозрили відсутність в апараті Мін’юсту координації між департаментом ДВС та секретаріатом урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ (це — структурні підрозділи, які займаються організацією виконання рішень).

А загалом наглядова комісія Мін’юсту гармонійно поєднуватиметься з міжвідомчою робочою групою при Кабміні.

Зрушення у правильному напрямі

Єдиною спробою реального впливу на проблему є запропонована конвертація невиконаних рішень немайнового характеру в грошову форму. Наприклад, за неможливість виконання рішення про зобов’язання повернути стягувачеві майно цілком логічно буде сплатити йому вартість такого майна.

Хоча основним практичним способом конвертації залишатиметься зміна способу й порядку виконання рішення суду. Однак без унесення відповідних змін до процесуальних кодексів ця норма не діятиме. Також відкритим є й питання щодо виконання рішень про зобов’язання здійснювати постійні платежі (наприклад, рішення про зобов’язання виплачувати перераховану пенсію: як можна зараз монетизувати майбутні виплати, які громадянин отримуватиме пожиттєво?).

Також спробою впливу на проблему можна вважати запропоноване обмеження дії мораторіїв на реалізацію майна держпідприємств та підприємств ПЕК. Однак ця пропозиція стосується лише випадків стягнення регресних вимог, якщо держава погасила борг таких підприємств.

Однак  автори проекту саму причину виникнення боргу усунути не наважились. Хоча суть проблеми мораторіїв полягає в тому, що навіть за можливості реалізації майна держпідприємств (у разі нестачі коштів від такої реалізації) держава все одно має погасити залишок заборгованості.

У підсумку, за невеликими винятками, запропонований проект не вирішує проблеми невиконання судових рішень, винесених проти держави.

Хоча задля справедливості зазначимо, що чинне законодавство вже встановлює обов’язок держави виконувати ухвалені проти неї вердикти. Натомість відсутня політична воля їх виконувати, на чому фактично й наголошує ЄСПЛ у своїх рішеннях.

Усвідомлюючи цей факт, у справі «Бурмич та інші проти України» Євросуд прямо прописав, що треба зробити: підрахувати заборгованість та виплатити кошти. Начебто нічого складного. Чи треба для підрахунку заборгованості приймати спеціальний закон? Чи окремий закон про виконання вже чинних законів? І де шукати логіку (паритет), коли держава змушує виконувати рішення судів на свою користь, при цьому свідомо не виконуючи рішень про стягнення з неї на користь громадян?

Можливо, Кабмін уже провів підрахунок заборгованості та визначив кошти, необхідні для її погашення у 2019 році. Просто громадяни (як і розробники проекту) цією інформацією ще не володіють. А тому й шукають варіанти впливу на Уряд для формування політичної волі виконувати рішення судів, винесених проти держави.